«The one thing that was left to me was the Captain's seventh degree of concentration; and that turns out to be— CAPTAIN SHOTOVER. Rum»
Говорячи про Бернарда Шоу, ірландського драматурга, письменника та романіста, який крізь роки залишається другим за популярністю драматургом в англійському театрі (після Шекспіра), неодмінно спадає на думку його іронічний «Пігмаліон». Просякнутий невимушеною критикою, він легко закарбовується в пам‘яті читачів, до того ж, займаючи першість у списку улюблених творів шкільної літератури.
Проте часом, така велич затьмарює решту «творінь», які безумовно заслуговують не меншої уваги. Такі твори просто доповнюють масштабний лист досягнень автора, терпляче чекаючи свого читача.
Так трапилось і з «Домом, де розбиваються серця» - наступником ефектного «Пігмаліону».
Розпочатий в 1913р., а закінчений аж в 1917, він глибоко відрізняється він дотепних описів про «вдосконалення» квіткарки, при цьому зберігаючи сатиричний стиль Шоу.
Безумовно, назва говорить сама за себе:
Весь сюжет побудований на з’їзді всіх представників великої сім‘ї в одному домі. Дві доньки, їх «офіційні» чоловіки (а крім них і приховані любовні інтереси) та інші члени сім‘ї опинились під одним дахом, що призвело до неминучих наслідків. Поступово клубок їх взаємин, доповнений брехнею та вічними таємницями, наростає до надзвичайних масштабів, заважаючи жити кожному з членів родини. Так, крок за кроком, проглядається те, як сім‘я розвалюється зсередини, не без участі «щасливих на перший погляд» родичів.
А у фіналі виявляється, що в п’єсі немає жодного героя, перше враження про якого співпало б з його дійсною сутністю.
Таким чином Бернард Шоу влучно описав англійське суспільство в період Першої світової війни – нице та незацікавлене в житті; таке, якого турбує виключно власний комфорт і благополучна «картинка» ззовні
У висновку, люди знищують себе виключно власними руками - морально, з кожною наступною сторінкою розчаровуючи читатача все більше.
Усі персонажі - це досконалі уособлення певного типу людини, класу чи тогочасних поглядів, що ідеально доповнює загальні описи світу, очима воєнного і повоєнного народу. Часом вони викликають огиду, часом розчарування, а інколи змушують замислитись над тим, як кожен з нас формує власну долю, підкорюючись бажанням або злим умислам.
Так, з погляду читача можна зрозуміти, чому «Пігмаліон» отримав таких шквал уваги, в порівнянні з вище згаданим «Домом..». Він емоційніший та легший для сприйняття, його перипетії не спонукають зупинитись між рядків, аби відновити ланцюг тих «зв‘язків» (чого не скажеш про Дім).
Проте «Дім, де розбиваються серця» – це твір, що відмінно ознайомить з автором, його пером та світом, в якому він творив
«Де ми: в Англії чи божевільні?»
