Про що говоритимемо?
Фільм «Чужий: Ромул» зібрав біля себе величезну кількість фанатів, позитивних відгуків та рецензій, а також високих оцінок на популярних сайтах-агрегаторах. Чому ж тоді окремі кінокритики разом з фанатами оригінальної дилогії про Чужого дивились на стрічку крізь side-eye?
Як фанатка оригінального фільму та кінокритик на півставки, я вам поясню, що ховається за негативними відгуками. Поговоримо також про одвічну проблему сиквелів та що там чекає на франшизу «Чужий» у майбутньому.
Статтю рекомендовано до прочитання тим, хто знайомий з кінофраншизою “Чужий” та безпосередньо фільмом “Чужий: Ромул”, в іншому випадку є ризик нічорта не зрозуміти.
Передумови та створення
Попередньо потрібно обговорити, як так сталось, що фільм-продовження доручили знімати якомусь ноунейму, а не Його Величності Ріддлі Скоту, який вже багато років тримає франшизу в заручниках.
Як і в багатьох інших популярних сучасних франшизах, тут не обійшлось без впливу Міккі Мауса: студія Disney поглинула іншу студію — 20th Century Fox, якій і належали всі права на кіновсесвіт (бо все тепер повинно бути, бляха, кіновсесвітом) «Чужого».
Дісней — це відомий у світі кіно калькулятор доходів. Останні чотири десятиріччя (а може і довше) студія винаходила, розвивала та закріплювала шляхи збільшення своїх прибутків. Одним із таких шляхів є паразитування на ностальгічних франшизах — серіях медіа, котрі є впізнаваними серед широкої аудиторії. Не вдаючись до деталей, просто скажу, що зараз багато великих студій (не тільки західних) йдуть цим шляхом і він дійсно вважається одним з найприбутковіших у сфері кінематографу; власне, тому його всі й використовують.
Отримавши доступ до будь-якої ностальгічної франшизи, чи то Marvel, Star Wars, оригінальні мультфільми Pixar тощо, Disney ставила їх на конвеєр. Така ж доля не обійшла боком і Alien.
Останні кілька фільмів, котрі вийшли з-під пера Рідллі Скотта ще до поглинення студії 20th Century Fox, були не надто успішними. «Прометей», а пізніше «Чужий: Ковчег» отримали переважно позитивні, але все ще доволі змішані відгуки. На думку багатьох, режисер перестарався у своїх спробах розширити лор всесвіту «Чужого», внаслідок чого сюжет став нудним та заплутаним, а також часто — нелогічним. Це відштовхнуло багатьох глядачів, і хоча фільми все ще вважалися прибутковими, було прийнято рішення не квапитися з виробництвом продовження.
Але в Дісней погляд на речі був інший: там, де інші студії вагаються, ця бере та робить. Так і народилась ідея для продовження, яке б дало можливість познайомитися із франшизою молодій аудиторії — шляхом поширення фільму на популярному в США стрімінгу Hulu.
Це також один із популярних в індустрії шляхів привернення уваги глядача: б’юсь об заклад, ви хоча б раз мучилися питанням: «А нахіба, власне, вони зняли цей хреновий серіал по Дюні?» От і відповідь: щоб втримати увагу аудиторії на період, допоки не вийде продовження. Стрімінгові сервіси в США настільки поширені, що в середньому в одному домі може бути до 10 підписок на різні сервіси, а глядач про всі новинки індустрії дізнається в основному завдяки ним. Тому не дивно, що випуск спін-оффів став популярним рішенням для прогріву аудиторії в Америці.
Таке планувалося провернути і з Alien: Romulus. У цьому і причина вибору маловідомого режисера та відсутність будь-якого зіркового касту.
