Слухати

він приходить о першій ночі. сідає у крісло напроти моєї постілі.

довго мовчки курить. дим падає на підлогу — важкий і вологий.

я не можу вдавати, ніби не помічаю пізнього гостя.

він каже: ти навіть не уявляєш, як мене заїбали —

дороги, дороги, дороги.

каже: хтось-там казав, що з кімнати не варто виходити.

я не слухав і якось вийшов, прикинь, на свою біду.

от і досі блукаю — гайвеї, провулки, сходи,

від кімнати сусідньої і до самого сходу,

все кудись, розумієш, іду, іду, блядь, іду.

я б такий, шо давно б спинився, пустив коріння

десь під Києвом, може, під Львовом чи, там, під Харковом.

я втомився, чуєш, від тьмяного мерехтіння

зміни кадрів. заїбався легені вихаркувать,

марафонець хєров. була б хоч яка б місія...

— він зітхає і знов закурює. я сідаю на ліжку і обіймаю коліна.

за вікном лезом зблискує юний серпанок місяця.

він виштовхує дим з легень.

каже: я і тебе покину

ще до ранку. але, — смішно, — навіть не уявляю навіщо

мені йти, коли ти мене не виганяєш. от як це назвати?

я не знаю, що йому відповісти. він сидить і слухає тишу

у прокуреній барокамері захаращеної кімнати.

мовчки запрошую: плескаю по простирадлу поряд з собою.

він підводиться і втомлено падає поруч. головою хилиться на плече.

наш акваріум невиразного смутку повниться рідиною.

його скроня пече.

ти чого не питаєш? — а що я маю його спитати,

щоб словами він виштовхав з горла задуху й вдихнути зміг?

от хіба банальне "нащо ти вийшов з кімнати",

але ж це питання ховає безліч остогидлих йому доріг.

так до самого ранку: ми поруч, ні пари, ні звуку.

наче слово — це злочин. наче нам позашивали роти.

він тремтить. я сильніше стискаю його руку,

дотик засвідчує: скоро він мусить йти.

каже: слухай, а стільки ще варто було б сказати!

уявляєш, нічого не встигли, а вже світанок, хай він горить вогнем.

ти пробач, що прийшов, що не дав заснути... лягай спати.

прокидайся опівдні. та тільки не згадуй мене. не клич мене.

у порожній кімнаті дзвінко. перші промені тіні плутають.

перші ластівки крилами сутінки в'ють попід стріхою.

постіль пахне гірким "спасибі, що вмієш слухати".

він приде десь о першій.

я всю ніч буду слухати, як він дихає.

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Бакс Надійчук
Бакс Надійчук@Baks_HH

107Прочитань
14Автори
6Читачі
На Друкарні з 21 квітня

Більше від автора

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається