
Пером чорнильним — коло в розмах!
В безобрій зрушу небокрай!…
І зазирну у всесіт ночі,
В зіркові очі
Та за грань струминних променів в структурі
Пірамідального буття,
У несвіт,
Фальш,
У небуття…Туди, де час сягнуть не може —
Війна відроджень там! Війна…
Там у люстерках плазмовидних
Взаємознищення світів
Та перетворення гібридні,
Зубовний скрегіт в німоті.
Там всі подробиці містерій!
Шляхи,
Якими йде життя —
Воно ad astra,
Прагне Ери,
У трансі,
В радісних святах…
Там все живе і все бездушне
У метушливості своїй
Крихке, розламне та розрушне,
Жертовне в лютості стихій.
Все тимчасове прагне крапки.
Та пам’ятає про межу —
Свічу запалює
Та рампи
На славу правлять,
Стережуть —
Аби з Фортуною у танці
Не розкрутитись врізнобіч.
Як сонячні протуберанці —
В біду,
У розпач,
Вічну ніч.
Бо згине все —
Птахи, тварини,
Рослинний світ
Та світ людський…
Не дай нам Бог! такої днини.
І зачиняю світ вузький,
В якій невмисно зазирнулось,
За коло крнслене пером.
Чорнильно крапкою замкнулось.
Та за невидимим замком
Билину думаю нескладну,
Пірнаю в мрії мов у сни —
Були ж билини у баладах?…
Були і є…Куди ж без них?……….