Дійові особи
МИКОЛА ІВАНОВИЧ ЗАБОРОНЮК
ВІРА ПЕТРІВНА
ГАННА ІНДЕКСОВНА
СТЕПАН КУРКУЛЕНКО
ГОЛОВЛІКАР
ГАЛЯ
АПТЕКАРКА
ЧОЛОВІК З МИЛИЦЕЮ
ВАНТАЖНИКИ
ЧЕРГА
* * *
Дія перша
(Ранкове сонце нахабно світить крізь немите вікно державної лікарні, в цю сиру обитель хвороби і страждання, на облуплені стіни, продавлені лавки і чергу, яка стоїть тут, здається, ще з радянських часів. На дверях кабінету стара табличка «Томографія», під нею нова й блискуча, «Приватний діагностичний центр Куркуленка». Щойно годинник пробиває дев'яту, до дверей кабінету починає ломитися пенсіонерка Ганна Індексовна, ліктем відштовхуючи від віконця чоловіка з милицею. Милиця дзвенить по підлозі.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Я ветеран труда, сучий ти сину! Мойсей сорок років водив своїх по пустелі, і то до землі обітованої довів. А я сорок років хуярю цими коридорами і досі до лікаря дійти не можу, бо ти мені милицею в печінку тицяєш, наче я тобі місце винна, пизда ти кульгава! Відійди, бо я тебе цією ж милицею через усю поліклініку проведу!
(Чоловік з милицею відступає так різко, що мало не падає. Засім Індексовна вривається в кабінет. За столом сидить сам Куркуленко.)
КУРКУЛЕНКО. Ганно Індексовно, ви ж у мене вчора були. А позавчора взагалі сиділи біля каси і рахували, скільки людей я обібрав.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Завтра теж прийду, бо маю право. А ти, Стьопо, не вимахуйся. Я тебе ще отаким хуйком пам'ятаю, бігав по хірургії, як пацюк обдрочений, і апендицит мені так криво зашив, що на пляжі я спиною до людей сідаю, бо соромно й показати твою роботу, ескулапе.
КУРКУЛЕНКО. Бо держава мені тоді за ваш апендицит платила, як за пачку бинтів, Ганно Індексовно. От і шов вийшов відповідний.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. А тепер за що ти три тисячі дереш? Тільки глянути, що в мене всередині. Наче я тобі телевізор на ремонт принесла.
КУРКУЛЕНКО. Тепер мені платите ви. Тому й дивлюся уважно.
(Вбігає Головлікар, на ходу застібаючи халат. Ґудзик не піддається, і він смикає його з усієї сили. За ним спокійно йде Віра Петрівна з великою потертою сумкою.)
ГОЛОВЛІКАР (пошепки, але так, що чують усі). Степане, ховай касу! Комісія вже на сходах. Там старший такий, що гардеробниця йому сама пальто зняла. Хоч мені вона за двадцять років навіть номерка не подала.
КУРКУЛЕНКО (не підводячи голови). Хай іде. У мене оренда підписана. Що підписане, те не гріх.
ГАННА ІНДЕКСОВНА (Головлікареві). О, і цей прибіг, гляньте на нього. Як комісія, то халат білий, причоска піжонська. А як я позавчора була, то хіба не пердів у моїй присутності.
ГОЛОВЛІКАР (до черги). Хворі, шикуємося. Посміхайтеся. Треба, щоб видно було, що ми одужуємо. Хто кашляє, то в кулачок. Тихенько. Як у церкві.
(Хтось у черзі закашлюється і затикає собі рота. Входить Заборонюк із текою під пахвою. Головлікар кидається назустріч з простягнутою рукою. Заборонюк руки не помічає і з огидою оглядає коридор.)
ЗАБОРОНЮК (принюхується). Чим це у вас пахне?
ГОЛОВЛІКАР. Хлоркою, Миколо Івановичу!
ЗАБОРОНЮК. Врьоті, грошима.
ГОЛОВЛІКАР. Та що ви, у нас усе безкоштовно! У нас хворі одужують самі, ми їм майже не заважаємо. А це Віра Петрівна. Бухгалтер. Вона вам що завгодно оформить, народження, смерть, навіть воскресіння, якщо справка є.