Варто зазначити, що навіть незважаючи на заявлену на початку малу значущість фільму та низький бюджет, режисер та сценарист Федеріко Альварес підійшов до виконання своїх обов’язків з усією відповідальністю. Так, під час написання сценарію Альварес звіряв кожну значну (і не дуже) сюжетну деталь з популярною Ксенопедією — фандомною вікіпедією по всесвіту «Чужого».
Будучи також поціновувачем оригінальних фільмів, він постійно переглядав їх, щоб вибудувати у своїй свідомості чітку картинку цього кіновсесвіту та його хронологію. Також у фільмі пізніше було знайдено багато великодок, присвячених канонічній грі про чужих — Alien Isolation, що також натякає на знайомство режисера з цією частинкою франшизи.
Мабуть саме ентузіазм Альвареса підштовхнув Дісней відмовитися від першочергової ідеї пустити фільм одразу на Hulu. В інтерв’ю The Hollywood Reporter 20 березня 2024 року режисер висловиться з цього приводу так: «Студія сказала: «До біса, ми йдемо в кінотеатри з цим фільмом» одразу після початку зйомок».
Активну підтримку юному режисеру виявив також сам Ріддлі Скотт, надаючи Альваресу консультації з приводу історії та світобудови кіновсесвіту.
Звісно, з таким позитивним бекґраундом стрічка не могла вийти поганою: захоплені рецензії, високі оцінки та позитивні відгуки захопили інфопростір на довгі місяці. «Ренесанс Чужого» — кричала більшість. Але дехто був розчарованим. Цим деким був Альберт… Гаразд, це була я.
Проблема сиквелів у контексті жанру про злих кулєбяк
Обговорюючи франшизу “Чужого” та її слабкості, варто тримати в голові одну конкретну думку, яка характерна для будь-яких фільмів про нерозумних монстрів, чи то динозаври, акули чи ксеноморфи. Усі медіа, де основний фокус падає на них, приречені втрачати інтерес глядача доволі рано. Це пов’язане з тим, що нерозумні чудовиська не володіють цікавою поведінкою, характером і загалом мають мало варіантів взаємодії з іншими персонажами фільму: вони або атакують їх, або атакують когось іншого на їхніх очах. Це значно звужує коло потенційних цікавих сцен, які можна гармонійно вписати у фільм, при цьому не зміщуючи фокус із самого монстра. І навіть якщо сама якість таких сцен чи їхня креативність невиразні, сам факт невідомого, коли ми зустрічаємо цю істоту на великому екрані вперше, викликає в нас сильні емоції.
З цього витікає проблема будь-яких сиквелів за участі цих чудовиськ: ми, як глядачі, вже очікуємо їхньої появи. Відсутність елементу неочікуваності відсікає більш ніж половину емоцій у глядача, які він відчував під час перегляду першої частини: тепер уже відомо, що це за чудовисько та як з ним боротись.
Усі франшизи, зав’язані на монстрах, поступово йдуть або шляхом збільшення загрози (істоти стають страшнішими або їх стає більше), або шляхом самоповторення (вони повторюють сюжет першої зустрічі з чудовиськом, але за участі інших персонажів та/чи в інших умовах). Обидва шляхи так чи інакше контрпродуктивні, не мають місця для творчого підходу і існують тільки щоб витиснути гроші з аудиторії, котра полюбила оригінальні стрічки.
Після приголомшливого успіху оригінального фільму Alien, автори захопились ідеєю продовження. Aliens — «Чужі» — вийшов на екрани через деякий час, дотримуючись першого шляху класичного сиквелу. Тепер чужий був не один, їх було безліч, і вони дійсно були страхітливими. Цей фільм також став культовим, але після його виходу команда сценаристів постала перед звичною для жанру дилемою: а що далі? Показати глядачам замість десятка ксеноморфів сотню? Очевидно, що шлях збільшення загрози вичерпав себе і з цього моменту всі подальші фільми цієї серії йтимуть другим шляхом — ті ж монстри, але інші персонажі та інші обставини.
