Народна п’єса-казка.
Дійові особи: Вся живність трясовини.
П’єса у семи діях.
Увертюра.
Як відомо, держава вимагає героїв, а батьківщина викохує довбодятлів.
В одному болотному царстві, на головній вулиці Болотній, вирішили закріпити болото на всю округу. Не все було путьом у цьому аналі, то жаби не туди плигали, не так квакали, то тина від випорожнення не там збиралася, - словом, розгардіяш. Рибина – тюлька – забагато плямкала губами, намагаючись вхопити по-більше кисню, пуголовки – от вже мразота – і ті занадто виляли хвостами (мабуть, суки, надіялись на преференції), рак (от вже падла!) замість того, щоб смикатися до світлих горизонтів, задкує. Бобри-падлюки повтікали з осередку сакральності, зачали на периферії гатити греблі, тобто заблокували надходження свіжого фільства. Жабуриння стало осідати на дно та загнивати. Слава церковній молитві болотної церкви, що вимолила метан. Бо було б оте аш два чи три О.
Дія ПЕРША
Дійові особи: Водяний, цар Болота. Його синок, Водянчик.
Водяний сидить на напівзгнившому пеньку, край болота. Плюється ряскою, що позалазила аж у ротову порожнину.
– Тьху, ти… (про себе) Ледве вибрався на моціон. (Мріє) Які то раніше були часи… Ні тобі Губок, ні Трилобітів. Ще й те падло літає зверху – чорногуз, чи як його. Чорнороте, а не гузне. Виловлює живність сакральну, скоро один планктон зостанеться.
На поверхні, біля хвоста забулькало. Випірнула кошлата голова. Вся в гнилі, стирчаках, словом, в гамні.
Водяний:
– Ну нарешті! – батько витягнув за патли нащадка на сушу. – Де ти, сучий сину, вештаєшся?! Котру годину чекаю, вже луска на жопі покоробилася.
Водянчик:
– Та на плесі застряв – щуку заарканив.
Тато:
– Ти припиняй оцей сексизм! Скоро в ореолі дівки не зустрінеш.
Синок:
– Та я що – тільки пощупать.
Тато:
– Припини!! Я он твою маманю пощупав, і от що вийшло.
Неподалік заревів Бугай. Водяний здригнувся, зіщулився.
Водяний:
– Бач, що ця сука витворяє!
Водянчик:
– Та хай реве собі на здоров’я.
Водяний вкрився росою:
– Та що ти мелеш! Він же, так би мовити, пале всю хату. Ми маємо жити тихо-мирно, бо не приведи господь хтось позариться.
Водянчик:
– Пахан, твоя оця сакралізація мені через дупу вилазить. Не можу ніяк вибратися із цеї клятої трясовини. Хочеться світ подивитися, амебу якусь заарканити.
Татусь:
– Ти що , йолопе, хочеш кисню?! Ти хіба не знаєш, що наше нутро гниле? Та всунь нам свіжину, видохнемо!
Водянчик:
– Начхати, хочу цивілізації.
Батько:
– Я тебе, болотне стерво, утоплю.
Батько вхопив синка за патли і занурив у жижу.
– На саме дно заправторю, будеш знать, як перечити.
Занавіс.
Дія Друга
Дійові особи: Орел, цар скал і повітря.
Болотна рівнина. Ніяких проявів життя, одні комарі перебанчають променям світла. Нижче пліснява, бульки метану, що нагороджують світ болотною сакральністю. Деякі прогалини в лайні лякають водяною чорнотою. Зверху, над усією цією гнилотою, баражує Птах. Баражує, видивляючись живність.
Орел (монолог):
«Чи його шугнути вниз та втопитися!.. Третю годину нарізаю круги, хоча б пуголовка запримітити. Де вже там сподіватися на нормальний протеїн! Третє століття тут літаю, ще такого не було. Ні тобі мишви, ні зайчатини, одною падаллю тхне. Ще й той шуряк поселився з сім’єю внизу. Наче ж не довбак, а місцину вибрав дохлу. Смрад і вонізм навколо, навіть тута, на верхотурі, і то кисню обмаль».
