Все частіше порівнював людей з дверима. Знайомишся з ким-не будь і бачиш симпатичні дверцята з мідним номерком із завитками. Відкриєш, а за ними крихітна кімната три на два. Поговорив з людиною п'ять хвилин і відчуваєш, як тісно в її товаристві, як нудно серед поличок з квітковими горщиками і плюшевих ведмедів. А буває навпаки - відкриєш обшарпані двері, а там всесвіт: комети, планети, чумацький шлях... Але таких мало. Зазвичай за дверима або коридор - вузький і довгий, або стіна. Скільки в неї не стукай - нічого крім глухої цегляної кладки не побачиш.
З часом я зрозумів, що двері — це лише початок подорожі. Люди часто намагаються показати гарний фасад, бо вважають, що саме це вражає, що саме це дозволить їм виглядати привабливішими. Але, коли я зіштовхуюсь з чимось іншим за тим фасадом — це як шок. Деколи за естетично оздобленими дверима виявляється затхлий підвал, де розкидані купи старого мотлоху, чиїсь мрії і надії, які давно втратили свою форму. А іноді, навіть за простими і непомітними дверима розкривається цілий космос — глибокий, загадковий і непередбачуваний.
Чим більше людей я зустрічав, тим краще починав розуміти, що зовнішність і манери можуть бути оманливими. Здавалося б, за блискучими дверима з золотими деталями має бути щось цікаве. Але скільки разів я натрапляв на двері, за якими не було нічого, крім поверхневого блиску. Там не було ні думок, ні переживань, ні відчуттів. Такі люди можуть бути приємними співрозмовниками на мить, але за їхньою чарівністю немає глибини.
Найцікавіші двері — це ті, за якими я ніколи не знаю, що на мене чекає. Може, це буде світ наповнений незвичайними історіями, чиї стіни прикрашені картинами мрій і досвідів. А може, це будуть двері, що ведуть до нескінченних лабіринтів, де з кожним новим кроком відкривається щось несподіване. Але такі люди трапляються рідко, і вони часто сховані за непомітними або навіть зношеними дверима, які спочатку здаються нецікавими.
З кожним новим знайомством я намагаюся більше прислухатися до себе. Чи комфортно мені в тій кімнаті, яку людина відкрила переді мною? Чи є там простір для роздумів, для мрій? Чи є там вікна, через які можна поглянути далі, за межі цього світу? Бо іноді кімната може бути маленькою, але там можна знайти щось неймовірно важливе. Це може бути старе дзеркало, що показує мені щось про мене самого, або шафа з таємними дверима, яка веде до нового світу.
Деякі двері так і залишаються зачиненими. Вони можуть бути замкнені на тисячі замків, і навіть якщо я постукаю, ніхто не відкриє. І це нормально. Не всі двері потрібно відчиняти, не всі люди мають впускати до свого простору. Іноді я просто стою перед зачиненими дверима, і це також важлива частина досвіду — розуміти, що не все повинно бути для мене доступним.
Часом я думаю про свої власні двері. Якими вони здаються іншим? Чи готовий я відкрити їх перед кожним, хто постукає? Що люди бачать, коли заходять у мій внутрішній простір? І чи є там що показати? Бо врешті-решт, найбільший виклик — не лише побачити людей за їхніми дверима, але й самому створити простір, який буде цікавим і справжнім.
І хоч більшість людей залишаються для мене коридорами або стінами, я вірю, що кожен з нас може бути тим самим всесвітом за простими дверима. Тільки потрібно мати мужність відкрити їх для тих, хто готовий увійти.
