Дітей спонукали до руху,
Ціною із сотень сліз,
Які, ідучи, губили причину,
Виживати в хатині, як той незграба, лис.
Що ішов, бажав, крокував,
За здобиччю історичною,
Але поспіхом людей він смішив,
Роблячи в серці поріз,
Немовляті крихкій, тілесній, пухкенькій.
Поляну ненависті він здобув,
Лише забуваючи молитву тримку.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Хто починав вести щоденник і за декілька днів забував? А хто чув, що це марна витрата часу? Раніше я би…
Хто починав вести щоденник і за декілька днів забував? А хто чув, що це марна витрата часу? Раніше я би…