Цар висоти змахнув крилом, піймав затхлий потік вітру, зробив розворот до височенної скали.
(Знизу долетіли дивні звуки- на то хлипання, не то пердіж).
Занавіс.
ДІЯ Третя
Дійві особи: Чорногуз (кум Орла), Чорногузиха, Синочок-чорножопик.
Гніздо чорногуза. Одне пташеня. Намагається дітатися краю.
Чорногуз:
– Куди ти, сучок, норовиш із гнізда?!- батько дзьобом відтягує маля до середини гнізда. – Хочеш до болота?!
На краю болота до неба тягнеться височенна скала. За метр віт баговиння гніздо чорногуза, на невеличкому виступі.
Чорногуз синку:
– Там нема життя – життя тільки в польоті.
Чорногузиха-мама:
– Я задихаюся… Ти говорив, що буде райське життя, але я задихаюся… Ти підманув.
Чоловік:
– Я й сам в шоці! Оте водяне падло обіцяло, ніби ми заживемо. Бо всіляких тут прибамбасів цивілізаційних море. Виявилося, – болото.
Синок (пискляво):
– Хочу в політ.
Чорногуз-батько:
– Треба линяти.
Занавіс.
Дія Четверта
На самолму дні болота Водяний дрихне. Проснувся.
Дійові особи: Водяний-цар блотний. Водянка, дружина водянка.
Водяниця:
– Вставай, гнилий сучок! Де жратва, де шістки? Чому я із жопи попала знову в жопу? Ти що обіцяв –-райську житуху? Ми на самому дні. Зверху тільки випорожнення. Або зроби, щоб всі так жили, або…
Водяний (дав дулю жоні під ніс):
– Будеш багато булькати, нарвешся.
Занавіс.
Дія П’ята
Дійові особи: Амфібії і плазуни. Ракоподібні, безхребетні, молюски.
Ранок. Над неосяжною трясиною молочно-сіра пелена. Здається, випари не збираються щезати. В тумані проглядається здоровецька, схожа на невеличкий острівець купина. Звідкись шльопнувся жабак, зелено-брудний з булькатими очиськами. Повагом виповз Вуж.
Вуж:
– Не надувай щоки. я блюдю договір про перемир’я.
Жабак:
– На всякий пожарний, відстрибну.
Випірнув павук-доломер, вмостився на засохлому стирчаку.
Павук-доломер:
– Ну, де остальна живнясть?
По поверхні ковзнув клоп-водомір. Зачепившись за якусь блювотину на поверхні, залетів сторчма прямо до рота жабака. Той сплюнув.
Клоп-водомір:
– Доки зберемося (приводячи себе до порядку), туман щезне. Якраз для отої падли із Скелі лафа. Та й кум його чорнозадий повсякчас чатує.
– Таку дрібноту вони і біля носа не помітять.
-Теж мені, здоров’як.
– Тихіше, мудаки, – зашипів Вуж. – Аби нам всім не попасти під роздачу.
Малу-помалу почала підповзати живність. Імла і не збиралася розповзатися.
Нарешті зібралася вся трясовинна громада.
Вуж:
– Скільки можна на вас, падлюк, тут очікувати! Ніякої дисципліни. Порозслаблялися…
Павук-доломер:
– Можна по-короче. У мене там кава ранкова холоне.
Вуж (процідив крізь ікла):
– Заглохни, стерво! Допоки не напрацюємо програми мінімум, ніхто нікуди. Звернувся до подруги, що трусила роздвоєним язиком поряд: – Загороджувальні загони на позиціях?
Змія вишкірила всі чотири гостряки.
Присутні завертіли головами. Навколо, через рівні проміжки, із плісняви стирчали зміїні голови. Запанувала тина.
Вуж:
– До уваги, бидлота. Ми, вирішили винести пропозицію на загал. Ми, це група конструктиву через піпець. Скорочено – ГКЧП. Оплески активу.
Виплигнула Жаба, Пуголовок, виповз Слимак.
Тритон:
– Навіщо мені ваш капець. Я можу драпанути, якщо що… Як не як, а окрім хвоста ще маю пару лап.
