…Біле поле… —
Надприродне, безцінного поле.
Лиш завмерле воно.
Нерухоме,
Без дихання.
Лише світло потужними зливами,
Лиш гладінь,
Тільки шир у безмежності!
І думок,
Відчуттів таємничості…
В чарах серпанкових з пальців —
Звуки видовжено неспішні у полисках воску
Світом невтілених словом та піснею.
Біле поле із поглядом вічності
Навстіж очима у вирій буденності.
Руни та луни…
Камінні обмежності…
Образи білі…самотність
І зреченість.
Біле поле — уважність та зосередженість.
Від долонь, що прозорі,
Із невідомості, з давності — спогад, тепло
Та утомленість з ночі...
Від ночі — нічниці, дрімнивиці…
Віки та вії — штори зіркові,
Що озірковані в холоді, в інію вічності.
Біле поле — волосся хвилеподібне спадання
Та опадом в м”якість сяйва,
У тишу місячно срібную…
…Рухи раптові постаті дивної!
Жести закличні.
Порухи рук у сутінках та невагомості.
Дихання томне, легке та утомлене.
Усміх в очах.
В устах — промовиста стриманість.
Та мовчання, яке… - відлуння безмежності.
…Біле поле — тіло…тіло.
