ЗЕРНА СЕНСУ · СЕЗОН 1 · 01→02
Дякую, що залишаєшся зі мною.
Після «Тиші» я запросив тебе не лише у світ «Маленького принца», а й у власну порожню кімнату. Якщо щось із почутого відгукнулося і в тобі, це не дивно: іноді тіло впізнає знайоме раніше, ніж ми встигаємо дібрати слова.
Зазвичай усе починається із зерна: сцени, фрази, образу або запитання, яке не відпускає. Я забираю його із собою, повертаюся до нього, зіставляю з власним досвідом, іншими творами й новими способами бачити.
Через місяці або роки я можу знову відкрити вже написаний текст. Не для того, щоб переписати його, а щоб повернутися до думки: побачити нові зв’язки, перевірити, що вона витримує, і дати їй вирости ще.
Так один текст залишає зерно для наступного, а пізніше читання змінює значення раннього. Те, що спочатку здавалося завершеним висновком, іноді виявляється лише початком.
Тож ходімо зі мною за лаштунки. Покажу, що сталося, коли я відкрив одну зі старих чернеток.
