Дорослішання в 90-их, перше кохання, складні стосунки із сім’єю та ветеран війни в Афганістані, який стає частиною твоєї родини на 10 років. А, може, усе ж на довше? Тема 90-их є однією із провідних в українському ігровому кіно останніх років: «Носоріг» Олега Сєнцова, «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової, «Назавжди-Назавжди» Ані Бурячкової, «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка, а невдовзі в прокат виходить ще один фільм, який зможе поповнити цей список: «Я і Фелікс» режисерки Ірини Цілик, для якої стрічка стане дебютом у повнометражному ігровому кіно.
Кінофільм знятий за мотивами роману партнера Цілик по життю та мистецтву «Хто ти такий?» Артема Чеха, який став книгою року BBC-2021. Творчий тандем Цілик та Чеха розповів деталі екранізації твору в новій книгарні «Сенс» на Хрещатику, тож ділимося ексклюзивом від творців у новому матеріалі.
Версії режисерки та письменника щодо ідеї екранізації роману різняться. Ірина, сміючись, зауважує: «Усі підуть з думкою, що Цілик прибріхує, а Чех її виправляє». Та все ж партнери пригадують, нехай і кожен по-своєму, як зародилися думки створити фільм.
«Ось є такий кінематографічний матеріал під рукою, ось є автор, теж у принципі під рукою [сміється], загалом багато чого виявилося під рукою! Сімейна така вийшла історія на різних рівнях цієї гри. Чесно, не пам'ятаю, як виникла ідея екранізації, але в якийсь момент поділилася цією ідеєю з продюсерами Володимиром та Анною Яценками й вони сказали: «Клас, давай!». І ми подалися на якийсь там пітчинг від Держкіно, отримали фінансування й понеслося», — Ірина Цілик.
«Я добре пам'ятаю, як це все було. Я писав роман, я його не дописав, і тобі [звертається до Ірини] тоді Вова сказав: «Цілик, а давай щось знімемо, пиши сценарій», — а в тебе немає сценарію, і ти така: «Чех, а ти дописав роман?». Я кажу: «Ні, не дописав».
«Пофіг, давай я прочитаю, а тоді щось вирішу», — ти прочитала недописаний роман і сказала, що будеш писати сценарій, а я тобі допоможу, ну і я погодився, звісно, [тихіше] як можна було не погодитись. Ми тоді за місяць буквально написали перший драфт сценарію, дуже добре пам'ятаю, як це було: це було чотири роки тому, весною, і вже влітку, у червні чи наприкінці травня, ми знімали тизер», — Артем Чех.
Для режисерки ця робота — дебют у художній кінематографії, тож на роль скрипт-супервайзера Ірина Цілик запросила не абикого, а автора оригінального твору.
Цілик ділиться:
«Оскільки фільм мій, то я була ведучою. Цікава вийшла історія з цим тандемом, бо оригінальний твір Чеха, але фільм — мій: я почувалася теж у праві на цій території кіносценарію бути ключовим decision мейкером, однак насправді ми з Чехом вперше, мабуть, працювали вдвох, це було якесь співавторство. Рішення все-таки приймала я, але з Чехом намагалася гармонійно якось це узгоджувати. Якби я відчула, що десь наступаю на його рішення або він чимось не дуже задоволений, ми б, авжеж, шукали компроміси. Але він легко дозволив мені гратися з основою, змінювати її, тільки відштовхуватися від світу героя, сюжетної лінії. Потім ми багато чого переписали, але це був спільний процес».
Фільм та роман різняться, проте все ж обидва пронизані темою дорослішання в 90-их. Книга «Хто ти такий?» фактично є автобіографічною або ж щонайменше базується на елементах дитинства та юности автора, тож Артем Чех розповідає про атмосферу роману:
«Я дав прочитати роман мамі. На фінальній стадії редагування у нас була телефонна розмова і вона сказала: «Слухай, все добре, але тут я категорично проти». Я пояснив, що це художній прийом, метафоричність, мова літератури й тому подібне, а вона: «Ні, це не я, люди будуть ототожнювати героїню зі мною, я розумію, що це художні домисли, але це вже занадто».