ЗАБОРОНЮК. Печатки з собою?
(Віра Петрівна розкриває сумку. Заборонюк заглядає в неї, як у скриню з реліквіями.)
ЗАБОРОНЮК. Годиться.
(Ганна Індексовна миттю витягає з-за пазухи аркуш і тицяє Заборонюкові під ніс.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Миколо Івановичу! Я вам писала двадцять сім листів. Як двадцять сім псалмів. Наче в колодязь кидала. Ось, тримайте. Тут усе, і на Куркуленка, і на ціни, і на чергу, і на отого з милицею, бо він лізе і нахабно спирається на державу. Хоч тепер отримаю відповідь.
ЗАБОРОНЮК. Я і є відповідь, Ганно Індексовно.
(Віра Петрівна, не читаючи, ставить печатку «Розглянуто» і віддає аркуш назад.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Так ви ж не читали...
ВІРА ПЕТРІВНА. Ті, хто читає, давно уже в неврології лежать, Ганно Індексовно.
(Заборонюк зупиняється посеред коридору й піднімає палець угору. Усі завмирають.)
ЗАБОРОНЮК. Стаття сорок дев'ята. У державних закладах допомога надається безоплатно. Чуєте, як воно звучить? Як дзвін церковний. Як вірш Шевченка. І от питаю, якщо допомога безоплатна, то що робить каса в державному храмі? (Тицяє в касу.) У храмі торгуєте, суки? Христос вас гнав із храму, а ми вас усіх на нари відправимо. (На табличку Куркуленка.) Хто це підписав, мудаки?
(Головлікар дивиться на Віру Петрівну. Віра Петрівна на Головлікаря.)
ГОЛОВЛІКАР. Каюся, як той митар. Дах протікав так, що в терапії під кожним ліжком миска стояла. З оренди ми дах залатали.
ЗАБОРОНЮК. Скасувати дощ. Держава дах вам зараз залатає. Випишіть йому до психіатра, Вірочко!
(Віра Петрівна дістає з сумки печатку і ставить на касу «Закрито». Куркуленко зітхає, вимикає апарат і дістає телефон.)
КУРКУЛЕНКО (у телефон). Хлопці, з'їжджаємо. Тут теж уже безоплатно зробили.
(Входять Вантажники. Вимикають томограф, від'єднують кабелі, викочують апарат. Колеса скриплять.)
ПЕРШИЙ ВАНТАЖНИК. Важкий, як гріх.
ДРУГИЙ ВАНТАЖНИК. Ще б пак. Заліза в ньому на троє жигулів.
(Ганна Індексовна стає поперек дороги й розкидає руки.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Не пущу!
ПЕРШИЙ ВАНТАЖНИК. Бабо, ногу приберіть, бо тойво.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Не пущу!
(Візок проїжджає їй по нозі. Вона скрикує.)
КУРКУЛЕНКО (зриває табличку, нахиляється до неї і суне в руку візитівку). Приходьте. Вам, як ветерану, знижка десять відсотків.
ГАННА ІНДЕКСОВНА (читає). Діагностика. Догляд. Аптека. Ритуальні послуги. А ритуальні нащо?
КУРКУЛЕНКО. Повний цикл послуг. Від колиски до цвинтаря.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. А ціна?
КУРКУЛЕНКО. З понеділка на двадцять відсотків вища. Бо пропозиція впала, а попит зовсім ні (показує на порожній кабінет).
(Куркуленко виходить.)
ГОЛОВЛІКАР (зазирає в порожній кабінет). Миколо Івановичу... а томограф? Він же один на весь район був. Навіть із сусіднього району люди їздили.
ЗАБОРОНЮК. Він був платний. А тепер ось вона. (Заглядає в порожній кабінет з слідами від томографа.) Безоплатна томографія. Краса.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Мене ж сьогодні мали просвітити! У мене направлення. Печатка є!
ЗАБОРОНЮК. І просвітимо. Ще й так, як жоден томограф не просвічував. (Дістає Конституцію.) Віро Петрівно, світло!
(Віра Петрівна дістає з сумки ліхтарик і світить крізь Конституцію Ганні Індексовні в бік.)
