біль викарбовується
сірими зморшками
на білім твоїм чолі
і крижаніє всередині
за мить
до початку хурделиці
хто тобі годить тепер
серце моє
хто тобі м'яко стелиться
в час самоти
коли підступає
до вікон сліпих
непроглядна ніч
хто обіймає тебе
коли всі страхи
виходять зі снів
назовні
і хто як власне дитя
колише
горне
до серця твою біду
те що мене тримає
у цій кімнаті
куди я звідси піду
тут лишається все
що з початку днів
годувало мою
безодню
всі твої спогади
бачені мною
важкими робляться
як свинець
разом із ними
падаю в воду
торкаюся тілом липкого дна
істина в тім
що на безліч життів
любов дається лише одна
бо для любові немає кінця
а значить сьогодні
ще не кінець
крига міцнішає наді мною
росте
собою світ затуляє
робиться кришталевим дзеркалом
перетворюється на пастку
мені вже нікуди більше падати
тому
не боюся впасти
зболене серце вповільнюється
припиняє бій
і
засинає
