Arhat — Secrets of Ancient Gods (LP 2024). Рецензія

Слухати: https://album.link/hzd0bfbsnz9fs

В останній день весни ць-ого 2024 року гурт Arhat порадували світ своїм другим повноформатним альбомом Secrets of Ancient Gods. Колектив виконує музику в жанрі oriental groove/death metal, що є доволі нетиповим для української сцени зокрема. Чотири пісні з цього релізу були випущені у вигляді синглів: Symbols, The Great Unknown, Наша хода невпинна, Arcana XVI. Альбом присвячений нерозкритим таємницям древнього Єгипту, в які нам доведеться з вами зануритися, і трохи їх порозкривати. Тож, нумо слухати та розбиратися, що там митці для нас підготували!

Intro

Якщо в древніх єгиптян початком всього був нескінченний океан Нун, то в Secrets of Ancient Gods це – Intro. Коротенька інструментальна композиція, яка задає східний тон всьому альбому з чітко вираженими, те що ми звикли називати єгипетськими мотивами. Приємною рисою цього твору є те, як він легенько відсуває завісу terra incognita в бік, змушуючи вимовити «О так, це дивовижні речі!» після почутого, але не спойлерить усіма найцікавішими деталями. Власне характером це мені нагадує інтро «Ілюзія» з первенця Pins – Мандрівник.

Слухаючи це інтро, ви не й помічаєте, як воно переміщує вас у 1922 рік, на західний берег Нілу в Долину царів. Ритмічно скриплять колеса карети, бедуїни від нудьги подіставали свої неї та дують у них в помірному темпі екзотичних барабанів, не заважаючи одне одному. Десь забриніли струни чужоземного сітару, підспівуючи духовим цього караванного оркестру. Під’їхавши ближче до занедбаної халупи, карета зупиняється, і з неї виходять да вусаті чоловіки і дівчина 20-22 років. Перший проходить повз руїни ймовірно колись затишного чийогось будинку і обережними повільними кроками спускається додолу. Інший вусань з дівчиною стоячи подалі питає:

— Що видно, Картере?

— Ієрогліфи…Зображені на них пес…ще якийсь пес, чи лисиця то… з довгим хвостом, опущеним носом…трикутними вухами і…

Може ти ще й стать її скажеш, Говарде? — пожартувала дівчина.

Зміюка.

— Що ти сказав, Картер? Не хочеш пояснити часом? - розлючено підвищивши голос перепитав той, що з дівчиною.

Кажу тут зображені древні боги: Анубіс, Сет і Сехмет, Ерле. – спокійно пояснив перший чоловік, і діставши невеликий молоточок почав розчищати прохід.

Закінчивши, вся трійця на чолі з тим, до кого зверталися Говард Картер зайшла в підземелля пізнавати секрети древніх богів.

Abyss of Flame

Перша пісня на Abyss of Flame наче мумія з фільмів жахів вистрибує зі свого закритого печаттю саркофагу і несеться на слухачів основним рифом композиції. І, повірте, якби мені довелося стати жертвою такої фантастичної розправи, я б волів чути саме цю музику. Не дарма ж цей жанр називають death-metal, чи не так? Але про жанри трохи згодом, отже вступний риф, що це: важкий метал, який ллють сурові бородаті чоловіки, чи екзотична мелодія з нотками єгипетського сонця? Що відбивається від дзеркальної поверхні пірамід Гізи?

Насправді обидва варіанти разом, в чому й полягає уся таємничість цього музичного фрагменту. Забігаючи наперед, не тільки цього, а й більшості інших на альбомі, що не просто дивує – а заворожує. І поки лунає цей божественно приємний та до біса качовий риф, барабанщик встигає змінити кілька ритмів, не даючи бодай шансу слухачеві затриматись на якомусь елементі пісні. Це й мелодійне інтро по томах, і бласт-біти з різними тарілками, й потужний прямий ритм з ювелірними акцентами по сплешам і хай-хету з дотриманням есенціального right in time. Інакше кажучи, з першої хвилини першої пісні стає очевидним, що ударні – це ще один віднайдений скарб Secrets of Ancient Gods.

Може здатися дивним, але мені ця пісня окремими місцями, як от основний риф і соло, та й приспіви, нагадує трішки The Pharaoh Sails to Orion канонічного Nightwish, якщо прибрати оперний вокал Тарї. Погоджуюсь, неочевидне порівняння, але послухайте кілька разів те і те, і переконаєтеся — щось в цьому є.

Не встигли ви це все помітити, як подібно бо піщаної бурі Сахари в колонки вривається куплет, просочений низьким гроулом, в супроводженні швидкісних та агресивних гітар з басом під навіжені ритми барабанів – справжній дез (death) метал. На стільки справжній, що якби цей переповнений силою та люттю голос почув сам Сет – він би забився в найтемніший куточок найближчої гробниці та заскиглив як перелякане щеня.