ЗАБОРОНЮК. Наскрізь бачу. Свідомість чиста, як бланк до резолюції. Печінка в межах вікової норми. А от у боці... (Мружиться.) ...сидить пережиток.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Апендикс? Його ж у вісімдесят сьомому вирізали!
ЗАБОРОНЮК. Апендикс вирізали. А пережиток ні. Він у вас, Індексовно, як партійний квиток, давно не дійсний, а все одно десь лежить і псує кров. Віро Петрівно, запишіть, що пацієнтці показане ідеологічне промивання. Безоплатно.
(Віра Петрівна записує і ставить печатку. Чоловік з милицею, який увесь цей час стояв під стіною, обережно робить крок уперед.)
ЧОЛОВІК З МИЛИЦЕЮ. А мені... коліно. Мені ж тільки подивитися, чи там меніск, чи вже всьо.
ЗАБОРОНЮК. Меніск, громадянине, буржуазна назва. У радянській ортопедії люди на одній нозі заводи піднімали. Віро Петрівно, випишіть чоловікові лікувальну фізкультуру.
ЧОЛОВІК З МИЛИЦЕЮ (дивиться на порожній кабінет, потім на Ганну Індексовну). Ну ви й сука, бабо.
(Він шкутильгає до виходу, за ним мовчки тягнуться ще двоє з черги.)
ГОЛОВЛІКАР (пошепки, до Заборонюка). Миколо Івановичу, у мене в ординаторській коньяк. Ще з атестації. П'ять зірок, вірменський... Може, ми в кабінеті статтю сорок дев'яту обговоримо?
ЗАБОРОНЮК. У робочий час? При пацієнтах? (До Віри Петрівни.) Вірочко, до психіатра додайте ще й нарколога.
(Головлікар завмирає, дивиться на печатку в руці Віри Петрівни, повільно знімає халат, складає його на порожню табуретку і тихо виходить через чорний хід.)
(Завіса.)
* * *
Дія друга
(Той самий коридор. Годинник показує першу. Біля процедурного кабінету стоїть Галя в халаті, лузає насіння, спльовує лушпиння на підлогу і говорить по телефону, притиснувши його плечем.)
ГАЛЯ (у телефон). Сина, гречка в шафці, на другій полиці, за сіллю. Погрій, тільки... Які кросівки? Я тобі в тому місяці купила, оті, з гелем... Виріс? Як це? Ну то не рости, синку. Мама на свої дев'ять тисяч за тобою ніхуя не встигає.
(Підходить Ганна Індексовна з конвертом. Вона накульгує і тримається за стіну.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Галько, мені укол. Я тут з самого ранку, мені ногу візком переїхали, тиск у мене, і взагалі я ветеран.
ГАЛЯ (не відриваючись від телефона). Бабо, не стійте над душею. Я від вас третій рік, як той Йов, усе терплю.
(Ганна Індексовна суне конверт. Галя мацає його двома пальцями, як тканину на базарі, і кривиться.)
ГАЛЯ. Тут, бабо, навіть на маршрутку не вистачить. А ви хочете, щоб я вам за ці копійки ще й сраку шукала.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Колоти треба вміти, Галько. Тоді й на кросівки буде, і на гречку, і тобі на зачіску, бо ходиш, як мітла.
ГАЛЯ (ховає телефон у кишеню халата). У мене шприц один, а черги до нього на пів коридору. Або кладете нормально, або колітеся самі.
ГАННА ІНДЕКСОВНА (притискає конверт до грудей). Ти мені тут не погрожуй, Галько. Я в шістдесят восьмому буряк полола голими руками. У мене шкіра така, що від неї навіть радянський скальпель ковзав. Тільки щоб без синяка, бо сфотографую і в МОЗ відправлю. Хай побачать, як ви героїв праці обслуговуєте.
(Галя зітхає, забирає конверт і ховає його в кишеню халата.)
ГАЛЯ. Заходьте вже, революціонерко. Знімайте рейтузи.
(Ганна Індексовна береться за спідницю, і тут у коридор заходить Заборонюк, за ним Віра Петрівна з сумкою. Ганна Індексовна миттю обсмикує спідницю і тицяє пальцем у Галю.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Миколо Івановичу! Вона з мене гроші вимагала!
ГАЛЯ. Стара ти курво!
