Європейські конкуренти на виборах мають вирішити нагальну потребу в оборонному союзі та демократичній конституції.
Дебати напередодні європейських виборів у всіх державах-членах поки що є швидше сутичками між національними партіями, ніж обговоренням майбутнього Європейського Союзу. Проте провідні засоби масової інформації та деякі європейські лідери попереджають, наскільки невизначеним є це майбутнє у світі, де війна повернулася до Європи та Близького Сходу.
Падіння Берлінського муру не проклало шлях до «кінця історії». Скоріше, воно спровокувало зростаючий світовий безлад, у якому великі держави протистояли одна одній за економічну та військову перевагу. Ці роки можна порівняти з тими, що передували першій світовій війні, проте сьогодні на кону більше не може бути захист чи завоювання імперії. Але військові витрати зростають усюди. Чи можлива ядерна війна? Яким буде майбутнє європейських громадян та міжнародних відносин?
У своєму першому зверненні «Про стан Союзу» як президент Європейської комісії у 2020 році Урсула фон дер Ляйєн сказала:
«Світ потребує нашого лідерства… Ми можемо формувати кращий глобальний порядок… Це геополітична комісія, в якій я працюю».
Однак наприкінці терміну дії закону реальність заперечує ці твердження. Сьогодні ЄС є пасивним об'єктом міжнародної політики, який не має ані коштів, ані політичної волі для втручання на світовій арені. А без європейського керівництва, яке вирішило діяти, союз ризикує розпастися.
Конституційна реформа
У ЄС є два центри політичної ініціативи: Європейський парламент та Європейська рада. За роки, що передували першим прямим виборам до парламенту 1979 року, колишній канцлер Німеччини Віллі Брандт заявив, що парламент стане «постійними установчими зборами» Європи. І цей перший обраний парламент справді схвалив у 1984 році проєкт «Договору про створення Європейського Союзу», також відомий як проєкт Спінеллі, на ім'я його парламентського прихильника, італійського федераліста Альтьєро Спінеллі.
Через наполегливу протидію правої сувереністки Маргарет Тетчер, яка представляє Сполучене Королівство, цей первісний проєкт конституційної реформи не було прийнято державами-членами. Але в наступні роки в союзі, що постійно розширюється (як це стало відомо завдяки Маастрихтському договору 1992 року) були проведені реформи, завдяки яким парламент зміг розширити свої повноваження.
У листопаді минулого року парламент на пленарному засіданні прийняв пропозицію свого Комітету з конституційних питань (AFCO) щодо реформування Лісабонського договору 2007 року — відповідь на заблокований проєкт Європейської конституції, відхилений на референдумах у Франції та Нідерландах — за підтримки політичних сімей (Європейської народної партії, Renew Europe, Партії європейських соціалістів та Зелених), які виступають за «більше Європи». Парламент зажадав, на підставі статті 48 Договору про Європейський Союз, щоб його пропозиції були представлені на розгляд Європейської конвенції.
Серед пропозицій щодо реформи була вимога більшої кількості «власних ресурсів» через пряме та опосередковане європейське оподаткування, а також створення Європейського оборонного союзу. Проте на даний момент рада відклала рішення до наступного парламентського терміну.
Оборонний союз
Другим центром прийняття рішень у союзі є рада, яка складається з глав держав і урядів. Вона не несе демократичної відповідальності перед громадянами Європи і часто паралізована процедурою прийняття рішень, яка вимагає одностайності в ключових сферах. Щодо вирішального питання власних ресурсів — бюджету союзу — і пропозиції щодо оборонного союзу, рада заблокована невизначеністю Франції та Німеччини, які, здається, підтримують міжурядові оборонні домовленості, але з різними мотивами.
