Артур спустився з пагорба. Йшов повільно, прислухаючись до оточення, до детектора. Вночі вляпатися в аномалію було простіше простого. Десь за 50 метрів від тунелю на Болота Артур наткнувся на покинутий армійський намет. На ящиках стояла стара непрацююча радіостанція. В наметі був старий матрац, на диво сухий. Нічого цікавого. Артур звірився з мапою. Прохід починався за валунами попереду. Також пригадалося, що краще повзти...
Артур повільно просувався вперед. До тунелю лишалися лічені метри, коли зі сторони блокпоста загриміла кулеметна черга. Кулі калібру 7,62 свистіли над головою, вибивали кам'яні крихти з валунів. Солдат на позиції не спав. І, треба віддати належне, стріляти вмів. Артур зрозумів, що треба від валунів відповзти — був великий ризик схопити рикошет. Але пронесло. Артур сховався в тунелі. До Боліт залишалося небагато. Сталкер поставив на вході в тунель розтяжку, другу — за 30 метрів у сторону Боліт, і, знайшовши між ними оптимальну відстань, сів на якісь дошки і заплющив очі. Йти на незнайому територію вночі він не ризикнув. До світанку залишалося ще зо три години...
Троє ренегатів сиділи в одній з хат закинутого хутора на Болотах. Трохи південніше виходив тунель із Кордону. Йти туди вони боялися, знали, що вихід прострілюється. Угруповання ренегатів було розбите і розсіяне «Чистим небом» кілька років тому, ватажки вбиті, база на Механізаторському дворі захоплена. Залишилися кілька груп, озброєних аби як, одягнених в абищо, які промишляли грабежами одинаків, що зрідка сюди заходили. І ховались від рейдів «Чистого неба». Кілька груп пішли на «Агропром» — вихід був на півночі Боліт, за залізничною колією. І пропали. Стежка виводила прямо під вікна інституту, який займали військові. Котрі не церемонились: спочатку стріляли, а потім питали, хто йде.
Дні були невдалі. За останній тиждень вони роздягнули тільки одного сталкера. Благо, що в нього був солідний запас продуктів. Боєприпаси закінчувались, медицини не було. За меддопомогою можна було звернутися до Лікаря, що жив на півночі Боліт, але туди треба було ще дійти. Словом, становище скрутне.
Зі сторони Кордону почулась кулеметна черга. Вояки або відстрілювали мутантів, або хтось до них йшов. Один із бандосів, Толька Кривий, сказав:
— О, братва, якийсь смертник до нас, мабуть, йде. Здобич. Готуйтесь.
Решта бандитів приготували обрізи. У Кривого був вертикальний двоствольний дробовик. Страшна річ в умілих руках. Ренегати розійшлись по хатах і чекали. Минуло кілька годин.
— Только, — крикнув один із бандитів, — може, того сталкера пришили?
— Не думаю. Мабуть, ранку чекає.
Артур розплющив очі. Вже було світло. Він швидко підвівся, розім'яв ноги. Потім обережно зняв розтяжки і пішов до Болота. Вихід із тунелю був густо зарослий кущами, через які проглядувався хутір. Артур присів за кущем і прислухався. Двох почув відразу. Бандюки на місці всидіти не могли, про маскування взагалі поняття не мали. За хвилину почув третього. Всі були в різних хатах. Артур повільно і тихо зарядив жекан у карабін. Потім підняв камінь і з силою кинув убік від себе і одразу заліг. На шум каменю прогриміли одразу два залпи з обрізів. Сумнівів не залишилося: попереду були вороги. Артур безшумно змінив позицію і чекав. Почувся голос:
— Толян, кажись, готовий. Треба глянути.
— То йди глянь, — відповів Кривий, — а ми вдвох прикриємо.
Бандюків було троє. Артур побачив двостволку у вікні і взяв приціл трохи лівіше. Плавно вдавив спуск. Важка куля 12 калібру без проблем пробила підгнилі дошки хати і врізалася в Кривого, який ойкнув і завалився на землю. Артур перекотився вбік, піймав на мушку ренегата, що підходив до кущів, і вистрілив. Голова бандита репнула, як кавун. Мінус два. Артур швидко скочив на ноги і перебіг під стінку хати, де ховався останній ренегат. Той вирішив обійти будинок. Тренований слух Артура вловив рух. Коли бандит підійшов до рогу хати, Артур вискочив і різким ударом вибив обріз із рук, розвернувся і п'ятою пробив братка в корпус. Бандит не втримався на ногах і впав, але одразу підхопився і витяг старий штик-ніж.
