Піду на скелю —
Там ласо хмар кинуто знехотя вітром зітхання
І плай наче плаз, що вічно повзе до вершини.
Звідти, ламаючи всяку рослинність, брили падають вниз.
Там, над нею, вершиною тою дугою горнеться райдуга
До роздолля між блискавок хмар.
Там у кареті катається грім та буревій оберемками цвіт
Висипає на села, оселі, селища та міста,
На похмурих людей,
Дітей, котрі поглядом цілять у сонце.
Там, на скелі, вершині на самій
Ловелас буревій в обіймах смішливої райдуги падає вниз
Та хапає коней за гриву, що возять карету грізного грому,
Котрий кидає блискавки у буревія.
Але обійми того буревія міцні!
…На скелю піду від скельної тіні, аби звідти глянути вниз.
Тінь сягає від неба до моря і від сяяння блискавок тінь золотаво-зелена.
Зі співом пташок в ній так весело, вільно!
Там проходжаються ґаздами звірі — сонце над ними короною з променів.
Під скельною тінню травоїдні щипають траву,
А хижаки полюють на травоїдних;
В павутинних тенетах б”ється комаха;
Бабки леліють прозоро тоненькими крильцями в синьому небі
І тому такі чарівні, красиві над квітами;
Співає вечірню цвіркун та коник вистрибує вище за всіх,
Питається «Котра година?…» та карколомно скаче до хижі;
Мурашки у клопотах, ніколи й глянути вгору їм —
Стурбовані сонцем за скелею в пізню годину
Та буревієм грози, що на скелі розгойдує райдугу.
…Піду на скелю,
Подивитися — в чому там справи?!…
Коли не розчавлять, звичайно.
Що мені час — в мене дім за спиною…………..