Франція, єдина країна в ЄС, яка має ядерну зброю, могла б використати міжурядовий метод для затвердження своєї військової переваги. Уряд Німеччини має намір використати ситуацію, в якій країна з найбільшим промисловим та економічним потенціалом може визначати зовнішньополітичні рішення. Якщо ці мінімалістські орієнтації не будуть подолані, ЄС не зможе захистити себе. Європейський захист вимагає, щоб рішення приймалися демократичним європейським урядом, тобто комісією, підзвітною двом «палатам» парламенту та ради, причому остання покладається лише на більшість голосів (простий чи «кваліфікований», як випадок може бути).
Європейська оборона є предметом інтенсивних дебатів серед військових експертів та представників європейських інституцій. Ми не починаємо з нуля. Стаття 42 говорить, що якщо одна з держав-членів зазнає агресії, інші зобов'язані запропонувати допомогу. Крім того, існує принципова домовленість щодо створення до 2030 року 5-тисячних сил швидкого реагування. Тому група держав могла б рішуче рухатись у цьому напрямку.
Політична проблема
Вирішення технічних проблем, однак, недостатньо для реалізації європейської оборонної ініціативи. Є нагальна політична проблема, яку не можна оминути.
На тлі руйнівної війни в Європі, між 1951 і 1954 роками шість країн-засновниць Європейського об’єднання вугілля та сталі, які у 1957 році утворили Європейське економічне співтовариство, також ініціювали створення Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). У промові в Страсбурзі в 1952 році італійський прем'єр-міністр Альчіде де Гаспері сказав:
«Якщо ми закликаємо збройні сили різних країн об'єднатися в постійний і конституційний орган і, якщо необхідно, захищати ширшу батьківщину, ця батьківщина повинна бути видимою, міцною і живою».
Сьогодні жоден лідер партії або уряду не наважується називати Європу «батьківщиною» або згадувати про європейську конституцію. Однак, немислимо, щоб європейських громадян просили приєднатися до «найманої» армії — і неможливо доручити європейському уряду право оголошувати воєнний стан без демократичної конституції, яка легітимізує його дії.
Є альтернатива
Тому перед майбутніми європейськими виборами проєвропейські партії мають роз'яснити громадянам, яку роль має відігравати ЄС,який швидко опускається до прірви міжнародної анархії, захищаючись власними силами. ЄС не потрібно ставати наддержавою, але йому потрібен потенціал стримування (наприклад, французькі сили de frappe) та міжнародна зовнішня політика, спрямована на мирну співпрацю, захист планети Земля від кліматичної кризи, перерозподіл глобального багатства між багатими та бідними країнами та контрольоване роззброєння.
Існує альтернатива гонці озброєнь за світову першість, яка може призвести до руйнівного ядерного конфлікту. Зі своїми демократичними партіями та національними урядами ЄС зобов'язаний підтримувати цінності, на яких він народився: умиротворення та інтеграцію між суверенними державами. Такими є напрями його зовнішньої політики. Якщо ця перспектива не буде обговорена під час виборчої кампанії, партії сувереністської правиці матимуть відкриту можливість для успіху.
Після Першої світової війни Сполучені Штати представили себе на світовій арені як промоутер «безпечного місця для демократій» в міжнародному порядку. У Радянському Союзі правляча більшовицька партія ініціювала Комуністичний Інтернаціонал для сприяння «пролетарській революції» у всіх країнах. Сьогодні, у світі, який перебуває у пошуках нових цінностей та методів громадянського співіснування між народами, ЄС має можливість представити себе як захисника нового світового порядку, заснованого на мирі між націями та захисті всіх форм життя на планеті. Така альтернатива війні та екологічній катастрофі настільки ж здійсненна, як і необхідна.
Джерело — Social Europe
Друзі, допоможіть нам забезпечити подальшу роботу каналу!
Ваша підтримка надзвичайно важлива для нас. Будемо вдячні за ваші ДОНАТИ, які допоможуть нам розвиватися та надавати вам ще більше цікавого контенту.
Дякуємо за вашу підтримку!
