Кілька сотень років тому з Індії вигнали велику групу людей, але вони вирушили до Єгипту, де їх усе одно почали зневажати, як і майже скрізь. Вони прямували до Східної Європи, врешті-решт оселилися в Іспанії. Це були роми, які ненароком поширювали свій музичний стиль і культуру, куди б не йшли, тому зараз ми можемо почути музику фламенко, яка нагадує давній єврейський, єгипетський, індійський мелос. До недавнього часу фламенко ніколи не записували — його можна було лише відчути і вивчити самому, передавалося з покоління в покоління.
Але як вижити національним культурним аспектам у світі, який все більше захоплюється глобалізацією? Глобалізацією, що сприяє змішанню різних культур, мов, мистецтв і може призвести до культурної асиміляції певних частин населення. Як зможе населення певної країни розуміти кордони (як фізичні, так і духовні) між країнами, крім карт? Думаю, зберегти "древню культуру" можна шляхом додавання їй модернізації, аби вона не втратила актуальності. Це, можна сказати, буде вузьке мистецтво, спрямоване на збереження народної єдності, кордонів. Те мистецтво, що навряд зрозуміють іноземці, і в цьому його особливість. Розалія ж змогла зробити унікальний альбом, що зберіг іспанські особливості й частково став зрозумілий світу, а це зацікавило багатьох людей зануритися у власну культурну історію.
Розалія своїм другим альбомом, дипломною роботою після закінчення Каталонського музичного університету, «El Mal Querer» зробила те, чого не вдалось іншим: поєднала старе фламенко та урбаністичні нові жанри — поп-музика, R&B — і це викликало резонанс та зацікавлення. Pitchfork — досить строге популярне музичне видання, поставило оцінку 8.8/10 та описало альбом так: “Чи то дихання, чи то спів, вона настільки владна, наскільки іспаномовна поп-музика не зустрічалася впродовж століть — не стільки посол фламенко, скільки винахідниця свого власного захопливого гібриду.”
Але співачку хвалять не лише за її продюсерські таланти та змішання жанрів — не можливо оминути увагою і її тексти. Розалія надихнулась книжкою “Фламенка” невідомого автора 13-го століття й зробила власну історію про важке, токсичне “кохання на межі”. Кожна пісня — окремий настрій, окремий розділ її книги. Ми отримали оповідь про жінку, що пройшла через силу і владу, пристрасть і ревнощі, а в кінці відповіла: “Я зроблю на шкірі татуювання з твоїми ініціалами, тому що вони збігаються з моїми, щоб запам'ятати назавжди, що ти одного разу зі мною зробив”.
Протягом усього альбому спостерігаємо зв'язок Розалії зі своїм народом — вона надихалася класиками літератури, музики: Федеріком Лоркою, Маноло Караколем та інших. А також сучасними світовими зірками — Бейонсе, Кендріком Ламаром, Каньє Вестом. Артистка знаходить своє місце десь посередині між сучасністю та минулим, майстерно поєднуючи різні епохи, різні сходинки розвитку суспільства та різні культурні звичаї. Дивовижно, що це все було записано у квартирі продюсера El Guincho, а перед випуском альбому Розалія сиділа у боргах і не знала, чи взагалі вона зможе вилізти з цієї кризи. Але "El Mal Querer" приніс іспанській музиці нове звучання, отримав визнання, наприклад, на Латинському Греммі “Альбом року”, а на загальній номінації Греммі — лише “Найкращий латино рок, урбан, альтернативний альбом”, а співачці — гроші.
Альбом підняв в Іспанії стару книгу “Фламенка”, якою співачка надихалась, почались дискусії з приводу цієї книги: говорили, що це класичний середньовічний феміністичний роман. Ромська громада країни критикувала альбом, говорячи, що ромська жінка не змогла б отримати таку ж кількість можливостей, як біла Розалія. На тлі цього було написано декілька статей і навіть дисертація “Крос-культурний аналіз музичного альбому Розалії Віли "El Mal Querer" та його неприйняття іспанською ромською громадою” від Марії-Гваделупе Бензал.
Так, якщо згадати Україну, як ці дані можуть допомогти нам? Напевно, варто подивитись на шлях, який Розалія подолала, щоб створити платівку. Наприклад, чи є в нас університет створення сучасної музики, де можуть навчити роботі музичного продюсера? На розум спадає складна ситуація україномовної музики та її несприйняття, але, на щастя, процес популяризації вже йде. За що нас уже можна похвалити поширення української літератури, але гарно було б ще привити любов та цікавість до неї з чим шкільна система дуже погано працює. Також впливає проблема з тим, що новим, молодим артистам досить важко пробитись на велику сцену та стати популярним або ж отримати хоч скількись прослуховувань, щоб тримати себе живими. Але потрібно зазначити, що нам не потрібна друга Розалія, нам потрібен свій унікальний артист.
Ніхто не мав очікувань, що у світі буде цікавість до фламенко, але лише з експериментами, ризиками такі унікальні деталі зацікавлюють нових людей до країн та ставлять чіткі кордони, але й робити їх (експерименти) — найважче.
