Брудне сяйво брудного розуму. Та все ж воно не пітьма, а світло. Світло котре прорізає темряву. Проте темряви так багато. Невимовно багато…
А що, якщо світло, то інвайдер? Щось чужорідне, чого раніше не було, але от воно раптово виникло і виключає своєю природою природу того, в чому існує, розширюючись одночасно в усі сторони.
Рух та розширення - єдиний спосіб лишитись не поглинутим середовищем власного існування. Безперервна експансія задля єдиної мети - виживання. Скажіть мені, шляхетні ви мої пані та панове, що трапиться в тому випадку, коли темрява має межі й світло, поглинаючи її шмат за шматом, в якийсь хронологічний момент дістанеться до них?
Певно, пітьми більше не стане. І як тоді все буде далі? Чи можна буде сказати, що світло є світлом, якщо не буде чогось екзистенційно протилежного, з чим його можна протиставити? Та чи не стане тоді більше нерухоме світло саме у своїй природі субстанцією іншою, попередній собі абсолютно протилежною? Давайте запитаємо у себе прямо: чи не стане воно пітьмою? Пітьмою, в котрій потенційно може раптово з’явитися щось чужорідне, щось чого раніше не було?
Та насправді не звертайте ви на цю дешеву метафізичну еквілібристику уваги. Бо це лише брудне сяйво брудного розуму.
