Я - блогерка. Мої статті - це сконцентрована "рідина", яка видає багато тексту і йде далі до наступних тем, не зупиняючись. Колись я казала про свої тексти, що вони з'являються наче камета, яка летить від однієї теми до іншої. Вже не лечу. Бо роблю фокус на собі... І рідше видаю пости, але вони так само концентровані, як дорогі парфуми. І я не буду їх робити коротшими. Бо ця моя соціальна діяльність повинна дістатись до мозоку, не розважати його, а змусити думати.
Я не женусь за монетизацією - йду за сенсом. Не шукаю чужу аудиторію - формую свою. Не адаптую думку під алгоритми - алгоритми коли-небудь знайдуть мене самі. Бути прийнятою більшістю для мене - втрата власного голосу. Підлаштовуватись - розчинення сенсу. Стояти прямо і бути почутою тими, кому це потрібно для створення смислу.
Не тікаю у популярність - повертаю голос української культури туди, де його не вистачає. Створюю український інтелектуальний слід за межами України - навіть якщо це поле зараз порожнє. Колись хтось прийде на це поле і знайде українські голоси, які залишились звучати у інфопросторі.
Я не самотня. Я - одна з перших, хто стоїть посеред "українського поля", а не остання на трибунах⚽
Чому я так пишу? Бо я була у блогах з початку перших українських блогплатформ і тоді ще Facebook не було.
Я носійка досвіду українського інтернету з моменту його народження до створення соцмереж, до монополізації платформ, до російських ІТ-захоплень українських соцмереж, до Facebook (Facebook став відкритим для всіх у 2006-2007 роках, а масово в Україні його почали використовувати вже після 2010 року).
Багато українських ресурсів купувалися російським капіталом, закривалися або перетворювалися на смітники, мали слабку інфраструктуру й захист.
Домінуючі українські платформи тоді це:
- блоги на bigmir, ukr.net
- платформи на кшталт LiveJournal, а потім російський сегмент захопив LJ
- форумний період (2000-ті роки)
Я пам’ятаю цю локальність та співприсутність і чітко відчуваю це пусте "футбольне поле" зараз. Я бачила живий український цифровий світ, і тепер спостерігаю наскільки сильно все викривлене.
Росія системно монополізувала українські онлайн-потоки
(купівля медіа, перетягування аудиторій у соціальні платформи під російським впливом) - Джерело: дослідження Detector Media і Інституту масової інформації про російський вплив на українські медіа-ринок.
Результат: наш власний український інформаційний простір спустів.
Пам’ять про те, що він існував - затирається.
Я свідок втрати культурної інфраструктури і не хочу, щоб майбутні покоління думали: "Українського інтернету ніколи і не було, все завжди було російське або англомовне".
Це - не про популярність.
Це - про відновлення українського цифрового життя.
Пусте поле колись знову наповниться голосами. І зрозуміють, що Україна тут була. Є. І буде.