Змія:
– Будеш багацько базікати, піпець підкрадеться непомітно.
Вуж:
– Щож ви за популяція така, кусок торфяника у дупу. Ви ж не безхребетні.
Здійнявся репет.
Вуж:
– Ну добре, добре… Вибачаюся. (про себе) Мама мія, якої тільки гидоти не розвелося на білотному світі).
Змія:
– Нічого тут безхребетним ображатися. Хто був ніким, той стане всім. Ось наш девіз. А хребти ми вам повставляємо. Притому – станові.
Жабак:
– Народ. А де Сови, Качки, Кулики, чому вони не присутні. Що за дискримінація!
Слимак (пробелькотів):
– Чухнули давно на багатші села. Мав би я крила, тут би не парився.
Жабак:
– То в чому суть збіговиська?
Вуж (підняв голову на половину тулуба):
– Водяний, зі своєю б…дською сімейкою узурпував усе на світі. (Трохи стривожено огледівся). Підім’яв під себе всі ресурси, тайком їсть все поїдом. Демографічна ситуація плачевна. Все гибіє і вимирає, і виїдається придворними. Навіть слизняки, і ті потерпають. Одні якісь незрозумілі бактерії плодяться та добавляють метан. Скоро небезпечно і перднути буде. Неприведи іскри, і все вибухне.
Загал загудів.
Вуж:
– Пропоную революцію. Скинути цю курву з трону і поставити свого, надійного, скажімо, Жабака.
Комар (несамовито завищав):
– Чи ви подуріли?! Та він же, гад, всю мою родину виведе.
Гадюка:
– Ну, поставимо Ондатру. Вона-то комарів не їсть.
Загомоніла юрба: «Ще одну корупцію.. Знову чергового крисака…».
Змія:
– Приведемо до присяги. Візьмемо обіцянку дотримуватися конституційних правил.
Юрмисько (загрозливо загуло): «Вже один клявся-божився».
На самий центр купини виповзла черепаха.
Черепаха (розсудливо):
– Братва. Я ось що вам скажу. Оці всі революції-майдани безперечно річ хороша. Але я прожила у болоті цілих триста років і знаю з досвіду, що все повернеться на круги своя. Пропоную свою кандидатуру. Твердо обіцяю, газ-метан буде у ціні і достатньо розбавлений киснем – щоб і не задихнутися, і не підірватися.
Занавіс.
Дія Шоста
Царська резиденція. Сімейна рада. Присутні: Водяний (цар болота), Водянка (дружина царя), Водяник (царський синок), В’юн (придворний паж і за сумісництвом начальник дворецької охорони. Він же міністр Силових Структур), П’явки (спецназ), інша прислуга.
Водяний (заклопотано, але не злякано):
–Треба змиватися.
Водяник капризно надув губи.
Водяний:
– Та не лякайся, ніхто з тебе намул змивати не збирається.
В’юн:
– Я давно жопою чую небезпеку. Але куди?
Водяний:
– Боліт хватає на цьому затхлому світі.
Водяник (весело):
– Батяня, я пішов збиратися.
Водяний:
– Заодно скажи тій дурепі, своїй мамаші, щоб хутко пакувала свої ланси-шманси. Та хай не бариться, бо може бути запізно. Дожидатися, доки вона позбирає докупи свої ганчірки, не збираюся.
В’юн (до царя):
– Зараз відправлю спецназ, хай там поколошматять публіку. А ми тим часом сквозонем.
Занавіс.
Дія Сьома
Спека неймовірна. Під рідкими хмарами баражирують Орел і Чорногуз.
Чорногуз:
– Куме, ти теж бачиш, що і я?
Орел:
– Та давно вже запримітив якусь возьню. Зараз роздивлюся.
Орел напружив очні м’язи.
Орел (здивовано):
– Їдріт-твою!.. Давно не бачив такого скупчення жратви. Ну що – поласуємо?
Чорногуз (збадьорено):
– Ти з права залітаєш, я зліва. Вперед!
Орел (зорієнтував):
– До низу, по біомасу!!
Занавіс.
Капець.
