Тайванці не довіряють Трампу і не вірять, що Америка прийде їм на допомогу. Угода з Китаєм починає здаватися неминучою.
Тайвань десятиліттями готувався до ймовірного нападу з боку Китаю. Проте сьогодні острів постає перед іншою, потенційно значно небезпечнішою проблемою: зростанням сумнівів у тому, що Сполучені Штати дійсно стануть на його захист.
Голова КНР Сі Цзіньпін давно наполягає на тому, що Тайвань є невіддільною частиною Китаю і зрештою має перейти під контроль Пекіна. Водночас китайська влада дедалі частіше поєднує військовий тиск із більш м'якою стратегією: економічними стимулами, політичними контактами та обіцянками мирного співіснування. Нещодавні зустрічі між Сі Цзіньпіном та лідеркою тайванської Націоналістичної партії (Гоміндан) Чен Лі-вун свідчать про те, що Пекін намагається не лише залякати Тайвань, а й переконати частину його політичного істеблішменту, що компроміс — це найбезпечніший шлях.
Ціна великої війни та залежність від союзників
Цей зсув у тактиці є вкрай важливим, адже традиційна оборонна стратегія Тайваню критично залежить від США. Острів має понад 200 000 кадрових військових, але самотужки він не здатен протистояти військовій машині Китаю. У разі масштабного конфлікту Тайваню знадобиться підтримка Америки та Японії, тоді як китайський флот намагатиметься відрізати острів від постачання зброї та пального. Війна може паралізувати один із найважливіших судноплавних маршрутів світу та завдати колосальних збитків обом сторонам.
Військові симуляції, проведені у Сполучених Штатах, раз у раз доходять одного й того ж висновку: Китай можна перемогти лише за надзвичайно складних умов. Тайвань мусить чинити запеклий опір, а США повинні втрутитися блискавично та повномасштабно. Але навіть за такого сценарію Тайвань може тижнями потерпати від нищівних бомбардувань, а американські та союзні війська ризикують втратити кораблі, літаки та тисячі військовослужбовців.
Змиритися з такими розрахунками Тайваню стає дедалі важче.
Фактор Трампа та криза довіри
Відколи Дональд Трамп повернувся до Білого дому, впевненість в американській підтримці похитнулася. Трамп називав Сі Цзіньпіна своїм другом і натякав, що продаж американської зброї Тайваню може стати розмінною монетою на переговорах із Пекіном. Він також публічно ставив під сумнів доцільність участі США у війні за тисячі миль від власних кордонів.
Для багатьох тайванців ця невизначеність є більш руйнівною, ніж пряма військова загроза. Згідно з нещодавнім опитуванням, менш ніж чверть тайванських виборців вважають Сполучені Штати надійним союзником, і лише 35 відсотків вірять, що Вашингтон дійсно прийде на допомогу в разі нападу Китаю. Обидва показники різко впали після початку другого президентського терміну Трампа.
Це породжує небезпечне психологічне замкнене коло. Вашингтон може завагатися щодо втручання, якщо здаватиметься, що Тайвань не бажає захищатися самостійно. Водночас громадяни Тайваню можуть втратити мотивацію до боротьби, якщо повірять, що Сполучені Штати залишать їх напризволяще.
Внутрішній розкол та «одна велика родина»
Внутрішня політика Тайваню чітко віддзеркалює цю зростаючу невизначеність. Націоналістична партія, яку нині очолює Чен Лі-вун, зайняла значно більш примирливу позицію щодо Пекіна, ніж керівна Демократична прогресивна партія. Нещодавно Чен зустрілася із Сі Цзіньпіном у Пекіні, де її приймали як поважну політичну гостю, а не як супротивницю. Повернувшись, вона назвала Тайвань і Китай членами «однієї великої родини» та заявила, що примирення здатне відвернути війну.
Її підхід набуває дедалі більшого впливу, оскільки націоналісти контролюють парламент Тайваню і мають змогу блокувати або затримувати оборонні витрати. Партія вже виступила проти низки ініціатив зі зміцнення тайванської армії, зокрема проти інвестицій у безпілотники та іншу відносно дешеву зброю, яка відіграла ключову роль у війні України проти Росії.
Український досвід та стратегія «дикобраза»
Україна стала важливим орієнтиром у тайванських дебатах щодо оборони. Війна продемонструвала, як відносно недорогі дрони, мобільні ракетні комплекси та децентралізовані військові підрозділи здатні кинути виклик значно більшій армії. Саме тому американські військові радники переконують: Тайваню не варто намагатися протистояти Китаю за принципом «літак проти літака» чи «корабель проти корабля». Натомість острів має перетворитися на «республіку-дикобраза» — бути до зубів озброєним портативними системами, здатними знищувати ворожі кораблі, авіацію та бронетехніку.
