Кілька днів тому фейсбук нагадав про мій пост 2017 року і разом з тим, я згадала, про шо я хотіла написати тут.
Про атрибуцію мистецьких обʼєктів і про те, як (не)навмисні пройоби з тим забирають в нас право на культурну спадщину.
Два роки свого життя я провела в Штатах, і поки я там жила, я багато подорожувала як всередині країни, так і в найближчі сусідні. І жодна подорож не проходила без відвідин музеїв образотворчого мистецтва чи галерей, і майже в кожному були роботи українських митців і мисткиць.
Хоча про те, шо вони — українці, мені було відомо не з експлікацій. На них, зазвичай, було або russia, або Soviet Union. Бісило мене це ще до того як стало мейнстрімом і, на жаль, таких випадків було багато. Про два все ж згадаю.
Перший.
Серпень 2016-го, 2 місяці into моє перебування в США.
Я вперше вибираюсь в соло-подорож на вихідні в сусідній штат, Пенсільванію, шоб побачити звідки родом Вілл Сміт.
І пошвендяти по вулицях Філадельфії — або ж Philly, як її називають американці — під “Streets of Philadelphia” Спрінстінга.
І потусити біля велетенського Liberty Bell.
І погуляти Independence Hall, в якому сивочолі founding fathers писали Конституцію і проголошували Декларацію Незалежності.
Але кого я дурю — я насправді поїхала спробувати, шо таке той їхній Philly Cheesesteak.
Так от, поки я шукала по тих вулицях все вищеперелічене, я потрапила в Музей образотворчого мистецтва Філадельфії.
У ньому була велика колекція робіт Пікассо, Далі та інших відомих митців, і я невимовно зраділа коли серед них побачила картину українсько-американського Олександра Архипенка.
“Ого”, подумала тоді я і навіть забула про той чортів Philly Cheesesteak на кілька хвилин.
Але радість тривала недовго — на табличці до картини писало «Олександр Архипенко, американський художник російського походження».
Я дивилась на ту табличку довше, ніж на картину.
Тоді я чітко усвідомила одну річ: усі, кому сподобалася ця робота, бачили її як частину «великої російської культури», хоч та і не мала до неї ніякого відношення.
Трохи відохуївши, я звернулася до працівників музею, пояснила проблему та попросила змінити цю інформацію, оскільки вона була помилковою.
Те саме я написала в їхній книзі скарг і в електронному листі до музею. Вони відповіли, що отримали моє повідомлення і розглянуть це питання.
Забігаючи наперед.
Минулого листопада, шість років потому, я побачила в інстаграмі моєї подруги ту саму картину з того ж музею. Табличка біля неї писала: «Олександр Архипенко, американський художник українського походження».
Другий.
2017-й рік. Я вибираюсь в свою надцяту подорож і не куди-небудь, а в Вашингтон Ді.Сі.
А Вашингтон Ді.Сі — це рай для музейних зануд. Ну в них навіть є музей Пошти і поштових марок, який чомусь мені сподобався найбільше.
А ше в них є Smithsonian American Art Museum, в якому теж є скульптури Архипенка.
От шо писало біля однієї із них: Alexander Archipenko, Born Kiev, Russia (now Ukraine) 1887-died New York City 1964).
Я знову офігіла, знову звернулася до працівників музею, пояснила проблему та попросила змінити цю інформацію, оскільки вона була помилковою.
Те саме я написала в їхній книзі скарг і в електронному листі до музею. Здається, мені не відповіли тоді.
Сьогодні на їхньому сайті можна побачити отаке: Alexander Archipenko, Born Kiev, Russia (now Kyiv, Ukraine) 1887-died New York City 1964.
Тобто, змін майже ніяких.
Та ж табличка з тією ж помилкою. Ну бо я не памʼятаю, шоб Київ був частиною росії.
Саме росії.
Якби там писало “Київська губернія колишньої російської імперії, тепер Київ, Україна”, у мене, напевне, не було б претензій, бо адміністративно та історично це, на жаль, було так.
Тепер до улюбленого: шо ж тут такого?
⏬
Повертаючись до теми попередньої публікації: ці помилки коштують нам закоханості в нас.
Крім того, культура — це м’яка рука політики, погоджуєтесь ви з цим чи ні.
Згадайте роль джазу у формуванні громадської думки та бажання суспільства рішуче боротися з расовою нерівністю.
Згадайте фільми, які зображують Америку як державу, яка завжди запобігає апокаліпсису, таким чином транслюючи свій образ країни-рятівниці на мільярди екранів.