Окрему увагу захоплює аранжування твору. Сюди я би відніс і вже почуті в Інтро такі традиційні східні інструменти як: турецький ней, сітар та перкусію, так і інші звукові ефекти, що додають ще більше цих єгипетських гармоній пісні альбому. Тут варто відразу відмітити, що навіть і без цих чудових вставок усі пісні звучать самодостатньо та стилістично витриманими, що вказує на високий професіоналізм тих осіб, що були причетні до цієї складової звучання гурту.

А поки я оце розхвалював усілякі цікавинки Вогняної безодні (навіть не намагайтеся так назвати свою руду подругу), вже почалося гітарне соло. Ну як соло, мені здалося вся історія древнього Єгипту тільки що пройшла крізь мої вуха: від розквіту до занепаду з усіма міждинастичними війнами. Тут можна почути і швидкісне молотилово по струнам, і ліричні пасажі, мелодійні фрази, 2 гітари в октаву, б’юся об заклад там і тремоло є.

Можливо, всі ці елементи є в будь-якому соло, то що ж робить особливим саме це, спитаєте ви? А я відповім – упорядкованість. А якщо конкретніше, то кожен елемент знаходиться на своєму місці і транслює певну інформацію: настрій, емоції, зображення, вибудовуючи таким чином цілісну форму всього соло. Виходить такий собі маленький твір у великому творі, а не просто хаотичний набір понтів гітариста. Цікавою є й сама структура соло: ultra-sonic speed запили на початку змінюються ліричними східними мотивами, завершуючись мелодійною кульмінацією в кілька гітар.

Важливий момент: усі перераховані метаморфози досягали б свідомості набагато меншої кількості слухачів, якби стосувалися тільки власне гітари. Але Arhat, подібно до фараонів, вчинили мудро, синхронізуючи зміну партії гітари з іншими інструментами, керуючи таким чином рухом самої пісні. До речі, про рух: соло виходить з швидкого на помірний темп, в якому виконується видозмінений куплет, що підкреслює продуманість композиції та значущість кожної її ланки. Якби інші гітаристи бодай раз за альбом-два писали такі соло, то може їх хтось би і слухав, жартую…чи ні.

Текст пісні оповідає історію особи, яка прочитала Критику чистого розуму і зрозуміла її (і книгу, і критику, і загальний світоустрій). Лише звільнившись від матеріального тіла з усіма його вадами та обмеженнями людина здатна дістатися вершини мудрості, і жити справжнє життя відповідно до оригінального задуму на відміну від слабкої більшості:

Out of your body, Your mind is free.

You see the things, As they should be.

Дещо схожу думку я пригадую в приспіві Параболи у Tool:

This body, this body holding me, feeling eternal

All this pain is an illusion

В ролі слабкої більшості постають пустоголові грішники, які тісненько смажаться (як в кліпі Mann gegen Mann) гуртом у вогняному озері (Lake of fire = Abyss of flame) найближчого пекла за місцем реєстрації. Ліричний герой не настільки прогресивний, тому прислухається до таємничого голосу, що спонукає його відкинути всі спокуси розкутого сучасного образу життя, зайнятись самоосвітою і вирватися з порочної безодні, щоб побачити те саме.

You must

Rise above

The Abyss

Of eternal flame

Що ж, написано багато, а це була тільки перша пісня. І це насправді не дивно: слухача треба зацікавити, ніхто не буде чекати сьомого чи п’ятого треку, щоб оцінити всю геніальність ваших композиторських ̶п̶о̶т̶у̶г̶ здібностей. Тож цілком логічно, що Arhat виставили на вітрину одну з кращих робіт, досягаючи ефекту сипучих пісків пустелі: чим глибше ви занурюєтесь в альбом – тим більше вас затягує його музика і тим сильніше тримається в плейлісті, принаймні таке враження присутнє першу половину альбому.

Але, не слід розкривати всі козирі на старті гри, треба тримати інтригу і запевнити потенційну жертву, що саме цікаве попереду, і, що не менш важливо – не розчарувати її. Яким шляхом пішли музиканти на цій платівці? Дізнаємося згодом, а зараз нас чекає подорож у Фіви…

Karnak

Наступна пісня радує слухачів черговим качовим рифом з цими вже традиційними для альбому східними нотками. І качовий тут не тільки риф: в пісні нараховується цілих 2 брейкдауна(!), і повірте, кожен з них розриває head-bang цноту не слабше за цей ваш Norma Periphery Jean, чи що там зараз молодь слухає. Гітарні партії та барабанні ритми вже не такі блискавичні й агресивні, а навпаки – більш акуратні та точні, все розраховане на ідеальне влучання в сильну, чи слабку долю, або навмисний пропуск якоїсь із них в самий неочікуваний момент. Таке звучання вже більше притаманне грув (groove) металу з типовими для цього жанру переважно нешвидкими рифами, та акцентом на ритм-гітарі (на відміну від більш мейнстрімних жанрів металу). Додайте сюди східну мелодику музики Arhat, і вуаля – маємо шикарного представника oriental groove metal’у з дуже таким значним впливом death’у (хвилинка вікіпедії для новачків).

