Багато з нас задавалося питанням, чому Україна, яка має власну доволі розвинуту танкову школу, не може задовольнити власну потребу в броньованій техніці? Чому українське ВПК кульгає на обидві ноги та сильно потребує західних технологій та підходів? Сьогодні спробуємо розібратися в історії танкобудування в незалежній Україні.
Авангардом українського танкобудування були харківські конструктори. Саме в цьому місті було розроблено легендарний Т-34, який став революційним на свій час. Німецькі генерали та прості танкісти підкреслювали силу цього механізму. В Харкові було розроблено й наймасовіший танк у світовій історії - Т-54\55. Найбільшим проривом в історії танкобудування на території України став основний бойовий танк Т-64. Саме на цій машині вперше було застосовано комбіновану броню. Аналогічну за властивостями броню, відому як Chobham, західні танки отримали лише у 80-х роках. За оцінками експертів, Т-64 випереджав своїх конкурентів на 10-15років. За всю історію СССР цей танк ніколи не поставлявся закордон. Цей танк досі є основною бойовою конячкою танкових військ ЗСУ. Звісно, що в 2024 році, його характеристики уже не такі вражаючі, але він справно виконує свою місію на полі бою. Пріоритет з виробництва та покращення саме цієї машини тривав аж до 1987 року, після чого завод було перепрофільовано під виготовлення перспективного радянського бойового танку Т-80УД.
Танк Т-80 був найновішим основним бойовим танком, розробленим у СССР. При його розробці використовувалися напрацювання Т-64. У 1987 році в Харкові була розроблена остання модифікація Т-80УД “Береза”. У 1990 році було розроблено об’єкт "478Д", на який було встановлено потужніший двигун 6ТД-2, форсований до 1200 к. с., тепловізійний прицільний комплекс "Буран" і комплекс оптико-електронної протидії "Штора". Після розпаду СРСР роботи з подальшого удосконалення танка на базі 478Д позначалися вже із додаванням індекса "У" – український, з використанням комплектувальних частин, систем і агрегатів, вироблених за максимально замкнутим циклом вже в незалежній Україні.
Контракт століття
Після розвалу СССР, українське ВПК, як і майже вся економіка, переживав не кращі часи. Потреби у виробництві нової техніки в ЗСУ не було та й велика частина комплектуючих виготовляли в ерефії. Саме в цей період в Пакистані з’являється тендер на поставку нових танків. Пакистанці в основному тоді мали танки Т-55 та їхні китайські копії. Індійська армія мала вже на озброєні відносно нові Т-72. Тому треба було наздогнати це відставання. Об’єкт "478ДУ" взяв участь у випробуваннях в 1995 році. Тоді українські машини протягом випробувань подолали в сумі 3000 км по пустелі Тар. Екстремальні умови експлуатації мали переконати пакистанців у відповідності техніки умовам клімату. Український двигун мав хороші інженерні рішення, тому зміг витримати це важке випробування. Пакистанська сторона погодилася на купівлю наших машин в кількості 320 штук.
Уже в 90-х роках було очевидно, що український та російський танкопроми є конкурентами. Генеральний конструктор ХКБМ Михайло Борисюк ще в 1993 році ініціював дослідно-конструкторську роботу під шифром “Керн”, метою якої було скорочення залежності від російських комплектуючих та закриття виробничого циклу всередині країни. У Харкові тоді виготовляли не тільки технічну документацію, а й дрібні вузли, корпус машини. Для “пакистанського контракту” було освоєно зварювання башти. Завдяки київським колегам було налагоджено виробництво гармати 2А46 у Сумах. Було перепрофільовано багато підприємств, аби вони допомогли заводу ім.Малишева виконати контракт. Без допомоги держави підприємству вдалося за 2 роки поставити 320 машин.