Утримуючись від обговорення всіх наступних фільмів кіновсесвіту (їх за цей час назнімали багацько), лиш коротко змалюю те, як вони були сприйняті глядачами та критиками. Хреново.
“Чужий 3” вважається найгіршим з усієї трилогії, настільки, що його часто навмисно не включають в трилогію, називаючи “Чужого” дилогією (як це зробила я кількома абзацами вище, ха-ха). Пізніше вийшли кросоверні фільми “Чужий проти Хижака” та “Чужий проти Хижака 2: Реквієм”, і ті люди, котрі назвали “Чужий 3” найгіршим фільмом франшизи, пожаліли про свої слова.
Ще пізніше сам Ріддлі Скотт спробує взяти курс на зміни: в основному, він спробує змістити фокус з самого чудовиська та сутичок з ним на розширення лору кіновсесвіту, пояснення походження чужих та… Ну, багато чого ще насправді. І тут випливає інша проблема: виявляється, що люди йдуть у кінотеатри на фільми про Чужих, щоб побачити Чужих (хто міг подумати?) Відповідно, більшості аудиторії цих фільмів не цікаві спроби режисера поетично розкрити світ та вписати мільярд відсилок на Біблію в стрічку. Тож хоча фільми “Прометей” та “Чужий: Ковчег” зібрали непогану касу, приголомшливого успіху вони не здобули, тож і продовження від Ріддлі на найближчі кілька років не очікувалось.
А поки стаття перебувала в процесі написання, Рідлі Скотт взагалі покинув франшизу зі словами: “Я зробив все що міг”. Отак от.
Фільм копірка оригіналу
І ось ми повертаємось до обговорення фільму “Чужий: Ромул”. Підбиваючи підсумки всього вищеописаного, ми можемо побачити, що стрічка не пішла шляхом збільшення загрози (чудовиськ у стрічці не більше, ніж в “Чужому” чи “Чужих”), а пішла шляхом самоповторення: сиквел йде тим же сюжетним шляхом, що і оригінал, крок за кроком.
Щоб довести свою точку зору, познайомлю вас з концептом “plot (story) beat”. Сюжетні біти — це явища, що виникають впродовж історії та задають напрямок руху для всього сюжету. До прикладу, сюжетним бітом може бути отримання персонажем важливої інформації, смерть одного з персонажів або поява перешкоди на його шляху.
Так ось, у фільмів “Чужий” (плюс “Чужі”) та “Чужий: Ромул” майже ідентичні основні сюжетні біти.
Не вірите мені? Порахуймо.
Головні герої фільмів — це працівники нижчої ланки — заводчани, котрі в процесі подорожі космосом стикаються з монстром;
Зіткнувшись з іншопланетною істотою, один з членів екіпажу виявляється зараженим її потомством. Більшість команди намагається його захистити і доправити на борт, у той час як тільки головна героїня виступає проти.
Всупереч протестам, команда все-таки відводить зараженого на судно/виводить з карантинного приміщення, у результаті чого судно втрачається та/або стає небезпечним для решти екіпажу.
Серед персонажів фільму є андроїд, чия головна мета — допомогти корпорації Вейланд отримати зразки монстра будь-якою ціною, навіть шляхом приречення на загибель решти екіпажу. Андроїд також стає побічною загрозою, одним з антагоністів поруч з чудовиськом.
Єдиний шлях врятуватись — це дістатись евакуаційної капсули на протилежному кінці станції/корабля.
Більшу частину фільму героям доводиться пробиратись через тісні приміщення судна/станції, час від часу вступаючи в сутички з монстром.
Коли героям все-таки вдається досягти безпеки, виявляється, що загроза ще не минула, у результаті чого розпочинається фінальний бій, під час якого героїня викидає чудовисько у відкритий космос.
У фіналі кожної стрічки живими залишаються двоє персонажів: у “Чужому” це Ріплі та кішечка, у “Чужих” це Ріплі та Н’ют, а у “Чужий: Ромул” це Рейн та Енді.