Тайвань, однак, не поспішає переймати цю модель. Його армії важко дається адаптація до війни дронів, а значна частина збройних сил залишається міцно прив'язаною до традиційних структур та технологій. Національну програму з розробки безпілотників запустили лише у 2022 році. Уряд інвестував близько 1,5 мільярда доларів у розвиток внутрішнього виробництва, але ці зусилля залишаються мізерними порівняно з тим, чого насправді потребує Тайвань.
Масштаб проблеми вражає. Міністерство оборони Тайваню заявило про потребу в близько 200 000 безпілотників. Проте один із тайванських виробників здатен виготовити лише малу частку від тих обсягів, які продукують українські заводи. Деякі компанії, залучені до тайванської програми дронів, більше відомі виробництвом стоматологічного обладнання, іграшок чи споживчих товарів, аніж військової техніки.
Політичні баталії та оборонний бюджет
Водночас політичні суперечки суттєво гальмують оборонні витрати. Після того, як Китай провів військові навчання та відпрацював сценарій блокади острова, президент Лай Цінде звернувся із запитом на збільшення фінансування оборони. Він запропонував додатковий пакет на суму понад 40 мільярдів доларів на вісім років. Більша частина цих коштів призначалася для закупівлі американської зброї, а решта — для розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу Тайваню.
Парламент затвердив лише урізаний пакет обсягом близько 25 мільярдів доларів. Законодавці-націоналісти скоротили фінансування тайванської індустрії безпілотників, і відтоді спроби країни створити потужні внутрішні потужності для виробництва дронів загрузли в політичному глухому куті.
М'яка сила Пекіна: економіка та культура замість зброї
Окрім військового тиску, Пекін має у своєму арсеналі ще один потужний інструмент: економічний та культурний вплив.
Після зустрічі із Сі Цзіньпіном Чен Лі-вун, представниця тайванської партії «Гоміндан», повернулася з пакетом заходів підтримки, запропонованих Китаєм для тайванських фермерів, рибалок та представників інших галузей. Пекін також запропонував ширший доступ для тайванських телепрограм та культурних продуктів. Схоже, стратегія Китаю покликана продемонструвати: співпраця приносить конкретні вигоди, тоді як конфронтація несе економічні та військові ризики.
Яскравим прикладом такого підходу є архіпелаг Цзіньмень. Цей невеликий острів, підконтрольний Тайваню, розташований лише за кілька миль від материкового Китаю. Колись сильно укріплене поле бою, сьогодні Цзіньмень перетворився на популярну дестинацію для туристів із материка. Китайські посадовці запропонували перетворити його на «демонстраційну зону» того, як могло б виглядати життя після возз'єднання, включаючи тісніші економічні зв'язки та, зрештою, будівництво мосту до міста Сямень.
Ця трансформація глибоко символічна. Колись Цзіньмень уособлював передову лінію протистояння Тайваню з комуністичним Китаєм. Сьогодні ж деякі з його старих військових загороджень стали туристичними атракціями, а китайські гості прибувають на поромах, щоб витрачати гроші в місцевих закладах.
Ілюзія миру: чим доведеться пожертвувати Тайваню?
Довгострокова стратегія Пекіна, вочевидь, спирається на те, щоб переконати тайванців: життя під владою Китаю може бути не таким страшним, як вони побоюються. Економічний зліт Китаю лише підсилює цей аргумент. На початку 1990-х років економіка Тайваню становила більше половини від китайської. Сьогодні ж вона дорівнює приблизно одній двадцятій її частини.
Проте головне питання залишається відкритим: чим насправді доведеться пожертвувати Тайваню в обмін на мир?
Чен стверджує, що Тайвань міг би зберегти свої вибори, демократію, економічну свободу та свою нинішню систему правління, досягнувши при цьому компромісу з Пекіном. Але критики вказують на Гонконг, де Китай обіцяв зберегти існуючі свободи, проте згодом безжально демонтував важливі демократичні інститути.
Саме тому дискусії на Тайвані більше не зводяться виключно до питань військової могутності. Дедалі частіше йдеться про впевненість, політичну волю та надійність союзницьких альянсів.
Перемога без бою: головна мета Пекіна
Китаю може навіть не знадобитися вторгнення, якщо Тайвань поступово переконається, що опір марний. Якщо тайванські виборці дійдуть висновку, що Сполучені Штати є ненадійним партнером, що Китай неможливо перемогти військовим шляхом, а компроміс обіцяє економічні вигоди, капітуляція може відбутися в політичній площині задовго до того, як вона станеться на полі бою.
Для Пекіна це може стати найпривабливішим сценарієм з усіх можливих: встановити контроль над Тайванем, не починаючи війни, до якої світ готувався роками.
Джерело — The Atlantic
