Перше фентезі від видавництва «Віхола», відразу ж від української авторки, і відразу — перша книга циклу з семи (!) частин! Хіба не вражає?
Сьогодні розмовляємо з Валерією В. Растет, авторкою фентезі-роману «Поклик», першою книгою гепталогії «Хроніки червоних лисиць»!
🦊 Топ-3 твоїх улюблених книжок усіх часів і чому?
Я ціную книжки, що дарують емоції, надихають на власні вигадки й водночас чогось навчають: історії, психології, описів чи мовних зворотів — для автора це завше неоціненний матеріал.
Террі Гудкайнд «Шосте правила чарівника, або Віра занепалих» — книга, яка, напевно, першою зіштовхнула мене з ненавистю і відчаєм, жахом ненажерливої імперії, яка знищує все на своєму шляху й пригноблює навіть свій власний народ. Однак головний герой лишився собою, не зламався й навіть спромігся надихнути на боротьбу інших. Коли все летить шкереберть, я часто згадую цей приклад і збираю себе до купи.
Хаджіме Ісаяма «Атака титанів» — манґа, яка навчила мене робити вибір без жалю, навіть якщо правда буде дуже болючою, а ціль вимагатиме нереальних зусиль. Хоча насправді вся справа в персонажах, особливо одному, гадаю, ви здогадуєтеся, кого я маю на увазі. А ще мені дуже подобається, як автор маніпулює деталями — через нього у моїх «Хроніках» практично кожний запах і предмет мають друге значення.
Джейн Остін «Гордість і упередження» — класика незалежності, рівноправності й недоторканості. Колись я дуже любила розбирати цей текст, бо красиво відшити, при цьому не вдавшись до криків і грубощів, ще треба вміти. Плюс, вікторіанська Англія й класична тогочасна манірність. А ще серіал ВВС з Коліном Фертом. Хто проти такого встоїть?
🦊 Що, на твою думку, мусить бути присутнім в кожній фентезі-книжці?
Питання на мільйон, бо в кожного автора свої підходи. Для мене, по-перше, це нашарування, тобто побудова 3D моделі з історією, традиціями, гумором, що вкупі дадуть неповторний світоустрій.
По-друге, кліфхенгери, або так звані гачки — сюжетні деталі, таємниці, напружені завершення розділів, які змусять читача з голодним блиском в очах читати далі в надії знайти відповіді або ж дізнатися, чим усе скінчиться. І третє, найважливіше, логіка, особливо в діях персонажів — кожний out-of-character (мій особистий головний біль) або висмоктана з пальця проблема переважно працюють проти історії.
🦊 Про що насправді «Поклик»?
Мені хотілося б, щоб кожен вирішував сам. Однак для мене це історія про прийняття себе, про самотність, про бажання бути почутим, про страх довіритися комусь, про страх втратити когось. І, звісно ж, про сміливість і надію. І тих, кого ти готовий назвати сім’єю навіть попри відсутність кровних зв’язків.
Щиро дякую, Валеріє, за надзвичайно цікаві відповіді! Зичу наснаги на решту серії, бо вже дуже-дуже чекаю на другу частину 🤗
Пишіть у коментарях свої улюблені книжки та враження від «Поклику», хто вже встиг прочитати! ✍️