ЗАБОРОНЮК (витягає конверт із Галиної кишені й тримає його двома пальцями, як дохлу мишу). Мзда! Хабар! Підношення! Те, що діди наші звали подякою, батьки магаричем, а Кримінальний кодекс неправомірною вигодою! Юда за тридцять срібняків хоч повісився від сорому, а ви за оцей сраний конверт навіть не почервоніли! Конфісковано на користь держави. Конверти в лікарнях віднині заборонено!
(Віра Петрівна ставить на конверт печатку «Конфісковано», і Заборонюк кладе його собі в портфель. Ганна Індексовна дивиться на портфель, витягає аркуш і пише. Дзвонить Галин телефон. Галя дивиться на екран і криво посміхається.)
ГАЛЯ (у телефон). Алло? Та вже вільна, Степане. Спускайтеся.
(За хвилину входить Куркуленко з текою анкет.)
КУРКУЛЕНКО (звіряється з текою). Галю, ви в мене в списку третя, після анестезистки і тієї, що з гінекології. Плачу вісімнадцять тисяч, офіційно, на картку, і без конвертів.
ГАЛЯ (довго думає). А чайові?
КУРКУЛЕНКО. Чайові можна. Чайові, Галю, вже культура обслуговування, за них не саджають.
(Галя скидає халат на підлогу, як змія шкіру, і виходить за Куркуленком. Віра Петрівна піднімає халат і вішає на ручку дверей.)
ЗАБОРОНЮК (дивиться на порожній халат, і голос у нього тремтить). Віро Петрівно, ви розумієте, яка це чистота? Людина стоїть перед державою, як немовля перед купіллю. Без гривні в кулаці. Без отого гидкого шелесту в кишені, від якого в нас тридцять років пітніють долоні. Держава дивиться на неї, вона дивиться на державу, і ніхто нікому ніхуя не винен. Та це ж поезія! Відтепер догляд у наших лікарнях безоплатний!
ГАННА ІНДЕКСОВНА. А укол?
ЗАБОРОНЮК. Безоплатний!
ГАННА ІНДЕКСОВНА. А хто ж його зробить, коли Галька пішла?
ЗАБОРОНЮК. Держава!
(Ганна Індексовна віддає скаргу Заборонюкові. Він, не дивлячись, передає її Вірі Петрівні. Віра Петрівна, не читаючи, ставить печатку «Розглянуто».)
(Завіса.)
* * *
Дія третя
(Той самий коридор. Годинник показує четверту. Біля входу аптечний кіоск, у віконці Аптекарка. Ганна Індексовна, накульгуючи, висипає на прилавок жменю монет. Кілька монет котяться на підлогу.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Того, що від серця, дочко. Бо в мене з самого ранку як не нога, то серце, а як не серце, то Віра Петрівна.
АПТЕКАРКА. Дрібними, бабо, не беру. Я ті ваші копійки потім до ночі перебираю, як Попелюшка той горох.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Візьмеш, бо напишу. І на тебе, і на кіоск, і на те, що в тебе валідол прострочений ще з тих часів, коли всім обіцяли від кожного за здібностями, кожному за потребами, а вийшло всім по хую.
(Аптекарка зітхає, відгортає монети на свій бік прилавка, кидає Ганні Індексовні пластинку і решти не дає. Ганна Індексовна перелічує те, що лишилося в долоні.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Христа за тридцять срібняків продали, а ти мене за чотири гривні!
(Аптекарка закочує очі. Ганна Індексовна дістає аркуш. Входить Заборонюк, бачить гроші на прилавку і хапається за серце.)
ЗАБОРОНЮК. Віро Петрівно... валідолу... бо я відчуваю, як капіталізм підступає до горла...
ВІРА ПЕТРІВНА (відпихає Ганну Індексовну від віконця). Ганно Індексовно, відійдіть, тут начальству погано. У нього ідеологічний криз.
(Віра Петрівна за звичкою дістає гаманець і простягає гроші у віконце. Заборонюк б'є її по руці.)
ЗАБОРОНЮК (хрипить). Ви що робите? Гроші? Тут? У лікарні? При людях? Я ж їх щойно з храму вигнав, а ви назад заносите! Це ж контрреволюція в чистому вигляді! Маркс у труні перевертається!