Музика Secrets of Ancient Gods – це наче блюз єгиптян: навряд чи будеш співати якісь ніжні сумні пісні після виснажливого робочого дня під сонцем, що палає на будівництві клятих пірамід. Ні, ця музика переповнена гарячою люттю робітників та креслярською точністю архітекторів стародавнього народу з дельти Нілу, неосяжною мудрістю фараонів та феєричною пишністю богів-покровителів зі збереженням місцевого колориту в мелодіях та аранжуванні.

Одним з таких богів, до речі, був Амон-Ра (втілення Ра), на честь якого побудовано чи не найвеличніший храм за часів давньо-єгипетської цивілізації, а саме – Карнакський. Туди і подався наш відомий з минулої пісні ліричний герой. Як ми дізнаємося з тексту, він бажає стати жерцем всемогутнього Амона, щоб пізнати мудрість всесвіту і стати теж трішечки всемогутнім, буквально на терцію.

Тут вже можна й здогадатися, що голос який чув наш протагоніст скоріше за все і належить богу Сонцю.

Amon Ra

Give me the answer

How I can see

Your wise

А від голосу, який чую я на словах «and my pain», у мене біжать скарабеї по спині збирати м’ячики вражень після такого потужного pig squeal.

І коли здавалося б, уже розхвалив все можливе, що стосується цього альбому, музиканти все одно знаходять чим здивувати. Цього разу 7-дольним приспівом, який звучанням нагадує Lamb of God (цікаво якого теж Ра, чи може Гора ;-)). Нетипове рішення для Secrets.., але дуже вдале для надання ефекту нестійкості та підкреслення гостроти хвилювання ліричного героя під час спілкування з Богом. Не дає про себе забути і барабанщик, наповнюючи після-приспів з одного боку простою, але з усіх інших і цікаво продуманою і шалено крутою в плані звучання, прогресією брейків у відповідь на питання гг «Що? Де? Коли?»

Що ж, наче всіх похвалив, а басисту як завжди уваги не вистачило.

А дарма, бо на коді (яка є насправді приспівом, який звучить як брейкдаун) бас так несамовито розливається по міксу, наче води Нілу в сезон дощів, що неуважні меломани просто приречені потонути в цій повені низьких частот. Я так. Тричі.

І наостанок загадка Сфінкса: згаданий вище 7-дольний приспів в коді вже звучить як звичайнісінький рівненький риф. Як так? Відповіді в коментарі.

Arcana XVI

О, а ось і перший сингл під’їхав. До речі на нього у The Rock Spectrum є чудовий огляд, який я вам раджу прочитати, бо він реально класний і багато в чому я згоден з автором, тому писатиму про щось інше (частково).

Пісня Arcana 16 (до речі мова йде НЕ про магічні чобітки із доти 2, тому як підняти свій лоу п… ви не дізнаєтеся) – черговий злиток дорогоцінного качового металу найвищої проби, знайдений під пісками Луксору. Все починається з доволі довгого вступу з фірмо́вим білд-апом від барабанщика. Інші інструменти насправді теж виконують цікаві прогресії, створюючи гнітючу атмосферу, але те, як з кожним квадратом ритм обростає все гучнішим і частішим гулом томів неможливо ігнорувати. Я офіційно зараховую цей мегабрейк до Зали слави найвеличніших барабанних вступів у всій історії металу на рівні з Pull me under (Dream Theatre), Harvester of Sorrow (Metallica), Vicarious (Tool). По звучанню (всіх інструментів) ця частина дещо схожа на хіт Мандруй зі мною раніше згаданих Pins. Буде прикольно, якщо Arhat виявляться шанувальниками кременчуківців.

І поки ви відмотуєте назад пісню, щоб зацінити цю магічну канонаду, я би хотів трішки зупинитися на особливості звучання ударних. Слухаючи альбом, складно не помітити на скільки яскраво звучать брейки по томам, як кожен з них чистенько налаштований до сотих цента, створюючи разом гармонічну послідовність тонів. Про бочку з малим окремо нічого не скажу, вони чудово читаються в будь-якій частині альбому, мають свій тон і чималу об’ємність звучання, чого насправді частенько не вистачає метальовим релізам. Тоді як тарілки виведені доволі тихо як для важкої музики: ти можеш почути хет, райд, креші та все інше, але місця в міксі їм відведено зовсім небагато. І це абсолютно не дивно, а закономірно, враховуючи стилістику альбому. Дуже складно уявити себе в стародавньому єгипетському місті років так 3000 тому, чуючи багато тарілок і якісь пекельно агресивні бласт-біти, погодьтесь. Натомість, з кожним мелодійним брейком по томам, ти відчуваєш все більш пекуче бажання увірватися в КиївЗоо, осідлати найбільшого верблюда і закараванити в напрямку Червоного моря. Це вкотре вказує серйозність підходу до створення цього релізу: як звукорежисерів, які чудово розуміють свою справу і поставлену задачу, так і музикантів, які чітко знають, чого хочуть і мають конкретне уявлення про бажаний результат. І завдяки цьому – ми маємо змогу насолоджуватися цим витвором мистецтва, залишаючи частинку себе в ньому після кожного прослуховування.