Це не просто характерні риси жанру чи основоположні тропи кіновсесвіту, це свідоме самоповторення. У нас є приклади фільмів, котрі намагались відійти від структури оригіналу (не дуже вдало, та все ж), але Альварес обрав більш комерційно прибутковий шлях. Не засуджую, але засуджую.
“Ну, окрім сюжету у фільмі є інші складові” — скажете ви, і будете мати рацію. Обговорімо і їх.
Сетинг “Чужий: Ромул” — це сетинг оригінального “Чужого”. Події обидвох фільмів розгортаються в основному на борту космічних транспортів, усіяних тісними приміщеннями, у більшості з яких замість нормального освітлення все залито зловісним червоним сяйвом (а що, у вас вдома не так?) Більше того, на відміну від останніх своїх попередників, котрі намагались створити відмінний від оригіналу сетинг кіберфутуризму, “Чужий: Ромул” навпаки повернувся до традиційного для франшизи ретрофутуризму — канонічнішого, але менш унікального в контексті серії стилю.
Операторська робота багато в чому повторює почерк “Чужого” та “Чужих”, зберігаючи моторошний тон фільму, демонструючи подовжені кадри з широкою витримкою камери, немовби витягуючи приміщення та викликаючи в глядача відчуття клаустрофобії. Режисерський погляд на стрічку також мало чим відрізняється від стилю Ріддлі Скотта та його колег по цеху, котрі також встигли попрацювати над кінофраншизою. До прикладу, деякі сцени, такі як бесіда з пошкодженим андроїдом, і в “Чужий”, і в “Чужий: Ромул” поставлені та зрежисовані майже ідентично.
Про інші аспекти, такі як музичний супровід, монтаж тощо, немає сенсу навіть згадувати — стрічка намагалась максимально вписатись у кіновсесвіт, тож більшість прийомів, що їх використовувала команда пост-продакшну, були скопійовані в попередників.
У сухому підсумку ми отримуємо фільм, що на 90% є копією оригінальної стрічки. Чи погано це? Ну… Більш детально обговоримо, підбиваючи підсумки, а поки обговорімо ті 10% унікального контенту, котрим насичений “Чужий: Ромул”!
Те, що не вкрали, вийшло криво
Але у фільмі є і багато оригінальних аспектів, нових для франшизи “Чужого”, проте… Якби так виразитись: вони смокчуть бібу.
Справа в тому, що Альварес так захопився творчістю Рідлі Скотта, що пав жертвою його ідей про розширення лору кіновсесвіту. Чи була це вимушена міра (пам’ятаємо, що на самоповторах далеко не поїдеш і рано чи пізно доведеться вигадувати щось окрім чергової космічної станції з Чужими), чи власне авторське бачення режисера — хз. Але творець сказав, творець зробив — і на екранах з’явилась найбільш контраверсійна частина фільму — п’яний батя *закреслено* Потомок.
Потомок (в оригіналі — “Offspring”) — це така собі нео кулєбяка, створена шляхом введення стрьомної жижі в тіло вагітної жінки. Власне, плід всередині жінки і стає “потомком”.
Цей потомок — істота, що містить в собі біологічні риси обох схрещених видів: Чужого та людини.
Навіщо нам показали це у фільмі? Та хз насправді, складається враження, що режисер напився хороброї води і вирішив, що він тепер Джон Карпентер, через що останні 20 хв. фільму за жанром перетекли в боді горор. Але якщо підійти до цього питання серйозно, то швидко стане зрозуміло, що конкретної відповіді ми не отримаємо скоріш за все — ніколи.