— Не роби дурниць, — сказав Артур, — тоді житимеш.
— Та я тебе порву зараз! — бандит із криком кинувся на Артура. Він хотів нанести прямий удар штиком у шию, але Артур невловимим рухом прибрав тіло з траєкторії ножа, захопив руку на вузол, садонув ногою в коліно бандита, різким рухом вирвав ніж і перекинув противника на землю, не випускаючи руки. Взявши кисть братка на больовий, Артур спитав:
— Все, заспокоївся?
— А-а-а, пусти, падло-о-о! — ревів бандит.
Артур спритно перевернув його на живіт, закрутив руку за спину і підняв бандита.
— Пішли.
Завівши його в хату, Артур із силою штовхнув його вперед і одразу вихопив пістолет, взявши братка на приціл.
— Сядь на підлогу.
Ренегат зрозумів, що сталкер йому не по зубах.
— Зараз я питатиму, а ти відповіси. Якщо будеш вішати лапшу — прострелю ноги і залишу здихати. Ясно?
Бандит кивнув. Від страху аж зуби цокотіли.
— Скільки вас?
— Тут тільки я. А на Болотах ще дві або три групи. Ми зв'язок не тримаємо. Нічим.
— Де ці групи?
— Одна точно на Насосній станції. А де решта, не знаю.
— Відміть мені на мапі Насосну станцію, Церкву, Доктора і базу «Чистого неба».
Бандит відмітив усе, крім бази.
— База приблизно десь тут, — він показав район на заході, — але де саме, не знаю.
Артур зрозумів, що браток не бреше. Що з ним робити, він не знав. «Може, пристрелити придурка? Ні, не буду. З такою долею і сам здохне». Вбивати його не хотілося.
— Жити хочеш?
— Звісно, хочу. Чесно, задовбало таке життя.
— Тоді слухай уважно. Чекаєш вечора і йдеш на Кордон. Коли стемніє, падаєш на пузо і повільно повзеш ліворуч, поки не доповзеш до намету. Звідти йдеш до табору новачків. Звернешся до Вовка. Скажеш, від мене. Він тобі дасть заняття. Підеш без зброї, щоб дурниць не наробив. Все ясно?
— А мене не пристрелять?
— Не знаю. Іншого шансу я тобі не дам.
Артур зібрав зброю бандитів. Коли бандос пішов у тунель, під підлогою однієї з хат Артур зробив сховок. Туди склав зброю бандитів, трохи їхніх консервів і запас набоїв. Зробив мітку на мапі і прикинув маршрут до Лікаря. Йти було далеко... По Болоту були прокладені стежки таким чином, щоб уникнути заходження у воду. У воді був підвищений фон, про це одразу попередив дозиметр. Артур намітив маршрут на північ.
Показався згорілий хутір. Здалеку вже було видно, що там повно «Жарок». «Ведмідь» справно показав напрямок. «Кристал» і «Вогняна куля» перекочували з аномалії в контейнери. Термостійка тканина добре виконувала свою задачу, але обличчя горіло, як після сауни. Арт вийшов із хутора і ковтнув води. Стало трохи легше. Бандюк відмітив житло Дока далеко на півночі. Сталкер повільно пішов у потрібному напрямку...
Різке хрюкання кабана моментально привело до тями. Розум вибирав рішення, а треноване тіло діяло в автономному режимі. Стрибок — перекат — постріл у бік скотині — зміна позиції — контрольний постріл. Хряк витягнувся на землі. Копито Арт зрізати не став. Дорога далека, кожен грам мав значення. Він прислухався. Кабанів більше не чутно. Показалася самотня дозорна вежа. Хто її поставив і навіщо — незрозуміло. Артур витяг пайку. Дозиметр мовчав, місце було безпечне. Сталкер швидко прикінчив пшеничну кашу з яловичиною і подивився на КПК. До темряви залишалося приблизно три з половиною години. Дійти до Дока було малоймовірно. Йти вночі по незнайомому місцю — авантюра ще та. Та й спостереження казали, що живність вночі надто агресивна. Хоча й вдень доброю її складно назвати. Арт вирішив ризикнути. Без пригод дорога займе дві години. Але в Зоні й без пригод...
Стежка завивалася по острівцях. Арт розрядив дві «Електри», познайомився з «Холодцем», у якому мало не залишив взуття. Довелося встромити ноги у воду. Добре, що «Медуза» була — досить швидко вивела опромінення. Артур подумав, що непогано було б обробити берці розчином, яким обробили «Зорю». Хто це зробить? Чорт знає. А може, Док знає.
