Фундаментальна помилка атрибуції
Коли инша людина щось зробила не так, як ви очікували, це далеко не завжди тому, що вона не хотіла зробити нормально. Але наше сприйняття може змушувати нас думати, що причина саме в цьому.
Коли инша людина щось зробила не так, як ви очікували, це далеко не завжди тому, що вона не хотіла зробити нормально. Але наше сприйняття може змушувати нас думати, що причина саме в цьому.
Жак Ле Ґофф — відомий західний медієвіст, який протягом ХХ ст. видав багато видатних робіт, де одна з головних концепцій полягає в довгому Cередньовіччі. Сьогодні ж ми пройдемося по нарисам збірника «Середньовічної уяви», що мене найбільше зацікавили та вразили.
Гробниці та загалом поховання... що ж вони з себе представляють? Часто зустрічається тлумачення, що вони напряму пов'язані зі спадковою аристократією. Утім, читаючи книгу Ґребера та Венґрова запевнився в протилежній точці зору, де все зав'язано на сезонності.
Люди сучасності, середньовіччя, або навіть минулого століття — всі думали і сприймали речі по-різному. Утім, що можна сказати точно з приводу сприйняття, так це те, що дивлячись на минуле в нас нема потреби обирати між егалітарним чи ієрархічним початком людської історії.
Коли заходить мова про поширення цінностей по світу в нас автоматом проскакують думки з приводу того, що вони обов'язково приймали комерційну форму. Утім, відсутність уяви не виправданням. В цій вирізці, засновуючись на етнографічних дослідженнях ми побачимо багатість цих шляхів.
Ну що ж, повертаємося до безсмертної [поки] теми, а саме того, як бачили колонізатори чи, наприклад, єзуїти туземців. Зокрема, від яких відповідних звичок по їхньому відношенню варто було б давно відмовитися, побачив ширшу, складнішу картину.
Вівейруш ді Кастру завдяки досвіду та дослідженням амазонських спільнот конструює нове бачення на «популярні» для нас вислови. Людина — це тварина! Скаже модерна людина, попиваючи лавандовий раф в хіпстерському закладі. Ді Кастру пропонує інше: тварина — це людина.
Крізь терени структуралізму та відмову від останнього, на користь сучасного постструктуралізму, Леві-Стросс шукає те, як же зароджуються міфи індіанців, або ж казки, наприклад, колоніальних Французів.
В 1991 році Клод Леві-Стросс випустив роботу «Histoire de lynx», що є синтезом роздумів на тему поширення і властивостей смислового поля, в якому розгортаються міфи. У цій же вирізці автор вказує те, як наука своєрідно повертається до переосмислення міфологій в сучасному світі.
У 2014 році на початку вторгнення ми стали відкривати для себе значення ПТСР, та навіть в злиднях 2024 продовжуємо регулярно їх переосмислювати. Утім, можна задатися і наступним питанням: як на її схожі прояви дивляться Інші з більш сакральної точки зору?
Крізь терени міфів та поглядів Інших, Леві-Стросс намагається відшукати, як зароджуються міфи індіанців, або ж казки, наприклад, колоніальних французів, беручи за відправну точку «Історію Рисі» — міф про яку прослідковується в тих чи інших формах у багатьох спільнот.
Коли ми йдемо вбивати оленя то знайти його важче, ніж вбити. Чому? Тому що зазвичай зустрівшись з хижаком обидва зупиняються, набираючись сил перед фінальним ривком, який і вирішить їхню долю на цей день. Це ясно, утім, як нас бачать олені (і загалом тварини), а останніх туземці?
Дисципліна - легка у структурі, складна у виконанні. Але що ж буде якщо змінити її сприйняття?
Описую свій світогляд з точки зору оптимізму. Чи дійсно те, що стакан наполовину порожній - песимізм?
Продуктивна рибка🐠