Якщо я таки зізнаюсь
І ти мене таки простиш
То тепло, і, соромлячись, всміхаюсь
Образу в серці на мене вмостиш
А як не вибачиш? Не зрозумієш?
Якщо все піде не так?
То вмру я, мабуть, що вже вдієш
У сльозах, зі зрадою в очах, отак
Білим квітом, пахнучи, палаючи, засну
Засну навік, насмерть, сама
А ти не пошкодуєш цю мою весну
Не пошкодуєш, бо в тобі того, мабуть, нема
А ти все злитимешся, не ховаючи образу
Бо ти не вмієш, не навчилась
Шкода мені тебе стало одразу
Ще до знайомства нашого світилась
Сльоза в моїх очах
Бо так шкода, бо так шкода!
Бо ти мала, дурна, нікчемна!
А як ти таки вбʼєшся, молода?
То що тоді, скажи, чумна?