Попереду почулись постріли. Сталкер присів, приготував карабін. Перестрілка була жвава. Метрів сто, сто двадцять. Артур почав наближатися. Судячи зі звуків, стріляли як мінімум чотири стволи: два автомати, дробовик і пістолет-кулемет. Попереду стояв старий КаМАЗ зі згнілим тентом. За ним ховалося двоє бандюків, третій із бетонного кільця поливав короткими чергами кудись у кущі. До КаМАЗа було метрів тридцять. Артур не став вигадувати геніальну стратегію. В братків полетіла граната. РГД-5 пригріла одного з них прямо в спину. Вибух відправив двох болотяних піратів прямо до Посейдона. Третій ошелешено дивився на криваву кашу зі своїх товаришів. Цим оціпенінням скористався Арт. Бухнув постріл, і в ренегата на один отвір у голові стало більше.
Сталкер не поспішав виходити. Стволів було чотири. Невідомий був за кущами. Арт дістав КПК. Три сірі точки були поруч. Жовта — за 50–60 метрів. Артур швидко оглянув тіло застреленого братка. Нічого цікавого. Пістолет-кулемет був у жахливому стані. Арт зняв з нього магазин — може знадобитися. Вибух гранати знищив зброю інших бандитів. Артур уже пошкодував про гранату. АК-74 мав розколотий приклад і прогнуту кришку ствольної коробки. Дробовика шукати й не став. Сталкер пішов до місця, де була жовта точка. За очеретом Арт побачив тіло. Відразу кинулася в очі закривавлена нога. Артур підбіг і схилився над пораненою. Сталкер-дівчина, років 28. Коротка стрижка, маска, «Зоря», кевларові штани, жовта нашивка, армійські берці. Поруч лежав АК-74 з підстволом, коліматором та збільшеним магазином.
Артур перевернув дівчину. На нозі помітив вихідний отвір. «Вже добре», — подумав він. Дістав із клапана аптечку й бинт, обробив рану й перев'язав. Потім зробив укол. Дівчина застогнала і розплющила очі. Арт дивився на карту. До хати Дока — менше кілометра. Сталкер схопив автомат дівчини, повісив у положення за спину. Допоміг дівчині встати. Тепер виходу не було: треба було конче дістатись до хатини Дока. Сталкерша хиталась, йти не могла, мовчала. Артур закинув її на плечі. Дівчина була стрункою і спортивною, але її броня, рюкзак, свій хабар і зброя давали неслабкий бонус до маси. Арт останній раз звірився з мапою на КПК і прискореним кроком рушив. Це був величезний ризик. Невірний крок, потрапляння в аномалію — і мінус два сталкери в Зоні. Логічніше було її залишити або добити. Як би це не звучало, за це ніхто б не засудив Арта. Це Зона, кожен сам за себе. За винятком угруповань.
Артур із пораненою на плечах різко спинився. Хатину Дока вже видно, але на шляху стояла здоровенна псевдособака і гарчала. Артур не знав, що робити. Кинути поранену, приготувати зброю, коли на тебе налетить із півдесятка фантомів... Ризик... І раптом...
— Не бійся, вона не вкусить. Жужо, місце! — владний голос незнайомця змусив тварину похилити голову й піти. Арт роздивився незнайомця. Міцно збитий чоловік, судячи з обличчя — за п'ятдесят. Чорний шкіряний плащ, камуфляжні штани, берці. На бандоса схожий. Тільки очі якісь... не такі. Двостволка за плечима.
— Дівчина поранена?
— Так.
— Йди за мною.
Док, це був він, швидко завів їх у хату. В дальній кімнаті стояв операційний стіл.
— Клади її. І марш звідси. Їжа на кухні, вода в криниці. Душ надворі. Приведи себе до ладу. Спати в сараї можеш лягти. Розмови завтра будуть. — Док дав зрозуміти, що зайнятий.
Артур через силу запихнув у себе консерву. Їсти не хотілося зовсім. Але душем скористався. Почистив броню, одяг, взуття. Перезарядив зброю і пішов спати. Перш ніж заснути, його накрили думки. Що буде завтра? Кожен подальший крок вимагав усе більше. Далі все небезпечніше. І це тільки околиці. Потім прийшла апатія. Сталкер став клітиною організму Зони. І це вже не змінити.