У 1995 році в Харкові був розроблений Об’єкт 478ДУ2. Він мав стати новим етапом у генеалогії українського танкобудування. У конструкцію машини були введені елементи інформаційно-керуючої системи, зварно-катана башта збільшеного об’єму, що мала комбіноване бронювання із застосуванням кераміки, очищувачі повітря циклонного типу доповнені касетними очищувачами. У 2001 році українські виробники спробували взяти участь в танковому тендері в Греції в 2001 році, який, на жаль, був відмінений. Так само, українці не виграли тендер в Малайзії, який у нас забрали поляки зі своїм PT-91 “Twardy”. У 1999 році на озброєння був прийнятий Т-84 “Оплот”, який мав виробничну назву Об’єкт 478ДУ9. Всього було виготовлено 10 машин. Причина такої малої кількості полягала в тому, що покупців ще не було, а українське міністерство оборони тоді не вбачало потреби в модернізації танків Т-80.
Ятаган і спроба увійти в натівський стандарт.
У 2000 році було оголошено про тендер на новий основний бойовий танк Туреччини. У той період турки мали уже застарілі американські М-60. Українському танкопрому цей проєкт був дуже важливий. По аналогії з “пакистанским контрактом” він мав принести нові інвестиції, “влити нову кров”. Про необхідність цього контракту свідчить той факт, що українці були готові дати туркам ліцензію на виготовлення танку. Харківські конструктори поставили багато технічних завдань, аби танк відповідав як стандартам НАТО, так і вимогам Туреччини. Для цього в Україні було локалізовано німецьку гармату, яка в Україні отримала назву КБМ-2. Також розроблено автомат заряджання конвеєрного типу на основі французької моделі. Легендарне КБ “ЛУЧ” виготовило керовані ракети 120мм (Конус). Було модернізовано двигун, аби він був більш витривалим при високих та низьких температурах.
У 2005 році танковий тендер був скасований. Перевагу віддали модернізації 170 танків М60. Контракт на 668 млн. доларів отримала ізраїльська компанія Israel Military Industries. Також був укладений контракт на поставку 298 танків «Леопард» 2А4, що раніше перебували на озброєнні Бундесверу, які попередньо повинні були пройти капітальний ремонт на заводах Krauss-Maffei Wegmann і Rheinmetall Landsysteme. Навіть в Україні він не був прийнятий на озброєння, хоча світився на відео з 2022 року. Дехто підкреслює, що якщо говорити про майбутнє українського танкобудування, то це все таки має бути продовження “Ятагана”, як машини, що більш відповідає вимогам НАТО.
Деградація або в полоні російських комплектуючих
Згідно з документом Кабінету Міністрів від 2001 року, суттєву частину потреб українського бронетанкового кластеру вдавалось забезпечувати всередині країни, якщо брати до уваги готову продукцію. Проте проблема імпортозаміщення ховалась у деталях. Хоч більшість вузлів для танків й почали виготовляти на українських потужностях, проте низка критично важливих компонентів для неї все одно продовжувала постачатись з-за кордону.
Український танковий промисел не отримував потрібної уваги зі сторони держави. Навпаки, йшла тенденція до зменшення оборонних бюджетів. Враховуючи те, що більшість з них були державними, тобто залежали від оборонного замовлення, це неминуче призводило до втрати як кадрів, так і ресурсів. На жаль, був розпочався процес втечі мізків. Московити намагалися переманити талановитих інженерів, аби ті посилювали їхній танкопром, а не наш.
Звісно, що в цей період з’явилися й дуже достойні машини. У 2006 році харківський завод запропонував легендарний БМ “Булат”, який добре себе проявив у боях на Донбасі під час АТО та ООС. Зараз ця машина справно виконує свою функцію в знищені ворожої техніки. Були й так звані машини в одному екземплярі, наприклад, Т-64Е. Проводилась глибока модернізація, яка мала б підняти характеристики машини до сучасного рівня.