Згадайте візуальне мистецтво, особливо фотографію, які зробили Нью-Йорк культовим місцем для туристів, які, окрім незабутніх вражень, щорічно залишають в місті мільйони доларів.
Бо культура — це гроші. І нехуйові.
А ше — це зброя максимальної дальності та глибини дії, і від тих, хто її використовує і як, буде залежати чи вона руйнуватиме, чи створюватиме.
Бо той, хто знає силу культури, зробить усе, щоб її зберегти та розвивати. Той, хто знає силу культури, зробить усе, щоб її знищити. Ми бачимо, хто який вибір зробив. Проте в контексті російсько-української війни, наше мистецтво за кордоном зараз має ше одну дуже важливу функцію.
Культура свідчить про існування і розвиток країни. Це пояснює, чого нам цінні черепки і руїни стародавнього/ї ____ (підставити локацію).
Вона також означає внесок однієї нації в людство загалом, що дає цій нації право на визнання її як однаково важливої серед інших.
Крім того, саме вона є доказом того, що цей народ розвивається як унікальний і незалежний суб’єкт в глобальному контексті.
Століттями росія в її різних державних формах намагалася позбавити нас нашої культурної спадщини, тих матеріальних і нематеріальних речей, які підтверджують, що ми є окремою нацією, а отже — маємо право вибирати як нам жити.
Самостійно.
Без них.
Коли провідні музеї дозволяють собі писати оманливу дичину, вони позбавляють твори українських митців права на цю унікальність і автономність.
Вони роблять ці твори частиною тієї культури, яку вони не представляли.
Такі помилкові твердження стирають межу між тим, шо російське чи російсько-імперське, і тим, що українське. Шо, в свою чергу, породжує те, з чим ми боремося вже дуже довго в міжнародному інфопросторі: ототожнення нас з росіянами.
І шоб зрозуміти масштаби такої трагедії, просто погугліть кількість відвідувачів в топових музеях щорічно. У всіх цих головах відкладеться те, шо такий-то такий — російський митець. І з розмежуванням приналежностей автора до певної територіальної одиниці є кілька проблем.
⏬
Першу добре окреслив Володимир Шейко, директор Українського Інституту, в цій лекції на 59-й хвилині (але я раджу послухати її повністю — просто повірте, зловите купу інсайтів про те, як працює культурна машина росії за бугром. Особливо зверніть увагу на кейс виставки в Помпіду 2019 року.)
Якшо коротко: Якшо в попередніх мистецтвознавчих працях цей автор був вказаний як росіянин, то всі наступні дослідники його чи її творчості спиратимуться на ці роботи і на ці “факти”.
І навіть якшо перейменувати таблички, постане питання: на якій основі зміна, якшо всі праці пишуть зовсім інше? Т
обто, є проблема з першоджерелами, які ніхто не буде актуалізовувати, бо це довго і дорого.
Другу проблему назву я: часто ми самі не вшарюємо, шо цей митець чи мисткиня — українці, або мають українське походження, а тому не помічаємо помилок. І я не виключення.
Колись моїм здивуванням було те, шо Давид Бурлюк – українець і не особливо ототожнював себе з росією чи радянщиною. Раніше я думала, шо він — представник рос.футуризму, бо, власне, так його подавали тексти про футуризм, Маяковського і авангард. Але трошки більше читання і гугління роблять фантастичні речі.
Третя проблема — це те, шо митці часто змінювали місце проживання і громадянства, а відповідно, право приписати національність можуть мати кілька країн. Ця тема ше складніша, а тому без істориків мистецтва, юристів і бажання країн чесно поділити спадщину, тут не розібратися.
Шо робити з цими проблемами?
Якшо з музеями все складно, бо то, насправді, наукові інституції, які спираються на першоджерела, however wrong they are, то на індивідуальному рівні можна і треба діяти.
І починається ця дія зі знання про українське мистецтво.
Де його взяти?
Слухайте подкасти (Horse&Penguin, наприклад).
Залипайте на Google Arts&Culture.
Читайте про митців, особливо їхні щоденники чи есе. Це не єдині джерела, звісно.
Цікавтеся і вивчайте своїх, шоб потім можна було впевнено тицьнути носом адміністрацію музею, яка пише, шо Архипенко чи Бурлюк — росіяни.
І, звісно ж, ходіть на лекції і виставки. Ну і не забувайте дресірувать любіму обізяну і жить інтірєсно)
01.06.2023
