Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це хронічне порушення психічного стану, що може розвинутися після травматичної події. У 2014 році на початку вторгнення ми почали відкривати для себе ці слова, а з 2022 регулярно їх переосмислюємо, роздумуючи як відчуватимуть військові (і не тільки) себе після війни. Я зустрічав доволі плачевні випадки ПТСР. Одним з прикладів самого розладу є те, коли людина не може навіть спати в теплому ліжку біля родини, замінюючи пір’яну подушку на жорсткий мілітарі-рюкзак, або ходити в туалет вдома, оскільки постійно думає про своїх побратимів в багні та крові на умовному лівому березі. Для нас ПТСР однозначно одна з дуже складних речей, яку ми часто не в змозі описати словами самостійно, лише здогадуючись звідки вона бере свій початок та будуючи великі сумніви при різних лікуваннях. Разом з тим можна задатися й іншим питанням: як на її схожі прояви дивляться Інші з більш сакральної точки зору? В туземців нема визначення «посттравматичного стресового розладу», але є речі, що досить чітко його нагадують в нашому розумінні. Якщо бути точнішим, доки ми раціонально ламаємо голову над його лікуванням, деякі туземці давно переосмислили подібні речі. Пропоную всім знов зануритися в абсолютно Інший для нас світ, пробуючи збагнути, як туземці долають травми. Хоча, останнє правильніше буде сказати, є лише нашим раціоналістичним баченням. В реальності ж сакральне тісно переплетено з їхнім повсякденням, та для аравете чи тупінамба це не є як таковою травмою. Тим не менш, від того їхнє бачення схожих симптоматик не втрачає цікавості. Найпростіше буде звернути увагу на ставлення до самої зброї, поранень, прийняття в суспільстві та життя після смерті.
Духи та помста?
Коли військового було поранено та він втратив (або ще не встиг) свідомість, в будь-якому разі спочатку в нього забирають зброю. Це пов’язано з тим, що людина може не впізнати побратима та автоматом скористатися вогнепальною чи холодною зброєю. В народу аравете, вбивця (людина, що вбила ворога) одразу парадоксально стає ворогом для своєї спільноти. Людина стає Іншим. Дух ворога довго не покидатиме свого вбивцю:
Невдовзі після вбивства у вбивці потрібно відібрати зброю, оскільки awĩ na'o we (привид ворога), жадаючи помсти, вселяє в нього сліпе бажання продовжувати вбивати, але тепер уже проти своїх одноплемінників. Воїн ще довго буде наражатися на цю небезпеку, його охоплюватимуть напади люті, а коханим apïhi (близький друг) доводиться приходити йому на допомогу, обіймаючи й заспокоюючи лагідними словами.
Порозуміння?
Вище ми можемо побачити яскравий приклад сакрального переосмислення травми (в нашому баченні) чи несвідомої плутанини в голові вбивці, чи пораненого. В особливості те, як воїн в майбутньому може ще піддаватися нападкам гніву, що чудово розуміють та приймають оточуючі. Доки в нас часто бояться як вогню військових, що повертаються з фронту та несвідомо можуть впасти у травму, аравете в першу же чергу приймають та допомагають людині пройти цей етап, повертаючи його до спільноти ще більш повноцінною людиною, оскільки вбивцям відведена особлива роль в космології та загробному житті з Богами.
Часом йому доводиться тікати до лісу: ворог "обсипає голову вбивці пір'ям" і зводить його з розуму. "Коли дух ворога налітає на вбивцю, він перетворює його на нашого ворога". Дух не може мститися безпосередньо вбивці, оскільки він є його придатком. Лише через багато років, здається, він втихомирюється і залишає вбивцю в спокої.
Попри це, вбивці вважаються темпераментними людьми, схильними до насилля, коли вони роздратовані. Це відрізняє їх від "нешкідливих" людей (всіх інших, по суті, крім сексуально ненажерливих жінок).
Чим є дух ворога та як він взаємодіє з вбивцею? Що чекає вбивцю після смерті?
