Частина 1. Боги та чудовиська
Розділ 1
З мого дитинства залишився один єдиний яскравий спогад - останній раз, коли я бачив свого дідуся. Перший та останній раз, коли ми з ним ходили на полювання.
Це було напередодні першого свята зими - Йолю. Я з нетерпінням чекав цього часу, адже дідусь Коллум пообіцяв взяти мене з собою полювати на зайця, це було моє перше полювання. В нашій сім'ї всі любили полювати і були вправними мисливцями. Проте, звісно, ніхто у цьому світі не застрахований від нещасних випадків, і ось одного дня і мій батько був вбитий озвірівшим від ран туром. Згодом, моя матір зовсім ослабла від горя, важко захворіла і більше не змогла встати з ліжка, перестала говорити. Тоді мені було лише 4 роки.
Так у мене залишився лише дідусь і молодша сестра Геліс, яка тоді тільки народилася. Можливо, брак материнської уваги та ласки все ж мав наслідок для неї навіть в такому віці. Геліс була незвичайною дитиною, я б сказав, навіть, трохи моторошною. Вона доволі швидко росла, наче була здорова тілом, але ніколи, при жодних обставинах не виказувала взагалі ніяких емоцій. Навіть її молочна мати її побоювалась, не кажучи вже про малого мене.
Я не дуже розумів значення смерті і чому старші так горюють. Батько не був зразковим сім'янином, часто тижнями пропадав, тому я не мав якоїсь прив'язаності до нього, проте вже тоді усвідомив, що тепер я маю скоріше вирости, стати сильним, щоб підтримати і прогодувати сім'ю. Дідусь, через мої надокучливі прохання навчити мене як правильно полювати, почав мене потроху привчати до зброї, розповідав як вистежувати звіра, коли час ходити полювати, які є пастки і як їх ставити та іншим премудростям мисливців. І ось, коли мені виповнилось 10 років, мені нарешті дозволили вперше вийти на лови. Це був найщасливіший день у моєму житті, принаймні, я тоді так думав.
Ще з ночі я підготував теплий одяг, знаряддя, яке планував взяти, перевірив лук та стріли, пастки, а вранці перед виходом, зайшовши до маминої кімнати, вперше попросив її благословення. Мою матір звали Нора. Вона була доволі гарною жінкою, з сильним тілом та гордим характером. Ми сподівались, що вона зможе колись оговтатись від хвороби, дідусь навіть викликав священика, адже явних тілесних проявів немочі не було, і ми подумали, можливо, її мучить щось надприродне, проте навіть це не допомогло, а служитель сказав, що вона просто втратила розум.
Вона як завжди мовчала і дивилась у дерев'яну стелю мертвим поглядом. Коли б я не заходив до неї, вона завжди була з відкритими очима, наче боялася їх закривати, а її зіниці були постійно звужені до невеликої цятки на тлі болотяно-зеленої радужки.
- Я нарешті стану мисливцем, як мій батько, - з гордістю сказав я, - принесу багато здобичі і зроблю для тебе ковдру із їхніх шкур і нову хутряну накидку для Геліс. Ти тільки дочекайся, добре?
Я поспішив надвір до дідуся і вже не бачив, як мама безмовно заплакала. Після швидкої молитви за вдале полювання, ми вирушили в дорогу.
Того року снігу випало чимало, малому мені було десь по середину стегна, тому, навіть на снігоступах, йшли ми досить повільно. Проте погода стояла чудова, не було вітру, небо було чистим і по-зимовому блакитним. Ліс тоді мені здався казковим палацом фейрі, настільки все було урочисто білим й тихим, а крони велетенських старих дерев частково закривали небо, і ті невеличкі проміжки між гілками, звідки пробивались сонячні промені, нагадували чорно-білий вітраж костелу.
- Сьогодні далеко не підемо, перевіримо старі пастки, пройдемо по межі Старої рощі, а там за нею на схід є місце, де ми заночуємо.
Я вже чув деякі легенди про цю рощу від інших дітей: начебто туди не можна заходити людям і вбивати звірів звідти, адже все, що там знаходиться належить лісовому богу. Але зараз вже мало хто вірить у ці казочки, священних звірів вже давно ніхто не бачив, як і самого рогатого бога. Тільки й залишились старі, які запевняють, що ще за свого дитинства застали те, як кожної зими можна було бачити сліди на снігу від сотень різних невідомих людині істот та тварин, які вели до тої самої Старої рощі, як вночі з лісу чулися дивні пісні і здавалося, що навіть дерева оживали і починали танцювати в ритм тих диких мелодій. І, звісно, ще були діти, які вірили у байки цих старих. Проте я не був одним з них. Я мало вірив хоч в якісь містичні чи божественні сили, мене мало цікавила віра в єдиного Бога, що так завзято нав'язувала нова церква.
Віра не змогла захистити мою сім'ю, не могла дати нам вдосталь грошей та їжі, а жити у вічних випробуваннях та муках заради того, щоб після смерті врятувати душу я не збирався. Навіщо мені бог, який нічого не може для мене зробити.
Ми провели півдня перевіряючи петлі на зайців, зібрали пару тушок і вирушили далі глибше в хащі. Надвечір сонце сховалося за важкими сірими хмарами і ліс перестав здаватися таким привітним, стало трохи моторошно. Серед кущів та дерев бачили сліди погоні лисиці за зайцем, нещасна загнана звірина з переляку напаскудила на черговій петлі слідів, і біля ближчого замерзлого струмку ми знайшли тільки криваві плями зі шматами світлої шерсті.
Коли вже почало сутеніти ми саме проходили поблизу рощі. Там росли самі дуби, такі старі та великі, що страшно уявити, що вони застали на своєму віку. Інколи мені здавалося, що у тінях щось дивне метушилося і слідувало за нами, навіть потилиця боліла, наче туди був спрямований чийсь пильний погляд. Я запевняв себе, що це всього лиш якісь звірята чи птахи, але менш боязно не робилося - що тільки не вигадає дитяча уява.
Перед самим настанням ночі ми дійшли до того самого місця ночівлі, це був невеликий мисливський зруб у сосновому бору. Він був невисоким і вже хитким від старості на вигляд, колоди в ньому були вже потріскані, де-не-де виднівся прорісший мох. У ньому не було місця під камін, тому дідусь наказав мені зібрати соснових гілок і розчистити від снігу місце під багаття, а сам виніс з будиночку соснові колоди і потім, коли я розрив сніг до землі, він зробив нодью і прийнявся розпалювати багаття. Я випатрав одного зайця і підготував все для його приготування.
Після перекусу, ми ще трохи поговорили про ліс та полювання, потім погасили багаття і пішли спати. Це була моя перша ночівля у лісі, я довго не міг заснути від надлишку емоцій і незручності тимчасового ліжка на холодній підлозі будинку. Коли ж я згодом зміг заснути, мені снилися дивні сни: начебто все у невеликому приміщенні, де ми спали, було припорошено золотим пилом, по чорних кутках ховалися дивні маленькі створіння і мовчки дивились на мене, а за стінами притулку було чути шепіт і тупотіння безлічі лап і наче щось скреблося у наші двері.