(Віра Петрівна ховає гаманець і ставить на кіоск печатку «Закрито». Входять Куркуленко і Вантажники з порожніми коробками.)
КУРКУЛЕНКО. Людо, скільки в тебе товару?
АПТЕКАРКА. Тисяч на сто, Стьопо. І то по закупці.
КУРКУЛЕНКО. Беру за тридцять.
АПТЕКАРКА. Ти що, здурів? У мене самого інсуліну на двадцять!
КУРКУЛЕНКО (киває на печатку «Закрито»). Інсулін ти завтра без ліцензії нікому не продаси. А післязавтра прийде оцей (киває на Заборонюка) і ще й за утилізацію з тебе здере.
АПТЕКАРКА (озирається на Заборонюка, який важко дихає, тримаючись за серце). Сорок. І мене тоді забирай вже на касу.
КУРКУЛЕНКО. Тридцять п'ять. І комплект фірмової форми. Пакуйте.
(Вантажники знімають ліки з полиць і складають у коробки. Аптекарка згрібає монети Ганни Індексовни собі в кишеню, знімає з гачка кофту і йде за Вантажниками. Куркуленко затримується біля Віри Петрівни.)
КУРКУЛЕНКО. Віро Петрівно, а що у вас ще на списання? Бо я, як уже приїхав, люблю брати все одразу, щоб двічі машину не ганяти. Капітал не любить порожніх рейсів.
(Віра Петрівна, не дивлячись, подає йому аркуш.)
КУРКУЛЕНКО (читає). Каталки... ширми... лавки... Беру все. Бо що в держави помирає, Віро Петрівно, те в мене на третій день воскресає. Хіба не диво?
(Куркуленко виходить. Заборонюк гордо випрямляється, тримаючись за серце.)
ЗАБОРОНЮК. Відтепер ліки в наших лікарнях безоплатні.
(Він намагається стояти струнко, але коліна підгинаються, і він майже падає на лавку поруч із Ганною Індексовною. Вона дивиться на нього, повільно видавлює з пластинки таблетку і кладе собі під язик.)
ЗАБОРОНЮК. Ганно Індексовно... а мені?
ГАННА ІНДЕКСОВНА. А тобі рука в гівні, Миколо Івановичу. Христос терпів, і нам велів. А ти що, кращий за Христа?
(Заборонюк довго думає, потім відкриває портфель і дістає конверт із печаткою «Конфісковано».)
ЗАБОРОНЮК. Це, Ганно Індексовно, повернення конфіскату. Експропріація експропріаторів.
(Ганна Індексовна бере конверт, перелічує і ховає за пазуху. Потім відламує половинку таблетки і кидає йому на коліна, як подачку.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. На, ідеологе. Тільки не вважай це хабарем. Це гуманітарна допомога. Від населення.
(Заборонюк кладе таблетку під язик і заплющує очі.)
(Завіса.)
* * *
Дія четверта
(Той самий коридор. Годинник показує за п'ять шосту, за вікном уже темно. Нема ні каси, ні кіоску, на ручці дверей висить Галин халат. Лишилася тільки одна лавка. На ній лежить Ганна Індексовна, на грудях у неї стос скарг із печатками «Розглянуто», під ним вузлик. Над нею стоять Заборонюк із текою, на якій написано «Акт перевірки», і Віра Петрівна, вже в пальті, із сумкою.)
ЗАБОРОНЮК (диктує, ходячи туди-сюди). Томографія безоплатна. Догляд безоплатний. Ліки безоплатні. Скарг від населення не надходило.
ВІРА ПЕТРІВНА. Двадцять вісім, Миколо Івановичу.
ЗАБОРОНЮК. Розглянуті не рахуються.
(Віра Петрівна ставить печатку.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА (слабо). Миколо Івановичу, здається, я вмираю. І серце, і нога, і в боці той ваш пережиток крутить.
ЗАБОРОНЮК (розгортає теку). Хвилиночку. Віро Петрівно, що тут у нас по смерті?
(Віра Петрівна мовчки подає йому візитівку Куркуленка.)