Трохи іронічно писати про створення в контексті пісні, текст якої присвячений смерті та руйнації. 16 аркана – це карта таро, башта з відбитою вершиною, яку як раз часто і трактують як передвісницю втрати, кризи, нещасть і руйнувань. В деяких колодах замість башти зображено піраміду, у верхівку якої б’є блискавка – очевидний натяк на піраміду Хеопса. З пошкодженої будівлі падає дві людини, одна з яких носить корону фараона – все це згадується у тексті пісні. Однак, не маючи жодних знань з тарології я не буду в цьому огляді цитувати усі знайдені в інтернеті пояснення, а просто поділюся своїм розумінням лірики. Тож, продовжуючи життєпис героя, який шукає відповіді, цю історію можна розглянути як перше випробування на шляху до пізнання істини. Щоб почати щось нове необхідно позбутися всього старого: поглядів, цінностей, матеріальних скарбів, можливо навіть і життя: така крапелька філософії Ніцше у вирі віків. А що є кращим початком за первісний хаос?

Chaos brings power,

Destruction and death.

All that you wanted All that you build All that you live

All shall burn. Burn! Shall burn.

Дуже круті куплети в цій пісні, таке враження навіть, що основний риф писався не як самостійний елемент зі своєю ідеєю та особистим життям, а чисто перехід між вступом і куплетом – на стільки вони ідеально переливаються одне в одне.

Окремої уваги заслуговує брейкдаун. Якщо вас не зачепив жодний з тих, що в Карнаці (то у вас явні проблеми зі смаком), то від того, що підготували музиканти в цьому творі розірве вас на молекули від адреналіну. Arhat вкотре переносять нас в минуле, цього разу в роки розквіту ню-металу, саме такими барвами виграє цей брейк. Ці гітарні дайви в стилі Slipknot – наче списи замість мотузок маріонетки, змушують кожного рухатись разом з ними, і тільки з ними. Порушення ритму – смерть. Не переродження, рівень спочатку, чи там останній шанс, а стирання з пам’яті людства, як це було з Ехнатоном і. Ось в чому розкривається сакральний сенс руйнівної Arcana XVI.

Наша хода невпинна

Дивилися Атаку титанів? Тепер можете послухати і саундтрек. Наша хода невпинна – це пісня гуркоту землі. Дуже тішить, що героїзм українських солдатів надихнув японців намалювати аніме, яке зайшло чималій частині світу.

Вічний і нескінченний вогонь,

Допоможе зробити наступний твій крок!

Ця пісня звучить наче бойовий клич для згуртування воїнів перед битвою, пророкуючи їм неодмінну перемогу і беззаперечну смерть ворогам. Звісно ж Arhat не були би самі собою, якби не подали ці ідею в древньоєгипетських образах:

Гор осяє славу героям!

Анубіс дарує смерть ворогам!

А знаєте що? Ця пісня також вийшла окремим синглом і на неї теж є осяяний Гором файний огляд у The Rock Spectrum! Нумо читати! Тим паче, що мій погляд на цю пісню з автором огляду на сингл дещо різниться.

Слухаючи Ходу з’являється враження, що музиканти вже відвідали майбутнє (а як ми вже переконалися раніше – вони вміють це робити), прочитали цей огляд і…забрали у барабанщика палки. Тому він всю пісню зіграв ногами, вже вкотре за цей альбом викравши моє серденько цим карданом в приспіві. Не те, щоб ударні в цій пісні звучали якось нудно, чи не цікаво, просто не дивує нічим новим (скажіть та скільки ж можна вже, 4-а пісня поспіль, астанвітєсь), хоча все звучить як і протягом всього альбому злагоджено та фірмово.

Натомість розкривається трохи більше потенціал гітариста: в його арсеналі можна почути тремоло, і просто швидкі молотильні рифи, які в купі з бласт-бітами створюють звучання вікінг-металу зі збереженням властивої Arhat мелодики. Так звучали би ранні Bathory, якби з’явилися років на 40 пізніше.

