Лінива тушка чи трудоголік, виснажений до півсмерті - однаково нездорові стани, що варті однакової міри обачності. Але прийняття суспільством очевидно різне, оскільки трудоголік може щось по собі залишити, цінне, корисне. Хоча наразі діяльність людини усвідомлюється часто як щось, що призводить до трагічних наслідків і постає питання чи не має цінності бездіяльність більшої за метушню. Актуальне питання.
Томність, лінь, відпочинок, безсилля, слабкість, зіпсованість, туга, бездарність. Що це? Не знаю. Колись це називалося розбещеністю й лінощами, але з часом, після багатьох років боротьби та здолання власних недосконалостей, стало лише гірше - накопичилася втома, і замість витривалості всередині ніби тліє щось, схоже на смерть. Тепер я вже не наважуюся давати конкретні назви станам душі. Дозволяю їм просто бути, пам’ятаючи, що обов’язок все одно доведеться виконати, що зробити те, що здається необхідним, неминуче. Чи встигну зробити все, якщо буду зволікати? Встигну. Чи буде задоволення від того, як це зроблю? Ніколи. Задоволення просто ніколи не буде.
Може, досить себе нищити, постійно шукати, викопувати в недрах психіки усі недоліки і прогалини, вивчаючи їх, як пухлину перед видаленням, малюючи в голові стратегії відповідного шляху операційного втручання.
Так ніби це можна зробити - знезаразити себе, довести нутро до стерильності.
Це вже очевидна самодеструкція.
Навіть таке усвідомлення не зупиняло мене перед цими заходами прибирання.
Просто після мільйонної процедури вже надто очевидною стає відсутність бажаного ефекту.
Словом, воно в мені, нікуди не дівається, занадто довго. Достатньо, щоб набувати якоїсь композиційної форми, якоїсь краси.
Можливо, є сенс це підтримати, дати життя, якщо ця пліснява до нього рветься. Вона теж може бути гарною, теж може бути творчою.