Сутність особи вбивці розкривається посмертно. Дух ворога, який завжди залишається "з" (-rehe) або "в" (-re) вбивці, возноситься на небо разом з ним. Вбивця і його ворог стають Iraparađï — істотами, яких бояться Maï [Боги]. Iraparađï (душа аравете, до якої додається ворожий компонент) — не з'їдається богами [зазвичай всіх аравете після смерті четвертують та з’їдають; більше про акт ініціації читайте тут]. Він потрапляє прямо до лазні безсмертя; він перетворюється на Maï, не проходячи через випробування споживання. Іноді це відбувалося без проходження випробування смертю на суді; так само як "колись давно кожна людина була вбивцею", кажуть, що різні воїни давніх часів не вмирали, а піднімалися на небо плоттю і душею. Іноді догма виражається буквально: "Вбивця не вмирає".
Ми бачили, як після вбивства ворога вбивця помирає, а потім оживає; відтепер він "безсмертний" — саме тому його не їдять. Він сам вже є канібалом (його живіт наповнений кров'ю ворога) і він вже є ворогом, або неоднозначним поєднанням bïde й awĩ: іншими словами, він вже є Maï. Якщо шаман є потенційним небіжчиком, то вбивця є потенційним богом: він втілює фігуру Ворога одночасно з тим, що він є ідеальним аравете.
Як вбивця взаємодіє з духом вбитого них ворога?
Безумовно, для вбивці існують і заборони. Зокрема навіть утримання від статевих актів з дружиною.
Коли ворога дійсно вбито, період "смерті" вбивці триває від трьох до п'яти днів, особливо якщо це його перше вбивство. Він повинен пити чай iwirara’i, який використовується під час менструації та пологів, а також настій з ліан мавпячої драбини (ihipa-pepe), "щоб мати можливість їсти черепаху". Йому не можна виходити на сонячне світло, їсти зелену кукурудзу, бриконів [вид риби], певний вид ямсу або червононогу черепаху. Він також не може торкатися жодної частини ворога: не він відрізає руку від трупа, не він збирає чи танцює з трофейним орнаментом; якби він це зробив, його живіт роздувся б і він вибухнув. Утримання та усамітнення вбивці триває лише короткий час. Одне обмеження, однак, є більш тривалим: кілька тижнів після цього він може не мати статевих стосунків зі своєю дружиною. Дух ворога перебуває "з ним" і буде першим, хто займеться сексом з його дружиною; вбивця, який прийде "позаду", буде заражений спермою ворога, і він помре від ha’iwã.
Як їхні відносини підбігають кінця?
Період статевого утримання закінчується, коли ha’o we ворога йде, вирушаючи на край світу "шукати пісні". Повернувшись, він передає ці пісні вбивці через свої сни, а також імена [в народах тупінамба/ґуарані це доволі поширене вірування; отримання нового імені після вбивства ворога є великою подією, що живить суспільство]. Однієї ночі він будить вбивцю і люто закликає його: "Eya ča-poĩ, tiwã! Eya tere-pđrahẽ!": "Давай, вставай, tiwã! Давай, танцюй!" Ворог розлючений, але він нерозривно пов'язаний зі своїм убивцею. З часом його ненависть минає, і вони з воїном "взаємно підбадьорюють один одного" — вираз, що нагадує про дружні стосунки. Таким чином, ми бачимо прогресію: той, хто був ворогом, стає tiwã, потім apïhi-pihã, а згодом у небі — частиною особи вбивці.
Відповідно, мертвий ворог — це той, хто "змушує вбивцю встати", щоб танцювати [що цікаво, за словами дослідників вбивця навіть оплакував вбитого].
Спонукуваний ворогом до повстання, вбивця збирає навколо себе всіх чоловіків на пам'ятний танець, під час якого він виспівує пісні, що були йому відкриті. Традиційно цей перший танець не супроводжувався розпиванням пива, оскільки він виконувався через кілька тижнів після вбивства, але якнайшвидше потрібно було підготувати велике пивне свято, під час якого пісні повторювалися б. Ось чому ворогів називають "приправою до пива".
