Альсер ч.1

Удар! Удар! Удар! Невеличкий передих. Удар! Удар! Ще удар!
Обличчя людини, яку били, уже вкрилося великою кількістю синяків та набряків і чвякало з кожним ударом немов багнюка під черевиком, але він тримався гідно не зронивши ні слова, що, певне, не сильно подобалося тому, хто його бив і викликало усе більшу злість. Він знову заніс кулак для удару, але третя особа, яка перебувала у кімнаті, зупинила дію жестом руки.
- А ти молодець, Альсере. Знаєш, я доволі часто допитував людей, Зільвер також у цьому дока, але ти... - він зітхнув, але не з сумом чи жалем, а скоріше з виявом поваги до того, чого не очікував побачити, - ти тримаєшся як мало хто тримався. Тим не менш я хочу щоб ти знав правду, не хочу щось від тебе приховувати, бо це не має сенсу: якщо ти не скажеш мені того, що я хочу почути — твої муки розтягнуться на довгі дні, а то й тижні і в підсумку ти все одно заговориш. Хочеш розтягнути час свого нікчемного життя? Але чи варте воно того, щоб продовжуватися під постійними муками? Зільвер же у мене не один — їх вистачає, садистів які з радістю наперемінку будуть мучити тебе не даючи заснути і не так само не даючи померти. Про що думаєш?
Побитий чоловік не відповів, лише кинув погляд повний болю і ненависті на того, хто говорив, і відвернувся.
- Може, - продовжив той, - ти думаєш що зможеш покінчити життя самогубством? Ой ні, викинь ці сподівання зі своєї голівоньки — за тобою будуть наглядати декілька пар очей 24 на 7, так що не вийде. Покладаєш надії на те що зможеш проковтнути язик? Маю сумніви, але про всяк випадок: якщо побачимо хоча б спробу — ми його відріжемо, так і бути, напишеш нам те що ми хочемо почути коли будеш готовим піти на співпрацю з нами. Зільвере, не ламай йому пальців хоча б на одній руці. Ммм... На правій, я думаю що він правша. Не ламай на правій пальці щоб він зміг писати, зрозумів?
Зільвер мовчки кивнув.
Альсер тихо видихнув, але продовжив мовчати і дивитися в іншу сторону від "співрозмовника". Той в свою чергу підійшов до нього, взяв за підборіддя і повернув до себе:
- Не буду говорити що ми ламали крутіших за тебе, Альсере, бо це було б неправдою, а я ненавиджу брехати, але ми все одно доб'ємося того, чого хочемо — а це уже правда, повір на слово. Тим не менш, якщо тобі треба час аби подумати що краще: благородна смерть чи ще трішечки життя у стражданнях — діло твоє.
Альсер з силою, на яку був спроможний, плюнув йому в обличчя і вишкірив закривавлені зуби, частини з яких уже не було, а інша була зламана.
- Ввалити йому ще, Кальвіне? - сухо запитав Зільвер, але той лише посміхнувся, витерши обличчя рукавом.
- Не треба, він мені подобаєтьсяч в ньому присутній здоровий дух боротьби. Принеси йому пити, бігом.
Зільвер незграбно козирнув рукою і вийшов з кімнати, за ним гримнули важкі дубові двері.
Кальвін зачекав доки його кроки стихнуть, а затім, присівши на імпровізований стілець із дубової колодки, який стояв посеред кімнати, продовжив розмову з бранцем.
- Ти думаєш, що найрозумніший, Альсере? Можливо в якійсь іншій реальності чи в якомусь наборі випадково набраних людей — так, але не тут, брате, не тут. Ти думав чи досі думаєш, що я ніколи не дізнаюся про те що ти зробив? Про те що тобі стало доступним? Мій дубоголовий рідний менший братику — я слідкував за тобою з тих пір, як ти востаннє покинув мій дім, грюкнувши дверима, після того як я відмовив тобі у позиці, мої люди завжди були поруч з тобою — на вулиці, в кабаках, можливо навіть у ліжку, - він іронічно посміхнувся.
Після Кальвін встав, підійшов до вікна, подивився в нього, хмикнув і продовжив:
- Я ж відчував, чи то пак — знав, що ти щось задумав, брате, бо я був твоєю останньою надією, а коли ти її втратив, то зробив те єдине, що міг, так же? - він знову обернувся обличчям до брата — той побагровів, це було видно навіть під синцями та саднами, які густо покривали його обличчя. Кальвін чітко зрозумів, що потрапив саме туди куди цілив.
Альсер знову видихнув, на це раз голосніше і важче, і прошепотів:
- Пофіх, ти сьохо не хошеш, - без частково вибитих зубів та набухлими як сардельки губами йому було важко говорити нормально, але він сильно старався.
Почулися кроки за дверима: "певне йде Зільвер з водою".
- З чого ти це вирішив? - підняв брову Кальвін. - Думаєш я викрадаю і катую людей через речі, які я не хочу? - він глузливо скривив губи.
Альсер похитав головою з боку в бік і засміявся, правда, в тому сміху не було нічого веселого чи смішного — і ньому вгадувалися лише біль та розпач.
- Не хошеш, Хальфіне, пофіх мені, - він пристально глянув брату в обличчя, а тим часом кроки за дверима наближалися, - те шьо я отгимав се не даг і не благо, се не натія си уміння, ти не хосумієш, - він знову сумно, майже істерично реготнув, - ти думаєш шьо я не знав, але... Я не гофогив лише... Лише тля того щоб пгихофати фіт тебе, тугня, ітіота, я все басив! Хотів всього лиш сахистити тебе... Але уше пісно, бгате, уше пісно...
Двері відкрилися, Кальвін повернув голову в ту сторону і одразу ж отримав фаєрбол в обличчя. Короткий крик і через мить все скінчилося — на місці чоловіка красувалася лише купка попелу та обгорілих кісток.
- Пісно, - закінчив Альсер, - бо вони нас снайшли.