В такій молодій науці як психологія є безліч прикладів досліджень, які здавалися проривними і показовими в свій час. І вагомість яких значно знизилася з часом по мірі виявлення методологічних проблем. Це і знаменитий тюремний експеримент Ф. Зімбардо , і дослідження Стенлі Мілгрема про підкорення авторитету. Що правда, методологічні проблеми і критика в академічних колах не завадила їм стати частиною масової культури і надовго закріпитися в свідомості людей. І якщо про Зімбардо чути в кожному куті (так само, як і його критиків та розвінчувачів), то про інше дослідження схожого штибу, яке на мою думку, є куди більш науково обрунтованим і вагомим чомусь забувають.
Мова йде про Загорський експеримент. Відразу скажу, що мета цієї статті не дати оцінку його вагомості, а скоріше ознайомити читача з необхідною літературою і трішки подумати над позиціями сторін.
Якщо говорити дуже коротко, то суть експерименту полягала в тому, що завдяки певним видам педагогічної роботи вченим вдалося досягнути інтеграції сліпоглухонімих дітей в соціум. Інтеграція слово багатозначне тому нижче, поговоримо більш конкретно.
Чого вдалося досягти ?
організатори навчили дітей говорити
розвинули в них високі інтелектуальні здібності (отримання наукових ступенів)
розвинули соціальну комунікацію на достатньому для приживанні в соціумі рівні
Незадовго після успіху експерименту підоспів цілий стрій критиків. Критикувався не так сам експеримент (про його методики можна почитати тут) , як висновки, що були зроблені на його основі. А висновки були приблизно наступні. Людська психіка - явище соціальне і "рукотворне", в тому сенсі, що виникає виключно в соціумі і ним створюється (власне кажучи з такої точки зору в сліпоглухонімих дітей до експерименту не було психіки). А про такі речі, як природа людини і біологічний детермінізм починати забувати. Насправді ж думки пана Ільєнкова набагато тонші і стосуються трішки інших речей.
Критика вказувала на наступні речі:
ніхто із сліпоглухонімих дітей, які брали участь в експерименті не був таким від народження, в деяких дітей був залишковий слух і зір
діти були частково адаптовані до соціуму ще до початку експерименту
із того, що в глухонімих дітей вдалося виробити такі форми поведінки, яких раніше не було, не слідує, що ці форми не є генетично обумовленими. Пояснення аргументу відбувається на прикладі орієнтувального рефлексу Логіка приблизно така: спочатку в дітей був рефлекс орієнтування, але через відсутність зору він активно гасився наслідками (кожного разу, коли дитина починала розвідувати територію вона об щось вдарялася) і в певний момент зник. В процесі експерименту ж його скоріше відновлювали, ніж створювали.Аргумент можна розвивати і далі говорячи про те, що сліпоглухота часто супроводжується й іншими дефектами, тому той факт, що в спіпоглухонімих дітей відсутня певна форма поведінки не говорить нічого про типових дітей.
Якщо підсумувати, то критика полягала в тому, що в дітей вже і так були навички і певний рівень соціалізації, тому експеримент мало що доводить. А заява про те, що в ході експерименту організатори зробили психіку "з нуля" - фальсифікація. Особисто в мене викликає підозру те, що експеримент проводився над дітьми середній вік яких був більший за 11 років. Зазвичай навіть діти без генетичних розладів і травм, які до такого віку не навчилися мовленню і тд. не могли оволодіти ним після. Тому твердження, про створення психіки і свідомості "з нуля" виглядає неправдоподібно в рамках психології розвитку.
Загалом, всі крапки над "і" могло би розставити повторення експерименту, однак його чомусь не відбулося. Так само, як і не відбулося активного застосування методик, які би давали схожі результати (як мінімум, я такої інформації не знайшов). Тому власне,наукова цінність даного експерименту підлягає деякому сумніву.
Якщо ж говорити про подальшу дискусію, між Дубровським і Ільєнковим, то вони, на моє глибоке переконання, не зрозуміли одне одного. Частково через те,що вживали поняття психіка і свідомість в різних значеннях (детальніше про різні значення слова свідомість і психіка можна дізнатися тут ). Для Дубровського психіка, це наша здатність відчувати (феноменологічна свідомість) та певний набір когнітивних процесів, тобто те, що під свідомістю має на увазі сучасна наука, на яку він і орієнтується. Ільєнков ж вживає їх в більш тонкому (і разом з тим туманному значенні), для нього психіка і свідомість (які є частинами особистості) - це певна форма суспільного існування індивіда. Щоб зрозуміти психіку конкретної людини мало даних фізіології,чи психології. Навіть, якщо ми знаємо, що наприклад, в людини в даний момент спостерігається певна активність мигдалевидному тілі мозку (дані фізіології), а також те, що вона зараз тривожна (дані психології), то ми не знаючи ситуації в якій це відбувається, суспільства в якому це відбувається не можемо нічого сказати про власне зміст даного переживання. Соціальну ситуацію (як і суспільство) визначають певні спільні форми діяльності, та поводження із світом, які передаються нам у "спадок" від наших предків у вигляді культури (власне це і є ідеальним за Ільєнковим). І от власне в культурі Ільєнков і пробує шукати ключ до розуміння психіки. Що по більшій мірі не несе за собою заперечення фізіології, чи генетики. Так, інтелект частково визначається генетикою проте, важливість інтелекту для досягнення успіху в різних суспільствах різне.
Генетика не визначає нашого місця в соціумі, і того ким ми будемо в конкретному суспільстві.
Десь так можна сформулювати думку Ільєнкова. Хоча навіть із цим можна сперечатися, таке формулювання виглядає набагато більш прийнятним. Що не до кінця зрозумів пан Дубровський.
З іншої сторони пан Ільєнков теж не сильно старався зрозуміти опонента, говорячи про те, що його підхід вирішує проблему тіла і свідомості і відкидаючи значення психофізичної проблеми (hard problem), він по більшій мірі не усвідомлював, що дана проблема стосується кардинально інших питань, які мало перетинаються з тими задачами, які він собі ставить. Тут варто зрозуміти і досить поверхневе ознайомлення філософа з науковими досягненнями того часу (що не є проблемою для його концепції, однак викликало ряд непорозумінь).
Що в залишку ?
наукова цінність експерименту викликає сумніви і потрібні подальші дослідження
дискусія після нього базувалася скоріше на нерозумінні опонентами одне одного
Більше цікавого ви можете знайти на телеграм-каналі "Ящик Скіннера"