Найбільш медійним танком, розробленим в Україні, став легендарний БМ “Оплот”, вершина на даний момент нашого танкобудування. Кожен український президент, окрім Кравчука, обіцяв поставити у військо машини Т-84 та БМ “Оплот”. Машина була доволі гарно розроблена й мала відповідати бойовим вимогам сучасного танку. Але попри це машина мала доволі багато російських комплектуючих, що потім ще відгукнеться. Лише у 2012 році знайшовся покупець на українську техніку. Цією країною виявився Тайланд. Для цього азійського королівства “Оплот” виявився найкращим за співвідношенням “ціна-якість”. Свою роль зіграли також налагоджені військово-технічні зв'язки між країнами. Поставки нових танків стануть другою фазою придбання української бойової техніки. Таїланд купив 96 бронетранспортерів БТР-3Е1, розроблених на ХКБМ ім. Морозова, в 2007 році і 121 одиницю в 2011 році на загальну суму $ 270 млн. Для початку тайці замовили 49 машин, а планувалося загалом закупити 200 танків. На жаль, влада Януковича проводила фактичний саботаж проектів по розбудові нової лінії виробництва. Війна також змінила карти харків’янам. Лише у 2018 році Україна змогла виконати поставку всіх 49 БМ “Оплотів”
Відродження
Початок війни в 2014 році став для України шоком у всіх сенсах. Проблеми були всюди, особливо гостро це відчули у ВПК. Залежність від Московії спричинило замороження багатьох проєктів через наявність їхніх комплектуючих. Довелося шукати нових постачальників, а також нові ринки збуту. Особливо гостро постало питання ремонту та відновлення бронетехніки. Війна внесла свої корективи. Першочерговим завданням стало відновлення Т-64, потім Т-72, а на кінець - Т-80. Далося в знаки й відмова української держави від модернізації армії загалом у період до 2014 р.
У 2016 році Україна здійснила перший продаж Т-64 закордон. Покупцем стала Демократична Республіка Конго. У 2017 році Україна почала відновлення Т-80.
Також Україна знову спробувала продати “Оплот”. Новим потенційним покупцем мав стати Пакистан. У першій половині липня 2017 року Україну офіційно відвідала пакистанська делегація, до складу якої входив Генеральний секретар оборони генерал-лейтенант Замір уль Хасан Шах. Але пакистанці віддали перевагу китайському танку VT-4 та його подальшій локалізації в Пакистані (цей танк отримав назву Al-Halid та використовував двигун 6ТД-2). На думку експертів, однією з причини була відсутність цифрової системи управління вогнем. Важливо згадати, що в 2021 році Таїланд провів випробування танку БМ “Оплот” та китайських VT-4. Згідно з відкритих матеріалів, українська машина проявила себе краще, ніж китайська.
Також в Україні велись постійні роботи з модернізації наявної в ЗСУ техніки, а також проводилась заміна російських комплектуючих. Львівський та Харківські танкові заводи в 2017 році запронували нову модернізацію танку Т-64БВ, яка враховувала досвід війни на Донбасі. Також було розроблено модифікації Т-64БВ 2021 та 2022 року. Під час війни також було проведено “апдейт” танку “Булат”. У травні 2023 року тодішній міністр оборони Олексій Резніков повідомив про намір замовити танки БМ “Оплот” в інтересах збройних сил України. Звісно, що все впирається на те, чи є в України досі ресурс на виготовлення нових танків. З іншої сторони, українська промисловість відновлює та ставить у стрій так звані “гроби” (танки в дуже плачевному стані) 4 та 5 категорії з танкових звалищ, після чого проводить їх модернізацію зі встановленням нових прицільних комплексів.
Яке майбутнє?
Попри сильні удари, український танкопром зміг зберегти як інженерний потенціал, так і деякі важливі вузли у виготовлені танків. Звісно, що все Україна зробити не зможе, тому нам слід вливатися в розробку техніки із західними колегами. Наприклад, з виготовлення таких вузлів як башта та бойове відділення. Україна попри війну намагається, звісно, за допомогою заходу вивести свою техніку на рівень вищий, ніж у московитів. Також Україна продовжує співпрацю у проєкті “Краб”, який має продовжити використання Т-64 ще на 20 років.
Україна має власну танкову школу. Її потенціал, на жаль, був значно втрачений через ігнорування державою важливості ВПК на початку Незалежності та антидержавницькі дії Януковича. Лише з 2014 року Україна поступово відновлює свої позиції. Якщо будуть інвестиції від країн Заходу та активна технологічна співпраця, можливо, наш танк буде конкурентоздатним.
