Друкарня від WE.UA

Вірш: «Трагікомедія»

моя героїня трагічно закохується

ламає ноги на високих каблах, бо думає, що врятується

бриє тіло, п'є дороге вино

але в полон взяти всі свої емоції їй не дано

вона мліє від погляду, а до доторків ще далеко

хоч він і бере її грубо, а у повітрі віє небезпека

бажаною стати велика потяга

а він вже пішов, навіть її не одяга

залишив голою закохане дурне дівчисько

небажаний побачив би й повидирав усі кістки тому хлопчиську

а моя героїня закохана досі

вона не вже ламає ноги, бо звикла до підборів, аніж босій

відвертий лук, сигарета в руках

викликає вона нерівні вздохи у незнайомих жінках

моя героїня закохана в себе

вона вже не шукає хто її приголубе

фліртує зі всіма, бажана серед чоловіків

та ніколи не підступиться, навіки закрита серед сердець їх тайників

author: wwouwel

Статті про вітчизняний бізнес та цікавих людей:

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Sonia
Sonia@wwouwel

7Довгочити
254Перегляди
5Підписники
На Друкарні з 27 квітня 2023

Більше від автора

Це також може зацікавити:

  • v.b | N | цикл “протиріччя”

    Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Вона дарувала йому ключі

    Вона дарувала йому ключі, Від щастя, голови і від будинку, Від недр своєї душі… Або лише їх половинку… Дарувала пафосні золоті,Дивні, різблені сріблясті,Вони сміялись від душі…Він називав її «Двері до щастя».

    Теми цього довгочиту:

    Вірші

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Це також може зацікавити:

  • v.b | N | цикл “протиріччя”

    Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • Вона дарувала йому ключі

    Вона дарувала йому ключі, Від щастя, голови і від будинку, Від недр своєї душі… Або лише їх половинку… Дарувала пафосні золоті,Дивні, різблені сріблясті,Вони сміялись від душі…Він називав її «Двері до щастя».

    Теми цього довгочиту:

    Вірші