Я рахую до десяти!
Один - почалась тривога.
Два - молитва до Бога.
Три - шахеди летять сюди.
Чотири - мамо, мене обійми.
П'ять - здригнулася земля.
Шість - бігом в укриття.
Сім - забули про біль та втому.
Вісім - мамо, ми хочем додому.
Дев'ять - коли вже відбій тривоги?
Десять - мам, а ЗСУ - наші боги?
Один, два, три, чотири, п'ять…
Мамо, я навчилась рахувать!
Шість, сім, вісім, дев’ять, десять…
Війна закінчиться і всі воскреснуть?
Війна очима дітей виглядає інакше. Маю двох донечок, які надихнули мене написати цей вірш.
Старшій доньці 6 років. Перед сном зайшла розмова про добро і зло. А саме про те, що треба бути добрішими один до одного, адже у світі й так багацько зла. Зараз війна, гинуть люди і маленькі дітки. І раптом вона каже: “Всім, хто загинув за Україну в цій війні, Бог дасть сердечка. І всі вони оживуть”.
