Вчора ввечері дізналась: під Песками, на моїй Донеччині, загинув Моня. Навіщо у потойбіччі ще один музика?
Нащо їм там скрипаль?
Музикант у мирному житті, а зараз кулеметник родом з Одеси. Гумор завжди його виручав, але тепер нам не до жартів.
Хочеться зупинити світ і побути зі своїми спогадами. Бо новина розколює дійсність на «до» та «після».
Так сталось: пишу саме у зошиті, який притрушувався пилом з осені, коли ще не було дітей, а лише музика. Зошит з минулої зустрічі з музикантом.
Моня грав у переході біля метро «Нивки».
Його вірна стара скрипка віщувала прекрасне майбутнє під золотим листям початку жовтня. На мить мелодія оволоділа нашим шаленим містом.
Лише мить у вічності, коли душа посміхається. Поспішала.
Тож кивнули один одному і я щезла у натовпі.
Коли за декілька днів зателефонувала та запросила на поетичний вечір акомпанувати, Моня відмовився.
«Стибрили скрипочку нелюди на вписці, - сумно сказав.
Прокинувся: а вона всьо, пішла ногами в подальше життя без мене. Без інструмента я не музика, а так – фраєр». Помовчав. «На війну повертаюсь. Боронити твій, мій , наш Донбас від русні. Молиться за нас, митці».
Коли ви з людиною дійсно друзі, серцем відчуваєш: все з нею добре, хоч би де вона не була.
Моня був заговорений. Мав потужний захист, подарунок від дуже сильних магів, які також любили його. І музику.
Тож Моня був на самому краю і влаштовував там пекло москалям. Кулеметник з мінус вісім на обидва ока. А скрипку нову волонтери привезли, куди без них, нас?
Музика часто звучала підчас відпочинку. Адже душа народу у тому як він любить, працює, воює, відпочиває. І це було красиво, щиро, як любив Моня.
Через роки, вже після початку повномасштабної війни отримала знак. Одного спекотного літнього дня робила оберег – ловця снів з тризубом.
Закінчила роботу, помилувалась. Такий надійний вийшов, з ідеальними лініями. Раптом він зламався. Просто у руках. Коли маєш зв.язок з тонким світом, платиш ціну ілюзіями.
Їх не було. Лише пустота, смуток. Стало до нестями тихо.
«Хто пішов?» - задала питання Всесвіту.
Відповідь прийшла того ж вечора. Три слова у месенджері: «Моня. Пески. Сьогодні». Тиша. Біль. Усвідомлення. Біль.
Моня! Як так?
Третього дня розбудив оркестр. Я розрізняла лише як грав скрипаль.
В маленькому стародавньому швейцарському містечку в Альпах, куди нас заніс шалений вітер війни, оркестр грає часто. Ні до, ні після я не чула скрипки.
Привітання з-за хмар, сумний привіт через портал у горах. Доброго дня і тобі, Моня.
Я буду пам'ятати завжди, як ми за вихідні розібрали чемодан моїх заплутаних ниток. Ти терпляче тримав їх на долонях, моток за мотком.
Як клеїла твої окуляри, бо ти бився з гопниками, які ображали жінку. Як завжди діставав інструмент і грав для поетів.
Можливо, я могла зробити дещо і для тебе.
Ми поїхали потягом серед гір неймовірної краси до Домодосоли, то вже Італія. На каменистому березі серед прозорих вод посадила авокадо.
Я сподіваюсь, деревце на твою честь виросте гарним.
Тобі б сподобалось це містечко, друже.
Дякую за скрипку, розмови, жовтневі мелодії, нитки, чай з віски під дощем.
Дякую за захист України. І кулемет. Твою мелодію чую.
