Дітей спонукали до руху,
Ціною із сотень сліз,
Які, ідучи, губили причину,
Виживати в хатині, як той незграба, лис.
Що ішов, бажав, крокував,
За здобиччю історичною,
Але поспіхом людей він смішив,
Роблячи в серці поріз,
Немовляті крихкій, тілесній, пухкенькій.
Поляну ненависті він здобув,
Лише забуваючи молитву тримку.
Сповідь солдата, яка перетинає різні часи, включаючи звуки з недалекої католицької церкви, дітей, вибухи — це лякає когось, але кому, як не йому, це бачити і відчувати? Недовго залишилося, скоро кінець, щось зробив — щось ні. Як би Бог був, чому він мені це дозволив? Де ваш мир?
У вірші йдеться про надію та відновлення. Вітри символізують зміни, а лелеки — тепло і підтримку. Незважаючи на втому, серце наповнене щемливими почуттями, сподіваючись на те, що світанок принесе нові можливості і не зникне в темряві.
У вірші розмірковується про життєвий шлях, згадуючи про пройдений час, любов та спогади про рідне село. Спогади про перше кохання, яке стало важливою частиною його життя, і прагне віднайти ті місця, де виростав.
Чесно думала, що писати сьогодні не буду. День поганий, почався з проблем та сайтів на моїх проєктах, що не працюють. Завершився щоправда добре, то може того і писати потягнуло.
Вітаю, панове! Сьогодні знову поговоримо про EDC і те, чому на мою суб’єктивну думку, про цю концепцію, без перебільшення, має знати кожен українець.
Чесно думала, що писати сьогодні не буду. День поганий, почався з проблем та сайтів на моїх проєктах, що не працюють. Завершився щоправда добре, то може того і писати потягнуло.
Вітаю, панове! Сьогодні знову поговоримо про EDC і те, чому на мою суб’єктивну думку, про цю концепцію, без перебільшення, має знати кожен українець.
