Це переклад треду від Каміля Галеєва, блогера, члена наукового товариства Центру Вілсона, що в Вашингтоні, округ Колумбія, США. Каміль має російське громадянство, але етнічно він волзький татарин, і я не зустрічав більше нікого, хто так розгорнуто та палко обстоював би демонтаж російської імперії.
Тема росії зацікавила мене після 24 лютого, але не тієї росії, котра в петроградських балах і большому театрі, а котра в сибірських таборах і стратегічно-ракетних церквах, ФСБ-шних кабінетах і вбогих безпринципних газетах, танкових заводах і надуто-патріотичних віршиках. З цієї причини я довгий час перекладав треди Каміля Галеєва, а сьогодні вранці побачив новий тред про вагнерівський заколот – та вирішив перекласти на Друкарню. Сподіваюсь, буде цікаво. Перекладач В.П..
Що відбувається в Росії?
Заколот – реальний. А іще – навряд він матиме успіх.
Найімовірніший результат:
Заколот зазнає невдачі
Режим вистоїть (іще кілька місяців)
При придушенні цього заколоту, режим стане все більш і більш розлагодженим → впаде.
Інакше кажучи, Корніловський путч.
Почнімо зі “справжності”. Значна кількість вагнерівців залишила свої позиції на сході України та ввійшла до російського регіону – Ростовської області. Це реальний заколот.
Крім цього, він, імовірно, зазнає невдачі. Не тому що їх мало, а радше через те, що вони надто далеко.
Росія – гіперцентралізована країна. Контроль над Москвою – єдине, що важливо. І неймовірно, щоб ці хлопці могли до неї дійти, не кажучи про те, аби її зайняти.
Москва – просто занадто далеко. Навіть якщо покинути всю важку техніку, то успішне транспортування тисяч військ більш ніж на 1000 км буде майже неможливим.
Що, найімовірніше, вийде – велетенський затор = ціль для ударів авіації.
Якщо протягом наступних 12 годин не станеться чогось радикального, то я ставлю на те, що режим переживе цей інцидент. Контроль над Москвою – єдине, що важливо, і малоймовірно, щоб заколотники змогли її зайняти. Занадто далеко.
Знову таки, якщо не станеться чогось радикального.
І все ж, навіть коли цей заколот зазнає невдачі (як, імовірно, й буде), він, імовірно, матиме якнайгіршу дію на воєнну спроможність Росії, а отже – на життєздатність режиму. Якби я мусив знайти для опису метафору, я б змалював заколот Пригожина як сучасний Корніловський виступ.
Хто ж такий Пригожин? Він, перш за все й понад усе, молодший член Санктпетербурзької банди. При сходженні Путіна члени банди піднялися дуже високо. І все ж, початковий статус у банді – важливий.
Пригожин не був людиною Путіна. Він був людиною Ротенберга. Васалом васала.
Я не можу ані підтвердити, ані заперечити, що в пізньосовітську епоху брати Ротенберги мали побічну оборудку з пограбування ленінградських антикварних крамниць. Очевидно, що такий бізнес не міг процвітати інакше, як під патронатом КГБ.
Доносиш + робиш брудну роботу → тобі дають заробляти грошенята
Також я не можу ані підтвердити, ані заперечити, що така оборудка включала час від часу принесення в жертву частини членів банди. Частину членів банди мусили здавати правоохоронним органам. Але Ротенберги мали вплив на те, ким пожертвують.
В якийсь момент вони могли обрати Пригожина.
Бувши засудженим до 13 років, відсидівши 7, Пригожин вийшов на свободу. І все ж, йому компенсували. Я не можу ані підтвердити, ані заперечити, що його покровителі допомогли йому взятися до ресторанного бізнесу.
Він був молодшим, невагомим членом банди, але все одно – її членом.
У 1996 році покровитель покровителя Пригожина отримав роботу в Кремлі та почав свій карколомний зліт. Щойно Путіну передали владу в 2000 році, членство у банді стало безцінним. Воно давало безпосередній доступ до Першого, Доступ до тіла, як ми в Росії кажемо.
Неоціненний ресурс.
Це те, що слід знати про біографію Пригожина.
Молодший член банди.
Не цінний член. Достатньо неважливий, щоб принести його в жертву як цапа-відбувайла.
Але все одно – її член.
Тож щойно пан його пана став царем, Пригожин став придворним.
Тепер про групу Вагнера. Що важливо про групу Вагнера – це її нібито вигнанська природа. Очевидно, ви чули про набір в’язнів.
Її лави та реєстр, справді, можуть здебільшого складатись зі злочинного чи напівзлочинного люду, і ще якогось люду, котрий потрапив туди випадково.
Однак вагнерівські командувачі – не випадковці. Найчастіше це офіцери війська, спецназу, набагато рідше – розвідки, котрих вигнали, здебільшого через злочини або украй неприйнятну поведінку. І котрим довелось починати кар’єру заново.
Для прикладу – цей хлопець справа від Путіна. Офіцер спецназу. 2008 року засуджений за грабіж і викрадення. 2013 року – звільнений для приєднання до Вагнера.
Іще багато кого – вигнали за менші порушення. Але патерн – типовий. Вагнер – це ваш другий шанс, коли перший шанс – втрачено.
