…дуже багатогранна:
1. Пишуть щось буквально всі. В кого є клавіатура, або папір та ручка - всі пишуть. Це база спілкування людства. Тому треба піднятися вище рівня "всіх".
1а. Хоча реально, збірний огляд диких каментів теж є видом мистецтва, це наче п'єса, що сформувалася природним чином, заворожує. І каменти під скрінами каментів.
1б. Формат "книжка" вже є вінтажним. Особливо для України, де написання незалежної художки спинилося десь в районі 1919 року, та й те, що незалежного було у писанні під імперіями? Тобто, пишучи романи, ми наче надолужуємо наші втрачені століття старовинним форматом.
1в. Яка проблема в старовинного формату? Для нього немає натуральних платформ, як для сучасних.
2. Натуральні платформи сучасності - навіть не картинки, а відосики. Максимум тексту - скрипт для відео. Причому слова можуть бути від чужої пісні. А сенс власний.
3. Текст потребує вмикання уяви, яка вже може бути перевантажена роботою, і їй хочеться відволіктися на яскраві картинки. Навіть відео вже не так просто зняти, маючи при собі телефона, бо треба світло, костюм, тло, щоб бодай на твій тупорилий жарт глянули. Або займатися акробатикою якоюсь чи боєм на мечах.
4. Текст, особливо довгий, вимагає досліджень та вичиток, якщо тільки ви не графоман/ка, і не маєте аудиторії, яка читає будь-яке безсенсове речення, вивалене пальчиками. Це час. Це так багато часу, що ретельно виписана та відредагована книжка може розцінюватся як внесок часу у 200-500 тис грн. Щоб відбити ці ггроші, треба продати 10 тис друкованих примірників щонайменше (а ви думали, що як книжка коштує 300 грн, то це все автору йде? ахаха)
5. Нарешті, текст не мусить бути історією хвороби автора/ки. Сісти та вивалити всі свої неврози, страхи та очікування від суспільства - це можна було вважати книжкою лише у ХІХ ст, коли не було соцмереж. Читач - не ваш психіатр, який прочитає весь цей заклик про допомогу та побіжить давати гроші на лікування. Або на розвиток хвороби, якщо сподобалося. Хоча, здається, багато книжок так було вже написано й у ХХ ст. Особливо нон-фікшена, який зазвичай є половою в подачі в стилі дорогого ресторану.
6. Ще про конкуренцію. От написали ви книгу, врахувавши пункти 1-5, підвищилися над прохідним контентом, побудували тікточну динаміку, зробили цікавих персонажів та світ... і вас порівнюють з метрами та кілометрами. Кого куплять, вас - чи перевидання давно відомої постаті? Ноунейма з першим самвидавом (фууу самвидав! невдаха, навіть до видавництва книжка не дотягнула) чи Стівена Кінга, умовно кажучи? Який за Україну і переклади та продажі зростають.
Висновки які. Треба більше агресивного (технічно) просування, в яке автори зазвичай не вміють. І треба, щоб читачі звертали увагу на нішеві речі. Але змушувати читачів до чогось - дурна справа. Мистецтво зваблює. Або в нього вкидають дохріна бабла, щоб на хайпі зрубати прибуток.
Бабла в мене немає, тож читайте тут розділи та зваблюйтеся купити мої книжки.