«Я змінив. Мамі роман сподобався, але іноді було важко його читати. Для неї це [період, описаний у романі] був найтемніший час життя. Я намагався показати ту безвихідь, яка супроводжувала батьків, мене маленького. Звісно, я це писав із висоти досвіду, розумію, що тоді я був щасливіший, ніж я зараз описую себе. Зараз я усвідомив, наскільки кончене було моє дитинство».
«Оскільки фільм пройшов через фільтр бачення Цілик, то в нього трохи інший вайб, трохи інша атмосфера. Книжка мені здається значно більш похмурою, у чомусь важкою, можливо, у чомусь більш чесною. У мене загалом інша оптика для погляду на світ: я завжди вперто шукаю у всьому, навіть у травматичних досвідах, якісь проблиски світла, тепла, і мої спогади про період нашого дитинства попри всі тяжкі травми містять стільки всього світлого, бажання наших батьків, бабусь, дідусів чимось це наповнити. Мабуть, і фільм я намагалася зробити саме таким. І тому мама Чеха після перегляду фільму підійшла і сказала: «Я тобі так вдячна, що ти побачила мене саме такою», — доповнює режисерка.
Відмінності можемо знайти не лише в загальній візії, а і в кінцівках стрічки та книжки:
«До речі, щодо фіналу. Коли я писав роман, я нічого не знав про долю Фелікса, як він закінчив і що з ним трапилося далі. Очевидно, я думав, що він помер. Людина, яка стільки п'є, не може жити аж так багато. Але про це я вже дізнався тоді, коли ми писали сценарій, а роман фактично був дописаний. У мене був шанс цей роман закінчити так, як фільм, але я вирішив цього не робити: я зрозумів, що цей хід дуже доречний для кіно, але не дуже доречний для літератури. У романі ми зупинилися незадовго до того фіналу, який мав бути у фільмі».
Було б нахабством не підмітити акторський склад фільму. Мисткиня згадує, як відбувався кастинг та якими вона побачила героїв та героїнь:
«Героїня мами — Ольга — у фільмі вона неоднозначна, не чорно-біла, і мені хотілося саме таку жіночу фігуру заявити, хоча, авжеж, я була дуже обмежена, на відміну від роману, де ти можеш поступово, з усіма відтінками, тонкощами виписувати кожного персонажа й персонажку. Вона очевидно травмує свого сина своєю поведінкою, своїми вчинками, водночас попри всю цю вибуховість, емоційність, токсичність вона любить його, і мені хотілося показати саме таку маму», — каже Цілик про маму Ольгу, яку зіграла Анастасія Карпенко, а потім додає про іншу героїню: «Якщо говорити про іншу жіночу фігуру — бабусі — мені теж було дуже важливо дати шанс цій героїні поборотися за це своє жіноче щастя. І хоча ми мало говоримо про неї у фільмі, але мене заворожує її сміливість, загалом наше суспільство було глибоко отруєне якимись патріархальними правилами гри й жінки почувалися дуже невільними у своїх рішеннях. А ця, скажімо, уже не дуже молода жінка, яка мала достатньо сміливості боротися за своє особисте щастя, любити того, кого вона обрала, бути щасливою, наскільки вона могла. Її зіграла пані Галина Веретельник-Стефанова: вона інша, у нас з нею була певна боротьба. Вона свою героїню Ліду хотіла прикрасити, зробити більш елегантною. Як ми боролися за каблучки! Я кажу: "Пані Галю, наша Ліда працює на фабриці, вона проста жінка, вона не дбає про безкінечні каблучки на кожному пальці”. Вона дуже працювала над роллю, так глибоко викладалася, і в мене постійно було відчуття, що вона хоче цю Ліду обігріти, подарувати їй щось від себе».