А ще я давно не писав про соло – сумували?) Насправді соло є в кожній пісні, і якщо ви почуєте будь-яке з них в Міксі дня на спотіфаї – то обов’язково табнитесь, щоб подивитися хто це там так гарно грає. Але в цій пісні воно по-своєму особливе, довге, технічне, мелодичне, гарне, драйвове, неперевершено ідеальне. Дуже схоже до речі на дзеркальне відображення свого колеги з Abyss of Flame в структурному плані: середньо темпова мелодійна частина, потім повільна лірична тягуча і космічно швидкісна – моя улюблена. Так і сіпає порівняти з якоюсь класикою на кшталт Вівальді, але боюся помилитись і постати дурнем в очах читачів (наче вперше, хах).

Ну а тепер трохи критики: я чудово розумію і повністю розділяю бажання авторів мати в своєму доробку пісню на воєнну тематику в час, коли в Україні йде війна. І це дуже шляхетно з їх боку було виділити їй місце на альбомі, можливо, жертвуючи якимось іншим потужним треком. Але в той же час, мені особисто це здається не найкращим рішенням: включати україномовну пісню про війну в альбом, де 7/9 пісень зі словами виконані англійською, і присвячені містиці та міфології давнього Єгипту. Звісно, в альбомі є ще одна пісня українською, що насправді чудово, але вона, на мій погляд, продовжує тематику англомовної частину треклісту. Так само і стосовно тексту Ходи – він наповнений образами, і жодним чином не вказує напряму на те, про яку війну йдеться, проти кого і взагалі чи це війна, чи миротворча місія. Та й сам я на початку згадував про використання єгипетської символіки в деяких рядках, але все ж таки головна ідея цієї пісні помітно відхиляється від загально-альбомної, і згадані образи не є ключовими в мікровсесвіті даного музичного твору. Хоча приспів дійсно дуже гарний і промовистий, можна як гасло підрозділу цитувати.

В ідеальному світі я би дуже хотів бачити цю пісню на окремому EP, або може й в повному форматі, чому ні, присвяченому війни України проти кацапської сволоти. В релізі, в піснях якого буде описано як Гор скидає, як сокіл свою жертву, з величезної висоти московитів, збиває їх літаки своїм сонячним диском, насилає орди скарабеїв в 3.14ські окопи. А потім одинока левиця Сехмет висаджується десантом де-небудь в енгельсі чи оленьї і завершує виконання наказу баті Ра. Ех, мрії…

Symbols

Отже, другу половину секретів древніх ̶с̶у̶в̶о̶ї̶в̶ богів нам почне розкривати пісня Symbols – найшвидша та найагресивніша на альбомі на мою думку. Не здивуюся, якщо виявиться, що темп пісні складає 1001 bpm. Таке враження, що музиканти відвідали концерт гурту Nile, і повернувшись до своєї студії такі: «Що ми якусь попсу граємо? Давай норм метал їбонемо, га?», і понеслося – на стільки схожа за настроєм ця пісня з дезнею каліфорнійців.

І, вже традиційно, ця пісня вийшла синглом до релізу альбому, і не менш традиційно на нього є огляд The Rock Spectrum. Автор якого, до речі, дуже файно і комплексно розписав образність текстової складової, тому вельми рекомендую прочитати, бо я так гарно не зроблю.

А зроблю інакше: в епоху розквіту єгипетської цивілізації існував обряд ініціації, а точніше ряд випробувань для тих, хто вже передивився мультик Папірус кілька разів, і жадав більших знань і глибшої мудрості. Одним з таких було випробування символами, з яким зітнувся ліричний герой (пам’ятаєте, у нас є такий тут) на шляху становлення жрецем.

Now I see them all, Writings on the wall.

Wisdom of the gods, I've always looked for.

У нього лише єдина спроба і жодних других шансів – все як в реальному житті. Можливо цим і пояснюється особливо тяжке звучання пісні, її безпорадність до слухача, та й для виконавців, здається мені, також. Хоча, виглядає так, наче нашому протагоністу вдається:

Secrets were hidden, But I will unfold.

…

Divine fills my soul, I am part of the lore.

Радує те, що в навіть такій швидкій композиції все ж знайшлося місце і для вже традиційних мелодичних програшів в архатійському ладу. Слід за одним з таких лунає перше (!) коротеньке швиденьке соло, відповідно до характеру пісні. До речі, якщо не дуже уважно слухати наступний куплет після нього, то можна почути дуже секретні слова Тутанхамона: «Я бачу село» (на 2:16). Саме такої реакції слід очікувати, коли тебе муміфікують в одному з найвеличніших храмів світу у Фівах, а потім ти прокидаєшся через пару тисяч років у Лондонському музеї (насправді в Каїрському, але тссс!). А якщо навпаки, бути уважним, то можна помітити, що вокал в цій пісні теж став особливо злим і незвично потойбічним для гурту. І це не дивно, бо окрім вокаліста Arhat тут співає запрошений гість — Олексій Сирота з Voracity, що, враховуючі загальне враження від цього музичного твору, було дуже вдалим рішенням. І так, окрім швидкого тут є і милозвучне соло – особливий подарунок для особливих поціновувачів краси в металі (Такі як я, наприклад).