Візитівка “новітньої” епохи кіновсесвіту (з моменту виходу стрічки “Прометей”) — це загравання з ідеєю форсованої еволюції людства. Звісно, передумови на це були і в оригінальних фільмах, але в сучасних вони стали основною рушійною силою сюжету. Форсована еволюція пропагується багатьма ключовими персонажами нових фільмів, більшість з яких є працівниками мегакорпорації Вейланд. Цієї форсованої еволюції вони намагаються досягти саме за рахунок стрьомної жижі, котра здатна змінювати структуру ДНК.
Це цікава ідея, яка, на превеликий жаль, ніколи не буде повноцінно реалізована: рамки кіновсесвіту щільно замикають сюжет всередині концепції боротьби людей з Чужими, і в цій боротьбі місця для розвитку інших ідей практично немає.
Як вже було сказано вище, люди йдуть у кіно з назвою “Чужий” в заголовку щоби побачити на екрані Чужого.
Тому від Потомка — єдиної унікальної концепції фільму, — позбавились в кінці цього самого фільму.
Пу-пу-пу.
Про самоідентичність та майбутнє франшизи загалом
У фільму “Чужий: Ромул” відсутня самоідентичність, і це сумно.
Обговорюючи проблеми сиквелів в сучасному Голівуді ми неодмінно постаємо перед наступним питанням: що краще — унікальний фільм, що ризикує виявитись посереднім (або навіть поганим) чи якісний комерційний продукт зі сталою оцінкою “3 з 5”, створений максимально наближено до оригіналу? А от хз.
На це питання кожен шукає відповідь сам. Хтось стверджуватиме, що кіно як форма мистецтва повинно завжди прагнути до унікальності методом проб та помилок, прокладаючи шляхи для розвитку творчого потенціалу митців. Інші — навпаки, запевнятимуть, що кіноіндустрія давно перетворилась на капіталістичну мануфактуру, єдина мета якої — створювати продукт, що задовільнить широку аудиторію глядачів. Кожна точка зору буде по-своєму правильною.
Та все ж я пропоную запитати в себе: яка вигода в ситуації з самоповторами-сиквелами для глядача? З року в рік ми спостерігаємо за тим, як кінотеатри наповнюються сиквелами та ремейками, що постійно намагаються відтворити оригінал. Але навіщо нам потрібен фільм, такий же хороший як оригінал, якщо в нас вже є… оригінал? Питання риторичне.
Чи Alien: Romulus погане кіно? Ні. Але чи виправдовує його існування щось, окрім бажання студії вкотре продати нам фільм, який ми вже бачили? Ну…
І судячи з інсайдів стосовно майбутніх проєктів по кіновсесвіту “Чужого”, а конкретно — серіалу Alien: Earth, що побачить світ вже цього року, ситуація найближчим часом не зміниться. Адже навіщо вигадувати щось нове, коли старе все ще змітають з полиць, як гарячі пиріжки на київському вокзалі.
Висновки
“А мені фільм сподобався, хіба це погано?”
Звісно ні. Мета будь-якого фільму, попри його художню цінність чи самоідентичність, це в першу чергу достукатись до серця глядача, викликати у нього емоції та відчуття зв’язку зі стрічкою.
Alien: Romulus — це все ще хороше кіно в своєму ядрі, з чудовою режисерською роботою, професійним підходом до постановки сцен, хорошими візуальними ефектами та саунд-дизайном. Те, що він не є унікальним, не робить його поганим фільмом.
Це просто робить його поганим мистецьким твором.
Та чи хвилюватиме відсутність самоідентичності пересічного глядача, який з високою ймовірністю бачить фільм з Чужими вперше? Навряд чи.
Ця стаття скоріше була скороченою відповіддю на запитання: чому душні люди в інтернеті погано відгукуються про загалом класний фільм. Тепер ви знаєте, чому, і можете також душнити цим вже своїх знайомих!
Над статтею працювали: авторка Лей; редакторка Ishtari; дизайнерка zelenazhaba.
Доєднуйтеся до наших соц. мереж: Telegram та Instagram — там на вас чекає ще більше смачного контенту!
