Російська загроза для країн Балтії зростає, а Кремль продовжує ставити під сумнів їхню безпеку й незалежність. Які сценарії нового конфлікту можливі?
Тарту (Естонія).
Дорога від Таллінна, столиці Естонії, до Тарту, другого за величиною міста країни, перетинає цю невелику балтійську державу по діагоналі, прямуючи в бік Росії. Подолавши 180 кілометрів, ми в'їжджаємо в передмістя. Тут, на відміну від прикордонної Нарви, ви не побачите жодних написів російською мовою.
Це місто відіграє ключову роль в історії Естонії, перебуваючи на перехресті німецького та російського впливів, на тонкій межі між Західною Європою та колишньою Російською імперією. Як головний інтелектуальний центр країни (завдяки своєму славетному університету, заснованому ще в XVII столітті) та колишнє місто Ганзейської унії, Тарту колись постачало сіль, хутро та деревину до російських ганзейських представництв у Пскові та Новгороді. Товари транспортували спочатку річковими шляхами, а потім — через Чудсько-Псковське озеро (озеро Пейпус), довжина якого сягає 150 кілометрів, максимальна ширина — 50 кілометрів, а в найвужчому місці воно звужується до 2 кілометрів.
Саме цій водойм утворює східний кордон Естонії з Росією. 9 липня, вперше з моменту відновлення незалежності у 1991 році, російська армія провела тут військові навчання з бойовими стрільбами, навіть не попередивши естонську владу. Найімовірніше, ці маневри були відпрацюванням тактики боротьби з морськими дронами. Цей інцидент, який майже не висвітлювався в західноєвропейській пресі, став для балтійських народів черговим моторошним нагадуванням про те, що над їхніми країнами й досі нависає російський «дамоклів меч».
Складні відносини СРСР з балтійськими народами
Хоча Еммануель Тодд ще у 1976 році (у своїй книзі «Остаточне падіння») передбачав крах СРСР через його неефективну економічну модель, а Елен Каррер д'Анкосс у 1978 році (у праці «Розколота імперія») пророкувала його розпад через демографічний вибух у республіках із мусульманською більшістю, насправді хрест на радянському проєкті поставили ані іслам, ані п'ятирічки.
Цьому сприяла ціла низка ключових історичних подій, таких як зародження руху «Солідарність» у Польщі та обрання Рональда Рейгана президентом США. Проте вирішальний удар завдали саме три балтійські нації. Усе почалося з феномену «Балтійського шляху», який ніколи б не став реальністю без горбачовської Перебудови.
23 серпня 1989 року, у день п'ятдесятих роковин підписання пакту Молотова-Ріббентропа (який і призвів до окупації країн Балтії Червоною армією), 2 мільйони людей утворили безпрецедентний живий ланцюг, що з'єднав Вільнюс, Ригу та Таллінн. За кілька місяців потому Литва скасувала монополію однопартійної системи. Після тріумфу національного руху «Саюдіс» ця невелика республіка проголосила свою незалежність; ще за кілька тижнів Естонія та Латвія також оголосили про початок перехідного періоду до відновлення державного суверенітету.
Наслідком цього стали жорстка економічна блокада, криваве втручання радянських спецпризначенців у Вільнюсі та Ризі, і, як логічний ланцюжок, — три референдуми щодо суверенітету, проведені в період з лютого по березень 1991 року. За принципом доміно це призвело до спроби державного перевороту проти Горбачова 19 серпня 1991 року (ДКНС), до опору під проводом Бориса Єльцина і, зрештою, до остаточного розпаду СРСР.
Чому ж саме балтійські народи, а не економіка (як вважав Тодд) чи мусульманські республіки (за версією Каррер д'Анкосс), стали рушійною силою цього краху? Відповідь криється в одному: національна самосвідомість та історична пам'ять. Радянська економіка могла б стагнувати ще дуже довго, адже росіяни не помирали з голоду. Мусульманські республіки отримували найбільші субсидії в Радянському Союзі, а їхні еліти були абсолютно підконтрольні Москві.
Натомість для балтійських народів, ментально та географічно близьких до Європи, це була справжня гонка з часом — вони боролися за те, щоб не розчинитися у хвилях російської імміграції. Вони побоювалися, що Росія зрештою поглине їхні держави та суспільства. І коли трапилася нагода (Перебудова, що мала на меті реанімувати економіку шляхом реформ), вони вирвалися на свободу, потягнувши за собою в прірву всю радянську імперію.
Для країн Балтії Росія назавжди залишається «окупантом»
Для народів Балтії їхня незалежність, здобута в 1918 році, була перервана радянською окупацією та незаконною анексією 1940 року. Як і шведи, норвежці чи фіни, балтійці вважають себе абсолютно чужими російському світу. Естонці розмовляють фіно-угорською мовою, тоді як латвійці та литовці — балтійськими (це окрема незалежна індоєвропейська мовна гілка). Литовці сповідують католицизм, а естонці та латвійці здебільшого є лютеранами.
Хоча Рига колись була одним із головних промислових центрів СРСР, а Естонія — важливим військово-морським вузлом, а чимало вихідців із Балтії брали участь у розширенні Російської імперії (наприклад, Фердинанд фон Врангель, німецько-балтійський адмірал, був губернатором Російської Америки), вони не належать до російської культурної сфери.
Чи то в НАТО, чи то в ЄС — годі знайти більш відданих та старанних прихильників європейської або північноатлантичної ідеї. Балтійські країни ще у 2007 році (після Мюнхенської промови Путіна та подій навколо «Бронзового солдата» в Таллінні) зрозуміли, що стратегія умиротворення Росії неминуче призведе до катастрофи. Роками західноєвропейські політики вважали їх «параноїками». І глибоко помилялися.
