Стою собі. Стою й чекаю
А час пливе так швидко
Не видно ні кінця, ні краю
Воді, що лине стрімко
Журливо верби похилились,
Немов-би знають неприємне
І жаби он розквакотілись -
То вісті лугу шлють до мене
У водах плещеться рибина
Хтозна: карась чи, може, лин
У цю смиренну мить хвилини
Мені зовсім не до рибин
Вже вітер тихий завиває
Природа, луг і майже ніч
Лиш я стою. Стою й чекаю
Зіткнувшись з ніччю пліч-о-пліч
Ляна Вербицька
2018 р.