ЗАБОРОНЮК (читає). Ритуальні послуги Куркуленка. Труна, вінок, оркестр. (Повільно закриває теку.) Ганно Індексовно, давайте міркувати по порядку. Те, що коштує гроші, є платною послугою. Платні послуги в державних лікарнях заборонено. Ви ж не збираєтеся в державній лікарні вчинити платну послугу?
ГАННА ІНДЕКСОВНА. А ви мені на лікування заплатіть, то я й не вчиню.
ЗАБОРОНЮК. Не положено. Віро Петрівно, пишіть. Помирати в державних лікарнях заборонено. Смерть справа приватна, хай іде в приватний сектор.
ВІРА ПЕТРІВНА. А печатку куди, Миколо Івановичу?
ЗАБОРОНЮК. На лоб.
(Віра Петрівна дістає з сумки печатку «Заборонено» і ставить її Ганні Індексовні на лоб. Ганна Індексовна навіть не здригається. Входять Вантажники і підходять до лавки.)
ПЕРШИЙ ВАНТАЖНИК. Бабо, встаньте, будь ласка, лавку списано.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Я ветеран праці! Мене ніхто не списував, сучі діти!
(Вантажники нахиляють лавку, Ганна Індексовна з'їжджає на підлогу разом зі скаргами, і лавку виносять. Ганна Індексовна важко встає, ховає вузлик за пазуху і кульгає до виходу.)
ЗАБОРОНЮК. Ви куди?
ГАННА ІНДЕКСОВНА. До Куркуленка. Там хоч помирати дозволено. (У дверях обертається.) А на вас я напишу, Миколо Івановичу. І на Віру, і на лавку, і на вашу статтю.
(У дверях вона стикається з Куркуленком. Поруч із ним стоїть Головлікар у новому дорогому пальті, з текою, на якій золотом вибито логотип приватного центру. Він дивиться крізь Ганну Індексовну, як крізь порожнє місце.)
ГАННА ІНДЕКСОВНА. О! А цей уже й перехрестився! Зранку каявся, як митар, а ввечері вже в кашемірі!
(Куркуленко мовчки розгортає сантиметрову стрічку і міряє Ганну Індексовну від маківки до п'ят. Вона стоїть, не пручаючись. Головлікар щось записує в блокнот.)
КУРКУЛЕНКО. Метр шістдесят два... Плечі вузькі... (Записує.) На економ-клас вистачить. Якщо хочете з віконечком у кришці, то плюс дві тисячі. Або можемо стандарт плюс, там уже оксамит і ручки під бронзу. Тільки черга до п'ятниці.
ГАННА ІНДЕКСОВНА. Я ветеран праці. Мені без черги.
КУРКУЛЕНКО (не підводячи очей від стрічки). Ветеранам знижка десять відсотків. Від нової ціни. А як оплатите сьогодні, до п'ятниці полежите в холодильнику безкоштовно. Люди в нас тепер помирають швидше, ніж ми встигаємо ховати.
ГОЛОВЛІКАР (тихо, до Куркуленка). Степане, а квіти в реанімацію можна? Для комфорту родичів.
КУРКУЛЕНКО. Можна. Тільки в чек окремим рядком, флористичний супровід. І щоб не продешевили. Хай одразу звикають до приватної медицини.
(Вони виходять. Заборонюк стоїть посеред порожнього коридору й розводить руки.)
ЗАБОРОНЮК. Громадяни! Товариші! Шановні партнери! Те, чого не змогли ні фараони зі своїми пірамідами, ні алхіміки зі своїм каменем, ні Кощій зі своєю голкою, сьогодні зробила звичайна районна лікарня! Христос воскрешав по одному, а ми одним розчерком пера скасували смерть для всіх! Безоплатне безсмертя! Без каси, без конвертів, без ліків і без лікарів! Стаття сорок дев'ята виконана повністю! (Обводить рукою порожнечу.) Дивіться, яка чистота... Яка ідеологічна стерильність...
(З вулиці чути, як Куркуленко спокійно диктує комусь розміри. Годинник показує шосту. Віра Петрівна бере сумку і, як щовечора, виходить, не обертаючись. Заборонюк лишається сам.)
ЗАБОРОНЮК (тихо, майже благально). Віро Петрівно... Світло!
(Світло гасне.)
