Я людина, і, як сказав би Симоненко,
Усмішка моя — єдина,
Мука моя — єдина,
Очі мої — одні.
Коли я думаю над цими рядками, мене не відпускає просте питання: хто мене зробив і чи отримав хтось із цих людей плату за свою роботу? Чим довше я про це думаю, тим довшим стає перелік тих, хто мене робив, і тим коротшим перелік тих, кому я міг би заплатити.
Отже, це есей про те, як склалася така форма буття, як людина.
Мої батьки не були знайомі, але в обох була потреба мати дитину. Це базова потреба, як їсти чи пити, щось апріорне, присутнє в кожній людині, як наші бажання і наші потреби. Вони не були великими теологами, але все ж потрапили до церкви, де в старі часи, ще до Тіндера і додатків для знайомств, люди шукали пару по духу, а не по статусу.
Цю церкву створили інші люди, які так само зібралися по духу і зробили щось більше за себе, і це допомогло багатьом із них у житті, зокрема познайомитися і знайти подібних людей. Усі вони мали різні навички і разом збудували церкву: хтось її будував, якийсь будівельник носив каміння, якийсь оратор став пастором або священником, щоб надихати людей на певний спосіб життя і певну життєву мудрість.
Ніхто з них не думав про мене і не знав, що через багато років ці стіни зведуть двох людей, з яких почнуся я, і ніхто з них не отримав від мене за це ані копійки. Для моїх батьків їхнє знайомство було щасливим випадком, а будівельники церкви саме заради таких знайомств її й будували, хоча імен моїх батьків так ніколи й не дізналися.
Не варто забувати й того, що після знайомства моїх батьків моя мати насамперед мусила дев'ять місяців виношувати мене. Потім якісь люди мали допомогти їй народити, і всі вони теж брали участь у моєму народженні. Хтось із них став лікарем, можливо, зокрема тому, що розумів, що хтось повинен допомагати дітям з'являтися на світ, і з любові, покликання або потреби вибрав саме таку долю, хоча це, можливо, і не найприбутковіша справа на світі. І так з'явився я.
Навіть під час вагітності і після неї хтось мусив годувати спершу мою матір, а потім мене. Якісь люди вирощували пшеницю, якісь доглядали корів, якісь цих корів лікували, і про мене вони знали так само мало, як і будівельники церкви. Усі ці люди були причетні до того, щоб виник Я.
Але на цьому моя історія не закінчується, бо крім фізичної їжі мені була потрібна і духовна. Люди писали книги, зберігали й накопичували знання, горіли ідеєю передачі мудрості, друкували, видавали, свого часу навіть переписували в монастирях при свічках, щоб ця мудрість дійшла до мене у вигляді освіти, яку я зміг отримати завдяки героїчним зусиллям учителів, які за мізерні в нашій країні кошти готові виховувати нових людей.
Деяких із тих, хто мене робив, уже немає серед нас, і з кожним роком таких стає більше. Ті, хто написав найважливіші для мене книги, вже не отримують з цих книг жодного прибутку, але вони теж доклали своїх зусиль, і продуктом їхньої творчості я користуюся, ним надихаюся, творю і живу.
Багатьом із моїх учителів я не встиг подякувати, бо довго не розумів, за що дякувати, а коли зрозумів, дякувати вже не було кому, і цього боргу я вже ніколи не поверну тим, кому винен.
Тепер мені зрозуміліші рядки, з яких я почав. Я єдиний саме тому, що мене зробив єдиний такий збіг людей. Якби ту церкву збудували деінде, якби лікар вибрав іншу справу чи вчителька пішла туди, де більше платять, на світі жив би хтось інший, а мене не було б.
Мої батьки теж навряд чи отримують із мене великий прибуток, бо я, мабуть, не найуспішніший син в історії людства. Починали вони з потреби, але думаю, що з часом ця потреба стала сенсом, бо створити в цьому світі іншу людину означає дати людству нове обличчя, хоча б у одній моїй особі, а також у всіх тих людях, які через взаємодію зі мною залишають усередині своїх душ частинку мене, мого спілкування з ними, моїх думок, моєї особистості.
Виходить, що я складений із частинок інших людей. Мої друзі, мої близькі, мої колеги, всі, хто опинявся поруч зі мною в той чи інший час, вклали в мене частинку своїх душ, і я несу їхні погляди, їхні знання, їхні цінності далі. Так само кожен, хто спілкується зі мною, забирає з собою частинку мене, моїх думок, моєї особистості, тож і я так чи інакше принесу щось людям цього світу, якісь ідеї, якісь думки, якусь працю, без усякої ціни і просто зі своєї природи, і сподіваюся, що це буде користь.
Усі ці люди доклали своїх несвідомих зусиль до того, щоб з'явилася така ось особа, яка сьогодні розповідає вам про цей дивовижний перебіг випадкових або не дуже подій, які і є власне моїм життям.
То з чого ж складається ціна мого життя? Ця ціна складається з тяжких каменів церкви, з безсонних ночей матері, з рук лікаря, з пшениці, з книжок мертвих письменників і з крихітної вчительської зарплати. Жодними грошима її не сплатити, бо більшості тих, кому я винен, гроші вже не потрібні. Коли кажуть, що людське життя безцінне, це неправда, бо ціна в нього є, тільки сплатити її неможливо.
Можна лише прожити своє життя так, щоб воно стало частиною ціни інших життів.
