Я — людина, що «зростала разом з інтернетом». Знайомство з мережею припало на часи комп’ютерних клубів: контер страйк по 2 грн на годину, інтернет — по 4. Невеличкі приміщення, де можна було навіть (спочатку) курити, галас, напівтемрява, і специфічний запах, який трапляється мені і досі у місцях з особливою атмосферою.
Мій брат, звісно, грав у свої шутери. А я — досліджував інтернет. Бо командний гравець з мене був такий-собі, та й стріляв я куди завгодно, а не туди, куди треба. Отже в групові ініціативи я в не вписувався, шоб не підвести команду (гіпервідповідальність з народження, бляха), і переважно усамітнювався у друкованому просторі.
Нє, ващє нє, я не був самітником по натурі. За межами клубів я був тим чуваком з гітарою, який за кілька годин в переході, деручи горлянку, міг назбирати нашій змішаній компанії патлачів і гопників на пиво і сухарики. Але завжди залишалось щось таке, чого не було ззовні, у світі звичайних дитячо-підліткових комунікацій. А от в інтернеті…
Спілкування
Перша категорія сайтів, які потрапляли в мій ТОП відвідувань бути чати і форуми. Аська тоді тільки з’являлася, здається, і в мене була встановлена тільки вдома трохи згодом. А тоді — я був постійним відвідувачем gala чи bizzare.
Згодом до них приєдналися усілякі блоги та щоденники — bigmir, diary, тощо. До ЖЖ я не доповз, та й якось побоювався цього ресурсу. Мені здавалося, це було місце для такої-собі онлайн інтелігенції, до якої себе не відносив (ну, звісно ж, з моїм бунтівним бекграундом «що гірше то краще»).
Але це були перші проблиски відвертого спілкування, де з порогу на тебе не навішувалася роль «дитини», «відмінника», «душі компанії», тощо. Я міг бути яким завгодно, яким мені хотілося бути, говорити прямо і щиро навіть те, що того часу вважалося непопулярним.
Доречі не доречі, там я зустрів свою першу дівчину. І другу. І третю. В багато теплих знайомих, які лишалися зі мною доволі довгий час. Мережа подарувала мені можливість створювати власну бульбашку з однодумців і показала, що спочатку можна захопитися людиною, як вона є, а потім вже не паритися тим, як вона виглядає. Тепер я можу так і без інтернету.
Творчість
Друга категорія — творчість. Звісно, на той час я не шукав історичні факти про великих митців, не шукав класичні твори, яких не було вдома (та й хто дозволив би мені тримати під подушкою Набокова у мої 12?). Проте, звісно, і його я читав в клубах. Але в першу чергу я познайомився в фанартом і фанфікшном, потім — збагнув, що в мережі повно смачних оріджів, і пірнув у глибочінь усіляких майданчиків, де міг викладати вірші і прозу.
Доречі, тут-то я і збагнув, що творчість може бути різною і про різне. Не тільки високодуховні вилизані тексти про «як треба робити» і «що таке справжня людина», але й про темні сторони буття.
А паралельно з тим — хендмейд, музика, записана в гаражі, цікаві графіті… Можливо, саме оцей цупкий онлайн-мікс всього з усім і виховав в мені певне бачення, яке сьогодні я можу монетизувати на своїй посаді.
Секс
Оооо, чарівна, табуйована, «недостатньо вагома» і «недостатньо духовна» тема, яку не обговорюватимеш у пристойній компанії (думав я тоді)! Різноманітність проявів любові і задоволення, речі, про які не розкажуть батьки і не надрукують в «Книзі маленької леді» чи «Книзі маленького джентельмена». Проте, для мене секс-всесвіт інтернету був як власний затишний простір, де саме повітря натякало: ти ок, з тобою все відносно в нормі, ти можеш існувати.
Позбавлений тіла, стаючи думкою, сутністю, упакованою в друковані літери, я відчував свободу і на певний час забував про умовності, які мене обмежували по цю сторону екрану. З часом і тут обмеження зникли, але на час моєї хворої на всю голову підлітковості мережа була моїм сховищем, де я міг пізнавати себе, свої схильності й особливості.
