думаєш, щира і чесна із собою ти?
але чи уявляєш, скільки від себе ховаєш?
думки, почуття, бажання, страхи...
у потаємному містечку своєї души.
думаєш, на краще, думаєш, так легше,
...слухай, я запитаю тебе одне.
чи зможеш ти відповісти мені?
чи знайдеш відповідь на запитання:
«хто ти?»
що ти, про що мрієш, чого бажаєш,
із чого зроблено твоє «я»?
про що думаєш, кого кохаєш,
яка по життю мета твоя?
ну ж бо, що таке,
чому очі червоні?
це ж тільки перше запитання моє,
а вже очі вологі.
стараєшся щось відповісти,
думки свої зібрати, знайти.
але успіхи, як бачу, зовсім не вдалі,
яка жалібна мить.
замість цього чутно,
як лунають від тебе твої тихі та тремтячі,
вдихи
схлипи
видихи
звуки, наповнені пекучим розпачем.
чи краще сказати
«щирістю та чесністю до себе», м?)
оййой перший вірш мій (//•﹏•)