Одну з головних чоловічих ролей — роль Фелікса — у фільмі зіграв український поет Юрко Іздрик, за неї він уже встиг отримати Золоту Дзиґу. Роль хлопчика Тимофія в дитинстві, чиє дорослішання спостерігаємо на екрані, зіграв син Ірини Цілик та Артема Чеха — Андрій Чередник. А втіленням Тимофія-підлітка став Влад Балюк, для якого ця роль теж дебют.
«І Андрій, який зіграв Тимофія в дитинстві, і Іздрик — я з самого початку не планувала знімати їх у кіно. Зазвичай знімаються якісь настроєві замальовки, тизери, аби продати свою ідею. Мені треба було когось зняти, і я подумала, що зніму сина, ну бо він мені не відмовить [сміється], хоча міг би. І Іздрика, бо Іздрик — мій друг, Іздрик класний. Але було дуже несподівано, бо коли я Іздрику запропонувала, він сказав: "Як довго я цього чекав". Я навіть не підозрювала, що в нього є такі амбіції. Він таке яскраве втілення цього героя — це персонаж, у якому відчувається ця чорна прірва, тільки зачепи. Попри те, що Іздрик не мав військового досвіду у своєму житті, у нього були інші, зокрема межові досвіди, тому він багато знає про те, як балансувати на краю. Цей типаж чоловіків такого віку дуже близький мені. Коли я брала його в тизер — я орієнтувалася на образ, навіть думки не було брати його потім у повний метр. Але коли ми знімали це відео, я подивилася, як вони [Андрій та Юрій] органічно почуваються в кадрі, як вони імпровізують, як їм класно разом. Між ними була оця хімія. Зрештою я ризикнула, хоча це і був великий ризик».
Артем Чех пригадує, як писав роман, який став основою для фільму:
«Коли я писав роман, а я писав його за два підходи — перший раз це було впродовж трьох тижнів у нас на дачі в Чернігівській області, де я написав першу половину роману, і за дев'ять місяців я повернувся і написав другу половину, оскільки в мене робота була, я не міг повністю присвятити себе цій книжці. Коли я це писав — я зловив себе на тому, що я повністю занурився у цей світ. Цей світ мені настільки не сподобався, що я хотів пошвидше закінчити роман. Часом я просто сідав і плакав, думав: "Чувак, на тебе стільки всього звалилося, ти такий хороший!" Це був важливий досвід. Жодна книжка не давалася мені настільки важко, щоб я стільки прожив і провідчував у процесі».
Сестра режисерки, Світлана Цілик, виступила художницею по костюмах у роботі над стрічкою. Ірина розповідає:
«Сестра моя використала багато реального одягу моєї родини в кадрі. Наприклад, героїня Тома вдягнена в мою футболку, яку я носила, коли мені було 15 років, там такі дві француженки й напис "La vie". Або герой Тимофій у светрику, який носив мій тато. І мама постійно в якихось сукенках, які носила моя мама. Дуже дивно зараз бачити ці речі в кадрі, бо це ж частина моїх спогадів».
Роботу над фільмом почали ще в ковідному 2020-му, а в прокат стрічка виходить уже 11-го квітня у воєнному 2024 році.
«Через те, що фільм виходить зараз, він аж ніяк не втратив актуальності, а якось по-новому розкрився. Хоча це й одна з головних ліній у фільмі, мушу визнати, я до цього дуже пунктирно підійшла, мені не хотілося чесної чернухи, якої я достатньо багато бачила у своєму житті. Мабуть, я багато чого згладила, приховала, мені хотілося зробити Фелікса більш симпатичним. Лише натякнула, що там є якісь демони, з якими він не може ладнати. Те, що фільм, мабуть, підіймає вкотре цю розмову, це добре. Я сподіваюся, що будуть якісь продовження, обговорення», — переконана Цілик.
Авторка: Софія Стефанишин
Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