Для Кремля країни Балтії не є справжніми державами
По той бік кордону сприйняття кардинально інше. Російські меншини, так звані «співвітчизники за кордоном», за версією Кремля, зазнають там утисків через політику культурного гноблення. Історично ці невеликі держави розглядаються як російський форпост на Балтиці. Простіше кажучи, для Росії це не справжні країни. А їхня інтеграція до НАТО та ЄС — це обурливе непорозуміння, яке має бути виправлене.
Чи то Сергій Лавров (з його висловом про «гарячих естонських хлопців»), чи президент Путін («Петро Перший не завойовував ці землі, він їх повертав...»), чи Дмитро Медведєв («Кого взагалі хвилюють країни Балтії? Це лише невеликі російські провінції, що тимчасово відкололися...») — російські лідери регулярно вдаються до подібних випадів. Вони не мають для них такого ж культурного значення, як «Малоросія» (Україна) чи «Біла Русь» (Білорусь). Для Кремля це просто території, які потрібно повернути під свій контроль.
Інтеграція до НАТО та ЄС докорінно змінила російське сприйняття безпеки
Для Москви це означає втрату значної частини контролю над Балтійським регіоном. Після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО Росія опинилася в оточенні країн Альянсу майже по всьому узбережжю Балтійського моря. Фактично її основними опорними пунктами тут залишилися Санкт-Петербург і Калінінград, причому Калінінград відділений від решти Росії територіями країн НАТО. У разі великого конфлікту цей російський анклав може виявитися особливо вразливим.
На тлі погіршення ситуації для Москви на українському фронті та серйозних проблем у російській економіці — високої інфляції, захмарних відсоткових ставок, скорочення резервів суверенного фонду та нестачі робочої сили через воєнну економіку — Путін може спробувати розширити війну, відкривши новий фронт у Балтії.
Попри посилену присутність НАТО з 2014 року (в рамках програми Enhanced Forward Presence: три багатонаціональні тактичні батальйони розміщені в Тапі в Естонії, Адажі в Латвії та Руклі в Литві), Балтійський регіон залишається найслабшою ланкою Альянсу перед лицем можливого російського наступу. Окрім сил НАТО (4 000 військовослужбовців), країни Балтії здатні виставити від 40 000 до 45 000 солдатів. Натомість, за даними естонської та скандинавської розвідок, росіяни незабаром матимуть 115 000 військових, зосереджених поблизу кордону.
Три потенційні цілі Кремля
Нарва — Пейпус (Східна Естонія): перевірка на міцність
Естонія має спільний кордон із Росією завдовжки 294 кілометри. У період з 1945 по 1989 рік через російську міграцію до Естонії частка російського населення в країні стрімко зросла з 3% до 39%, хоча на сьогодні цей показник знизився до 21%.
Так званий «нарвський сценарій» міг би розвиватися так: спочатку Росія проводить гібридні операції, а потім переходить до прямого військового наступу, використовуючи проросійські сили в Нарві, де близько 90% населення є російськомовним. Кінцевою метою стало б встановлення контролю над містом.
За цим послідувало б вторгнення до повіту Іда-Віру, який також має значну частку російськомовного населення і простягається від міста Кохтла-Ярве до північного берега озера Пейпус (Чудського озера). Дійшовши за кілька кілометрів до Тарту, російські війська відступили б, а «сепаратисти» проголосили б незалежність «Республіки Іда-Віру». Це нове квазідержавне утворення охопило б 10% населення Естонії та 7% її території. Естонія зберегла б за собою 90% своїх земель, проте НАТО постало б перед надскладною дилемою: втручатися чи ні?
Даугавпілс (Латвія): удар у самісіньке серце
Як і Нарва, Даугавпілс є переважно російськомовним містом. Розташоване всього за 30 кілометрів від Білорусі, воно лежить на стратегічному перехресті кордонів Білорусі, Латвії та Литви.
Захоплення цього промислового центру, який водночас є надважливим залізничним та автомобільним вузлом, стало б логічним кроком у масштабному плані з ізоляції всього Балтійського регіону. З плацдарму в Даугавпілсі російська армія змогла б блискавично відрізати Латвію та Естонію, а потім пробити коридор до Калінінградського ексклаву. Такий напад означав би початок відкритої війни проти НАТО.
Сувалкия (Литва): тотальна ізоляція регіону
З моменту здобуття країнами Балтії незалежності, Калінінградський ексклав — головний російський форпост на Балтиці — залишається відрізаним від решти території Росії. Єдине, що з'єднує Калінінград із Білоруссю, — це вузька смуга суходолу завдовжки 65 кілометрів, відома як Сувальський коридор.
Комбінований удар угруповань військ, дислокованих у Білорусі та Калінінграді, дозволив би захопити цей коридор за лічені години. Це призвело б до перекриття всіх автомобільних і залізничних шляхів сполучення з півночі на південь. Крім того, завдяки комплексам радіоелектронної боротьби «Тобол-М» та зенітно-ракетним системам С-400, Росія змогла б заблокувати створення повітряного мосту до Вільнюса чи Каунаса.
Лише бездоганна робота розвідки, присутність передових підрозділів НАТО в країнах Балтії, нарощування військового потенціалу Європи та тверезий політичний реалізм здатні зберегти стабільну архітектуру безпеки в цьому вкрай нестабільному регіоні. Це єдиний шлях до стримування як нинішніх, так і майбутніх геополітичних напруженостей у відносинах між Європою та Росією.
Джерело — Slate