Але милоти вкрай мало в цьому треку: навіть кода, яка в більшості альбому переповнена ліризмом, або ж є дуже близьким родичем брейк-дауну, в Символах перетворилася на інфернальну м’ясорубку з каскадом бласт-бітів і тремоло. Чергова крапелька оплесків від мене музикантам за продуманість найдрібніших деталей у водоспаді компліментів світової метал спільноти.

Path Eternal

Ось ми і дісталися одного з моїх улюбленців на альбомі. Ця пісня – наче богиня мелодійності й груву в пантеоні Secrets of Ancient Gods, яка дарує заслужений відпочинок після випробувальної в усіх сенсах Symbols. Вже на початку Arhat приносять їй в жертву близько півхвилини хукового гітарного програшу. Ну і без пожертви всемогутньому богу гітарних ефектів Хорусу теж не обійшлось. Багато в чому мелодичність треку досягається завдяки додаванню колоритних аранжувань з етнічними інструментами, про які я згадував раніше. Власне за кількістю цих додаткових елементів ця пісня може зрівнятися напевно тільки з Abyss of Flame, що і робить ці пісні схожими в звучанні, ну й за сумісництвом — моїми улюбленими.

На відміну від більшості композицій альбому, які треба розслуховувати, щоб оцінити їх величність, а подекуди й геніальність, ці два твори чіпляють з першого разу. Хоча я ніколи не був шанувальником використання сторонніх семплів чи якихось подібних інструментів в рок чи метал музиці. Але в Secrets of Ancient Gods це виконано з такою майстерністю, що встояти перед такими нетрадиційними принадами просто неможливо.

Цікаво, що пісня Arhat про Осіріса десь за звучанням, а десь за настроєм мені нагадує хітяру грецьких металюг Sceptic Flesh – Anubis, враховуючи спільне для цих богів «місце роботи» ТОВ Дуат. А Осіріс в Path Eternal кружляє по світу на колісниці, запряженій двома сфінксами – так принаймні його зображають на відповідній карті таро під номером 7 (The Chariot). Ймовірно, автори хотіли показати, що навіть божества змушені знаходитися в постійному русі з метою самовдосконалення, що вже й казати про звичайних смертних.

The Divine Chariot, Flies to the sky.

The road to perfection, Is the sense of our life.

Це вже номер 7 в треклісті, то ж можна впевнено похвалити Секрети древніх богів за неймовірно чітко виважений баланс між: мелодичністю, колоритністю, качовісстю та демонічністю. Кожна пісня наділена всіма цими характеристиками з акцентом на тій чи іншій з них в окремих випадках, як це виконано в Path Eternal наприклад. Але загальної картини альбому такі моменти не руйнують, а навпаки розфарбовують бездоганний ескіз потрібними відтінками.

Окремої уваги заслуговує кода, яка триває майже хвилину і вже має традиційну для цього релізу форму брейкдауну. Починаючись потужними ударами барабанів, що падають на слухача, мов величезні брили пірамід, вона двиготить перевантаженими струнами гітари й басу, поки повітря повільно витісняє літургійний гроул. Такої приреченості в цьому альбомі я ще не чув: такої неспішної, невідворотної та безапеляційної.

Wheel of Fate

Пісня Wheel of Fate для мене позначає закінчення альбому. Якби її не було, реліз би нічого не втратив, на стільки вона мені не сподобалася. Таке враження, що майже кожна фішка, або якийсь цікавий елемент цього твору вже був присутній десь раніше в альбомі, до того ж в кращому вигляді. І, на жаль, це відчуття не полишає при прослуховуванні до самого кінця такої незабутньої музичної подорожі в таємниці древнього Єгипту. Хоча сама пісня з об’єктивної точки зору зовсім непогана – вона наділена усіма атрибутами, властивими Secrets of Ancient Gods (про які я писав зовсім трішки вище): брутальне звучання важкого металу, безжальний грув для шиї металхедів, східні мотиви та приємні мелодії. Почути такий опус в будь-якій ситуації окремо – гарантований оргазм, але коли це вже майже десятий, то не в кайф.

Теж саме стосується й тексту: нестача оригінальності цієї пісні не обійшла і його: автори вже традиційно прославляють знання та відвагу, тоді як все інше – тлінь.

Knowledge, patience, courage and will.

Secret of power, Over the wheel.

Щоб трохи розрядити атмосферу духоти, яку я тут навів, похвалю барабанщика і будемо рухатися далі. Дуже цікаві брейки він навалює в куплетах, як це робив колись Ян Пейс із Deep Purple в пісні Burn. Або як Тот, заморожує час такими люфтами в брейках як на 04:47. Десь ще почув парадідли в середині треку, але то вже для задротів.

