Дітей спонукали до руху,
Ціною із сотень сліз,
Які, ідучи, губили причину,
Виживати в хатині, як той незграба, лис.
Що ішов, бажав, крокував,
За здобиччю історичною,
Але поспіхом людей він смішив,
Роблячи в серці поріз,
Немовляті крихкій, тілесній, пухкенькій.
Поляну ненависті він здобув,
Лише забуваючи молитву тримку.
Моментами все добре, але дещо не так. Гадати, що тобі не довподоби, починаєш шукати в собі. Розібрати те, скласти те, але картина неповна. Ці рядки про це: пошук, розуміння, прийняття чогось, що може не сподобатися, але буде вірним у душі.
Інколи так буває, що навіть рідні люди повинні кудись піти. Це може бути другий план, а може й остаточний відхід. Так, бувають спроби повернути все назад у наш маленький куточок, але не виходить. Що тоді? Ці рядки про це: які труднощі, випробування треба пройти до єднання.
У вірші йдеться про глибокі почуття та спогади, які викликають листи з чужими звістками. Головний герой відчуває ностальгію за рідним містом, яке є для нього особливим і неземним.
