Одна з характерних рис творів Говарда Філіпса Лавкрафта — химерні імена істот із пантеону його міфів. Усі ці Шоґґоти, Шуб-Ніґґурати, Йоґ-Сототи мають такі «кручені» імена далеко не дарма — це була своєрідна спроба автора зобразити, якими ж недосяжними для людської свідомості, навіть на рівні абетки й вимови, є порядки, рідні для цих істот. Взяти, до прикладу, ім’я Ктулху. Про те, як же ж його правильно вимовляти, баталії велися ще за життя письменника. І, що цікаво, навіть найближчі друзі Говарда плуталися у здогадках.
До прикладу, Роберт Барлоу казав, що правильним варіантом передати лавкрафтівське Cthulhu було Koot-u-lew, а Дональд Вондрі — K-lutl-lutl. Усе це письменницьким цензором пропускалося, однак тим варіантом, на який Вондрі отримав від Лавкрафта «здивований погляд», було Ka-thul-hoo.
Отже бачимо, що варіацій багато, та, на щастя, від Говарда зберігся лист за 1934 рік, у якому затвердився «канон» вимови, хоч у деяких зі своїх інших епістолярних творінь навіть сам Лавкрафт наводить різні приклади. У ньому Говард підтверджує, що слово не те, щоб мало правильну чи неправильну вимову з такої причини: «…це слово повинне уособлювати вбогу спробу людини передати фонетику слова, непритаманного їй. Ім’я цієї диявольської сутності було створено істотами, чиї голосові органи не подібні до людських, а отже воно не має ніякої причетності до людського мовлення. Склади в ньому визначалися фізіологічним апаратом, що не має жодної схожості з нашим, тож його ніколи не вийде правильно відтворити людською гортанню».
Але правильно буде вимовляти слово саме як Khlul’-hloo. Перший склад потрібно вимовляти гортанно, u має звучати в ньому так, як у слові full, а h — випадає.
Робимо висновок, що й наше «Ктулху» не зовсім є тим, що мав на увазі Говард. Але, оскільки ніхто не може вимовити це слово правильно, послуговуємося цим варіантом і надалі