Типова біографія вагнерівського командира:
Вишколений офіцер з відповідним військовим досвідом
Вигнанець зі звичайних військ, за злочини, неприйнятну поведінку або просто бо не вписувався
Але отримав другий шанс у Вагнера.
Така людина мала б бути вдячною системі. Чи не так?
Коли врахувати, що вагнерівське керівництво складається з колишніх офіцерів, вигнаних з системи, то постійне міряння членами зі звичайним військом стає трохи зрозумілішим.
Важливо довести, що ми кращі, і не тільки з прагматичних міркувань.
Своєрідна вагнерівська символіка з фокусом на скаженому беззаконні – також має більше змісту. Я не гадаю, що вся вона оптимізована прагматичними міркуваннями, як пропаганда. Типу, навіщо взагалі братися за таку пропаганду?
Гадаю, що перебільшений, а іноді – контрпродуктивний, фокус на тому, аби бути сильно, сильно кращими за звичайне військо – може бути якось пов’язаний з тим, що вагнерівське керівництво – вигнали з останнього.
Тепер про наслідки. Якщо заколот зазнає невдачі (а так, імовірно, й станеться, якщо сьогодні не відбудеться якийсь радикальний розвиток подій), то він матиме якнайшкідливіший вплив на воєнну спроможність Росії.
Спостерігачі описують Вагнера як наймане військо. Але насправді – усе російське військо є найманським. Когось з реєстру та лав – мобілізували, хтось – записався добровільно. Але переважна більшість не має позитивної мотивації лишатися в окопах, окрім платні.
Іноземні спостерігачі, котрі приписують байдужість російського суспільства до війни “пропаганді” – невігласи. Проповіді (“пропаганда”) небагато вартують. Понад усе – мотивація. Путін – кмітливіший за іноземних спостерігачів, тому він платить солдатам непомірні гроші.
Причинно-наслідковий зв’язок “переконання спонукають до дій” – переоцінений.
Частіше – все навпаки. Мотивація спонукає до дій, а дії – спонукають до змін переконань. Ви дієте так, як вмотивовані діяти, а потім раціоналізуєте те, чому такі дії були супер.
Так і повинно бути.
Путін це знає та платить солдатам непомірні гроші, котрі вони ніколи не зароблять як цивільні.
АЛЕ
Чим більше заробляєш, тим менше мотивації лишатися в окопах. Це як гра в казино. Певної миті краще зібрати виграш та піти.
190.000 рублів на місяць – можуть спершу здаватися великою платнею. Напевне, так і є. Але чим довше ти в окопах, тим менш імовірно, що буде шанс потратити те, що вже зароблено.
Найманське військо – швидко втомлюється.
Додайте дуже малу ротацію та відсутність реалістичних перспектив демобілізації до завершення війни – і отримаєте крайню втому. Хоч перебування в обороні може давати стратегічну перевагу, воно має жахливий вплив на моральний дух російського війська, як це бувало завжди.
Не є неможливим те, що нинішня ситуація взагалі не постала б, якби не український контрнаступ. Коли завдати тиску, частина ланок ланцюга може не витримати (як і сталося).
Тепер – про наслідки. Якщо заколот зазнає невдачі (як, імовірно, і буде), далі станеться падіння довіри, і доволі можливо – чистки щодо справжніх та надуманих зрадників.
Значна частина лав та реєстру війська може мати сумнівну вірність. Вони не повстануть, але можуть не ворухнути пальцем на оборону режиму. Те саме стосується значної кількості військової поліції тощо. Навіть коли вони вірні режимові, останній не може бути в цьому певен.
Якби я мусив назвати один-єдиний інститут, на котрий режим може покладатися найбільше, то назвав би не ФСБ, а радше ФСО. Не Федеральну службу безпеки, а Федеральну службу охорони. Роздуту службу тілоохоронців.
Ми звикли уявляти ФСБ як сучасну російську знать. Але коли поглянути на міністерські та губернаторські призначення останнього десятиліття, то помітне швидке зростання частки офіцерів ФСО.
По суті, особисті тілоохоронці Путіна стають губернаторами.
Недооцінка ролі ФСО може бути пов’язана з тим, що ми завжди змальовуємо Росію в совітських поняттях, завжди шукаємо совітські паралелі та алюзії.
Проте я сказав би, що сучасна Росія – набагато більше косплей Голштейн-Готорпської імперії, ніж більшість вважає.
Наш фокус на ФСБ, і лише на ФСБ, може бути наслідком відмови уявляти Росію інакше як в совітських поняттях. ФСБ-КГБ-НКВД. Фокусуємось на ФСБ і лише ФСБ, бо маємо для неї совітську паралель.
В ФСО совітської паралелі насправді немає. Тому ми її ігноруємо.
Але така паралель є в Російській імперії. Найкращий спосіб уявлення сучасної ФСБ – описати її як косплей Преображенського полку. Щонайменше так вона розвивалася під час епохи пізнього Путіна. Влада Імперської гвардії.
Коли їм довірили охорону священного тіла імператора, їм можна довірити що завгодно (типу управління провінцією). А коли доходить до придушення внутрішнього повстання, то, імовірно, не ФСБ складає останню лінію оборони. Напевне, вона складається з полків ФСО.
