Дісклеймер: Не сприймайте цей текст як останню істину.
Читав оце я “Атомні Звички” колись, а зараз знову натрапив на такий концепт як “керуй власним мисленням” (“own your mindset”), але вже в іншій книжці. Якщо не чули раніше, то це такий спосіб взяти контроль над ситуацією. Замість “я повинен” щось зробити можна використати “я хочу” це зробити. З точки зору певних досліджень, це досить потужний інструмент зміни сприйняття ситуації(поясню нижче), який часто в “книжках про саморозвиток” забувають пояснити, як застосовувати.
Ось я “не хочу чи боюсь йти до стоматолога полікувати зуб”, значить я міняю на “я хочу йти до стоматолога і полікувати зуб” і що? Відразу побіг? Якщо коротко, пазл не складався ніколи, тому я не сприймав цей підхід. Довелось самому подумати трохи над цим.
Just Do It
Звісно, якщо бути максимально уважним до власного шаблону мислення і спочатку щось явно вирішити зробити, перед цим ще й обдумати та спланувати, а потім виконати це і отримати якийсь очікуваний приємний чи корисний результат, то, наприклад, я буду почуватись неймовірно. Оце ж я своєю головою все вигадав, проаналізував, виконав і досяг результату. Такий контроль над ситуацією підвищує загальну впевненість у собі, що дає позитивні емоції і підвищує шанси повторити увесь цей процес заново. Одні плюси. Захотів – зробив. Пушка.
Що ж робити, якщо я мушу щось робити, коли не хочу, або боюсь, або не можу (“не можу” тут сприймайте, як “не маю моральних сил”)? По-перше, ситуація відразу програшна, бо в такому стані не варто шукати жодного контролю. Адже примус – це коли хтось інший чи обставини вирішують замість мене.
Як ви могли зрозуміли, просто прибрати чи додати частку “не” не вийде. Бо це тоді буде схоже на пораду від кожної мами:
Я: Та я якось нервую перед іспитом.
Мама: Не нервуй!Дякую, мамо, за підтримку!
Знайти конфлікт
Сподіваюсь, що я це не вигадав. Часто люди, що проходять курс психотерапії і хочуть зрозуміти, чому в тій чи іншій ситуації вони себе поводять певним чином, не можуть подивитись на ситуацію під іншим кутом, бо це обʼєктивно складно, особливо, коли мозок робить усе, щоб змусити людину менше задумуватись.
Думати – це складно, тому мозок вибудовує для нас патерни поведінки, які ми виконуємо на автоматі. І це win-win ситуація, мозок не напрягся, ми не напряглись, бо вже наперед знали, що треба робити. Але патерни, ну добре, звички бувають не тільки позитивні, але й негативні. Ну це ви всі знаєте. Завжди наступає такий момент, що негативна звичка приводить у стан, коли ми вже помічаємо зайву вагу, чи ще гірше, її помітив хтось інший.
Я маю на увазі, що ви помітили, що щось не так, і було б непогано спробувати щось із цим вдіяти. Але я не хочу відмовлятись від солодкого. Більше того, як я відмовлюсь від солодкого, тоді ж мозок не буде працювати. І чай тоді ні з чим буде пити. Я так не можу.
Що ж робити в такій ситуації? По-перше, якщо ви вже почали думати про потенційні зміни, то це дійсно половина справи. Може час від час ви не дозволите діяти так, як мозок звик, і проявите силу волі. По-друге, я думаю, можна підсилити пильність і підвищити шанси на прояви сили волі, створивши якомога абсурдніший і очевидніший для мозку конфлікт.
Беремо до прикладу фразу “я не хочу йти до стоматолога, мені страшно лікувати зуб” і реконструюємо її таким чином, наче ви з усієї силою волі прийняли таке відповідальне протилежне до фрази рішення: “Я свідомо не йду до стоматолога, я хочу, щоб мій зуб і надалі болів, особливо, коли їм морозиво!!!”. Чим більше знаків оклику в кінці, тим краще.
Я не знаю, як вам, але мені це звучить по-дитячому наївно і драматично. Згадую свого пʼятирічного племінника, якого кличуть їсти, коли той грається, а він не хоче. Це доходить навіть до істерики. У якийсь момент проста “Не хочу” у відповідь на фразу мами “Так що, ти тепер взагалі не будеш їсти?” змінюється на істеричну “Так! Я ніколи не буду їсти!”. Текстом це складно передати, але сподіваюсь ви таку ситуацію зустрічали.
Мені здається, якщо будь-яке небажання щось робити обернути у свідомий вибір, чим абсурднійший і з якомога більше описаними результатами бездіяльності, тим смішніше це буде звучати. А тепер додатково уявіть, що вас питає друг чи подруга: “Так що, полікував(-ла) зуб?”. А у відповідь ви кажете: “Я свідомо не йду до стоматолога, я хочу, щоб мій зуб і надалі болів, коли я їм морозиво“.
Не знаю, чи воно вам допоможе, але мене веселить такий підхід. І змушує задуматись, можливо навіть трохи поштурхати власне его. Але знову ж таки, головна складність у тому, щоб спершу знайти місце для цього конфлікту, щоб потім його роздмухати до великого слона, взяти себе в руки і проявити силу волі.