І знову барабани, так? Справа в тому, що в кожній пісні цьому інструменту вдається чимось здивувати: ти відмічаєш якийсь момент в першій, щось інше в другій, третій і так ми дійшли вже до восьмої. Звісно, це багато в чому, бо я теж музикант, і мимоволі звертаю на ці речі увагу. Але прислухайтеся самі: дуже багато випадків, коли гітарна партія лишається незмінною, відіграючи свої чотири квадрати, тоді як барабанщик або ритм змінить, додасть кардану або тарілок, або зробить брейк з розвитком (як це було в Arcana XVI) – і таке майже в кожній пісні. І справа не тільки в різноманітті і понтах: дивіться як багато я всього вмію. В багатьох моментах саме барабани задають настрій пісні та спрямовують її рух в тому чи іншому напрямі (сповільнення в 2му куплеті Abyss of Flame (на 02:17) на противагу пришвидшенню в куплетах тої ж Arcana). І це все, тоді як барабани це суто ритмічний інструмент, з доволі обмеженим потенціалом в плані різноманітності партій (5 барабанів + 5 тарілок проти близько 40 нот на гітарі та трохи менше (на 1 струну) на басу.

Можна списати все на особливості стилю, типу це фішка така, що частина інструменталу лишається статичним, а щось на цьому фоні динамічно змінюється, але коли динаміку робить один і той самий учасник всього оркестру, то…вважаю він вартий визнання (цікаво я вже нанив на копію альбому з автографом маестро ритму, чи ще ні? Жартую: інших музикантів також). Але не варто забувати, що всі ультрашвидкі бласт-біти та грандіозні брейки звучать як білий шум для більшості людей, якщо разом з ними не звучить потужний гітарний рифак, приємне гудіння басу та розриваючий тишу брутальний гроул, бо музика – це командна гра.

The Great Unknown

По-троху просуваємося до фіналу, і ось передостання пісня – The Great Unknown, яка, не повірите, теж виходила синглом. На який написав огляд для The Rock Spectrum добре вам відомий автор цієї редакції Іван Лисько. Мабуть найбільш вичерпна рецензія на сингл до цього альбому, що дає мені змогу не зупинятися надовго на цій композиції.

Відразу варто поставити під сумнів доцільність мого зауваження щодо того, що останні пісні в треклісті Secrets of Ancient Gods звучать занадто схоже на своїх попередниць. Адже сингл The Great Unknown вийшов другим серед чотирьох більше, ніж за рік до релізу лонгплею, і можливо, це інші треки схожі на нього. Втім, навіть якщо й так, подобатися більше мені він не став. Ймовірно, за іншого порядку розташування пісень в альбомі і реакція була б істотно інша. Пам’ятаєте як на початку огляду я писав про те як важливо задати впевнений старт, і не здати позиції ближче до фінішу? (в розділі про Abyss of Flame, хто забув). Схоже на те, що з останнім Arhat впоралися не найкращим чином, на мою суб’єктивну думку.

Можна було б трохи перетасувати трекліст, розмістивши Wheel of Fate, The Great Unknown і Шлях до прозріння десь посередині між такими мастодонтами альбому як Abyss of Flame, Arcana XVI, Path Eternal, замість того щоб лишати їх окремою групою в кінці. Хоча, тоді порушиться порядок текстів, а він тут наче б то є, тож можу я зі своїми «можливо, ймовірно і якби» піти в дуже конкретному напрямку, куди мене не посилають, але можуть легко це зробити.

Власне, текст повертає нас до того самого уявного ліричного героя, що проходить вже останнє випробування на шляху до пошуку істини (особисто я собі так і уявляю цей Great Unknown). Рядки красномовно описують тривалу подорож героя як довжелезний тунель, заповнений темрявою та самотністю, що ілюструє страх та невизначеність перед суттєвими змінами в житті. А може, це й не метафори зовсім, і ризик лишитися забутим в підземеллях цілком реальний? З цим й доведеться розібратися нашому персонажу для закінчення ініціації.

The abyss is ahead. There is nowhere to run.

In dungeons of Sphynx Initiation’s begun.

З музичного погляду, на мене справили враження перша та остання хвилини композиції. Почну з другого: дуже вже моцний останній куплет забабахали Arhat (текст зверху, можете підспівувати), який перетікає в шикарне соло, що тримає в напрузі до останніх секунд. А початок міг би бути не тільки чудовим стартом пісні, а й ідеальним опенінгом для всього альбому. Тут я повертаюся до думки, що помістити The Great Unknown відразу після Intro дало би змогу краще розкритися потенціалу даного опусу, а потужність наступної Abyss of Flame тільки підсилила б захват слухачів. А пісня з назвою Path Eternal дуже символічно виглядала б наприкінці, просто думки в голос.