Психологія
От поки пишу, розумію, як одна тема переплітається з іншою, і розумію, як все це формувала мене теперішнього. То ж пункт наступний — психологія.
Не скажу, що цього контенту було багато. Проте, багато було людей. А моя схильність до пізнання і аналізу дозволяла мені вивчати поведінку, мотиви і проблеми, з якими стикаються мої співрозмовники. З якими стикаются я сам.
Один з моїх форматів спілкування (текстовий ролплей) бездоганно поєднував творчість, секс і мільйони травм і комплексів, що змушували людей шукати те чи інше. Я навчився бути слухачем (ні, не радником), і простежувати причинно-наслідкові зв’язки. Тоді ж зародилася мрія стати психологом.
Поки — не вийшло, бо першу освіту я отримав там, де наполягали батьки. Втім, наразі готуюся до вступу на факультет клинпсиху і сподіваюся, що все вийде (от ніколи не думав, що одного дня добровільно захочу повернутися до того вишу, який ненавидів).
Освіта
Онлайн-освіта як окрема течія сформувалася не так давно, але з самого початку я шукав навчальні матеріали. Спочатку невеличкі, прикладні. Типу «як пофарбувати льняну сорочку», «як приварити латунь до дюралі», тощо. А потім — вже більш широко і глибоко. Щось про медицину, щось про слова і їх вплив. Воронки продажів, онлайн-просування, дослідження поведінки споживачів тієї чи іншої категорії продуктів.
Завершивши універ і подарувавши мамі свій диплом стоматолога, я почав шукати альтернативи, до який ніколи не був дотичним. Влаштовувався на віддалені роботи, вивчав тексти, рекламу, різні ніші. +100 до ерудованості. Але, звісно, не про все я можу говорити глибоко. Але й «я не знаю» майже зникло з мого вжитку. Дізнатися можна про все, і навчитися всьому. І вбудувати це в свою повсякденну діяльність.
Гроші
Сьогодні я працюю в крутій (суб’єктивно) компанії, де виконую свої задачі, які на 90% складаються з творчих експериментів, веду внутрішні освітні програми і свторюю неочікувані кампаніх. До того — я керував талановитою командою райтерів «на удальонці». До того — писав тексти сам, іноді продавав свої арти і ще шось таке.
Психологія і тексти були моєю любов’ю років з 15, але мрії про всуп у ту ж Могилянку розбилися об «і шо ти робитимеш? за 20 грн благатимеш розмістити мою рекламу в твоїй газеті»? Сьогодні я знаю, скільки може коштувати слово. І, дякувати мережі, я трохи навчився тим словом користуватися. Вірю, що тексти — не єдине, чому може навчити інтернет. Усі шляхи — відкриті.
І про все це (і про себе зі своїм розвеселим юнацтвом) говорити хочеться. То ж…
Сьогодні я дивлюся на білий «аркуш» порожньої веб-сторінки, і не знаю, не знаю, не знаю про що я і хто я. В голові — десятки проєктів і сотні «було б непогано». Проте, жодного розуміння, куди я й справді хотів би рухатись. Мабуть, тому жоден мій щоденник не проіснував довго. Різні «тут воно буде недоречно» або «не для цієї авдиторії» створювали відчуття обмеженості, а згодом втомлювали і розчаровували.
Сьогодні я думаю, що всесвітня мережа — ідеальна ілюстрація того, що таке людська самотність. Не «хєрова соціалізованість», не «недостатня відкритість», не «не та компанія», а саме самотність, про яку можна почути на сеансах з психотерапевтом. У безпечному анонімному середовищі ми все одно в певний момент стаємо заручниками власноруч створеної маски, і не маємо місця і можливості побути собою на всі сто, до кінця. Хоча це вже хащі, і я не про це взагалі.
Мене щиро надихає новий простір. Та в голові забагато думок для поміркованого блогерства. Це стримує, але й кидає виклик. Отже, варто спробувати.