А ми рахуємося далі до…

Шлях до прозріння

…прозріння! Завершальна композиція на альбомі, а також найкоротша серед усіх. Дуже енергійна пісенька, своїм запалом нагадує навіть більше не дез, а треш метал, штибу Slayer або Sodom часів Agent Orange. Єдине тільки що класичний грувовий архатівський програш з етнічними інструментами нагадує, кого ми слухаємо. І вступ з наймелодичнішим мабуть рифом за всю пісню, який маємо щастя почути ще раз чи два.

Відчувається, що написана Шлях до прозріння для відпочинку, і скорше нагадує бонус-трек, аніж повноцінного учасника альбому. Як можна здогадатися з назви – пісня виконується українською, і це вже другий такий секретик древніх богів. Читаючи текст, помітив цікаву особливість: англомовні пісні мають здебільшого негативну конотацію: створення тиску на головного героя, нарощування загостреної, напруженої атмосфери, тоді як українські сяють позитивом та підбадьорюванням. І все останнє присутнє в тексті Шляху, щоправда не впевнений, що адресат теплих слів той самий, що й основної частини альбому, але уявімо що так.

Шлях до прозріння

Освітлений сонцем,

Розпалює полум'я в кволій крові.

Якщо пам’ятаєте, минулої пісні ліричний герой був у печері, проходячи останнє випробування. І, судячи з цих слів наш майбутній жрець – вже теперішній жрець. Сонячне світло, що розпалює кволу кров після вічності в пітьмі трішки натякає на це.

Тут хочеться пригадати рядок із Arcana XVI:

You are reaping now, what you sowed

Погодьтесь, це був тривалий, непростий, але напрочуд приємний шлях:

для головного героя альбому (хай він навіть видуманий моєю хворою уявою), який пройшов усі випробування для досягнення своєї мети;

для автора цього огляду, який написав всю цю маячню;

для вас читачі, які люб’язну її прочитали (дякую);

редакції The Rock Spectrum за популяризацію якісної музики;

і, головним чином, учасникам гурту Arhat, які: написали, записали і випустили цей неймовірний альбом – дякую Вам!

Висновки

Що ж, ми зрештою перетнули Стікс, і ось прийшов час суду Осіріса над Secrets of Ancient Gods. А ви думали, чиє серце тримає в руках Анубіс з обкладинки альбому? Зараз будемо зважувати всі за і проти. Тож:

Плюси:

Фірмове звучання альбому:

по-перше, все звучить дуже чисто і якісно – перед нами робота світового рівня, виконана професіоналами;

по-друге, помітна зміна, в порівнянні з першим альбомом Dead Life: гітара набула об’єму і повноти, бас акуратно заховався за гітару і не перебиває її, барабани набули яскравості та чіткості, голос звучить потужніше і лютіше.

Матеріал:

став помітно складніше та пропрацьованіше в порівнянні з першим релізом.

Secrets of Ancient Gods – це трушний метал, тут немає жодного мідляку для шмаркачів, я не певен навіть, що тут клін хоча б десь є.

Дуже мелодична музика, нехай не кожен риф можна назвати мелодичним, але в кожній пісні є той риф, який так назвати можна;

і відразу: хуковість рифів – достатньо послухати пісню 2-3 рази і ти вже ходиш з нею в голові увесь день.

Грув. О так, це буквально визначення кожного основного рифу для всіх пісень. Неможливо не підкачувати головою в такт цій музиці;

у майже кожній пісні є якась особливість, фішка, яку відмічаєш для себе після 1-2 прослуховувань;

єгипетська стилістика альбому присутня в кожній пісні, що робить його особливо особливим;

професійний рівень виконавців – кожен віртуоз свого інструменту, і голосових зв’язок в т.ч.

Оформлення:

обкладинка витримана в загальному стилі як гурту, так і альбому;

неймовірно вдало передає зміст музики, яку презентує. Просто гарна картинка.

Мінуси:

Порядок пісень:

всі найменш цікаві пісні відкладені разом в кінці трекліста;

Тексти:

занадто відкритті – доводиться або вигадувати казочки, щоб якось інтерпретувати текст, або довго гуглити. А хотілося б прочитати (!) його, можливо подумати пару хвилин і мати уявлення про що пісня.

Власне почитати тексти хочеться, окрім як на сайті metal-archives ніде не знайшов більше.

Тексти про карти таро теж не зрозуміло що тут роблять;

україномовні пісні – класно що вони є в принципі, але помітно порушують цілісність альбому.

Загалом альбом справив не мене вкрай позитивні враження. Сподобався з першої ж пісні, даючи знати, що одним прослуховуванням наше знайомство не завершиться. Співвідношення + та – вказує на перевагу плюсів, тож вітаю: ваше сердечко легше за пір’їнку і ви можете зі спокійною душею рухатися далі, шановні Arhat! А моє серденько буде ще довго битися (сподіваюся) в такт з вашими піснями.