Цемра — Життя серед богів (LP, 2025). Рецензія

Пролог

Прокляті християни! Заполонили наші землі своїм химерним віруванням, що, наче отруйний мед, п’янить слабкі уми, розтікається жилами людства, затьмарює розум всепрощенням і роз’їдає кістяк єдиної віри старої. Настав час безжального осуду та несправедливої гонитви.

Сидимо тепер у забутих хатах серед лісу, сини темряви, ховаємося від непрошених ворогів людства, бережемо слово святе, несказанне. Гряде новий залізний вік — мечі гострі, а війна кривава охопить увесь світ. Кара Перуна впаде на чужу віру, і блискавка божого гніву прониже кожного їхнього пророка!

Бути язичником — не мій вибір, а доля, накреслена самими богами. І коли мир зійде на мою землю, коли останній християнин спочине, я сховаюсь у корінні вікового дуба, накриюся ковдрою пожовклого листя й почну своє нове життя серед богів.

Ось такі спогади, вишкрябані на підкірці підсвідомості, виринули в моїй уяві під час прослуховування нового січневого альбому CEMRA – Життя серед богів. Ця яскрава робота поповнює скарбничку вітчизняного слов’янського язичницького блек-металу (так, це саме той самий pagan black metal).

Гадаю, цей довгограй зайде як трушним поціновувачам жанру, так і непідготованим слухачам. Адже, окрім типових для стилю занижених гітарних тремоло, екстремального вокалу, бластбітів і булькаючого басу, тут знайшлося місце й для мелодичних рифів, зміни ритму та… Свароже, поможи — гітарних соло! Загалом, у нашому блек-метал русі проглядається чітка тенденція: деякі гурти сміливо приносять у жертву старі жанрові догми, аби причарувати ширшу аудиторію.

Згадайте хоча б останній сингл U Kronakh – Night Visions Fade (на який є також огляд від The Rock Spectrum), або повноформатні релізи наших зірок чавунно-сталевої естради: Ieschure, Labyrinthus Stellarum, Khors, Drudkh. Хтось вдало вкраплює електроніку, хтось створює симфонічні аранжування, а хтось просто не зводить музику в Audacity. Складається враження, що українські гурти експериментують зі звуком, відшуковують нові методи самовираження та діляться з нами найвдалішими відкриттями.

Можливо, подібні спостереження можуть підтвердити й шанувальники зарубіжної блекметал сцени. Але я до таких поки не належу, тож стверджувати не буду.

Серед особливостей Життя серед богів я б виокремив використання симфонічних елементів у ключові моменти — вони додають драматизму загальному настрою альбому. І це, чорт забирай, працює! Сам би Вагнер позаздрив такому майстерному вплетенню оркестрових партій. Завдяки цьому дебютний альбом CEMRA подекуди нагадує In Sorte Diaboli норвезьких Dimmu Borgir.

Ще одна фішка релізу — варган, який можна почути майже в половині пісень. Якщо духові та струнні забезпечують епічність, то цей інструмент навіює містичну атмосферу, додаючи фолькових ноток, що цілком відповідає язичницькому металу. Слухаючи його, легко уявити посивілого старця в пошарпаному балахоні, який забився в куточку занехаяної халупи й спілкується зі своїми богами через цей чудернацький пристрій.

Тексти пісень вражають образністю та депресивністю. Основні теми — кінець світу, війна, язичницький побут. Власне, початок цього огляду — своєрідний переказ ліричної частини альбому. Деякі рядки напрочуд легко переносяться на сучасні реалії. Для мене це особливо відчутно в Ж​а​л​е​з​н​ы ве​к, Життя серед богів, Сини предвічної темряви та Слово несказанне:

В світі диктатури
Невігластва суцільного
Серед полчищ брехунів
Та сліпих рабів
Підкорені владою
Натовпу свавільного
Восхваляють проклятих
Облудних богів

Наче текст, написаний після переговорів у Білому домі — навіть уяву вмикати не потрібно.

Окремо варто відзначити, що майже половина пісень виконана білоруською, адже для автора ця мова є певним чином рідною. На загальне сприйняття це не впливає: більшість слів зрозумілі без перекладу, а для глибшого занурення є англійська версія.

Альбом містить вісім композицій: сім пісень і одну інструментальну.

Час осуду

Це просто ідеальне інтро. З перших же секунд пісні вириваються чотири сини Сварога: Дажбог зі своєю запальною технікою гітарних тремоло; Велес, який щедро насипає барабанними паличками по всій установці; невпинний Стрибог, що з такою швидкістю ганяє повітря, що тільки й чути свист та скрім; та могутній Перун, під розкатами мідних труб якого дрижить вся земля.

Протягом перших трьох хвилин наш божественний квартет знайомить слухача з усіма викликами, які випадуть на його нелегку долю протягом цієї музичної подорожі. Серед них і тривожні симфонії струнних, і меланхолійні дисонанси, і загадковий варган, і мелодійні гітарні соло – і всього по трохи, щоб не встигнути набриднути та втратити безцінну увагу аудиторії. Текст пісні складається з п’яти рядків, тому на ньому зупинятись немає потреби – він цілком впевнено передає настрій наступних пісень.

Ж​а​л​е​з​н​ы ве​к

Не дарма цей трек поставили другим, адже розширений вступ тривалістю близько хвилини якнайкраще підходить для відкриття основної розважальної програми цього довгограю. Ну, ви знаєте ці розваги з присмаком гемоглобінового заліза на зубах та туману з попелу зруйнованих світів на сході віків. Власне, в пісні так і співається:

Світу повна габела

Загроза постала дебела

Прийшла залізна доба

Рятуйте ліс від бобра

Жартую, насправді так:

The valleys are bathed in blood
The soil is dug with iron
…
The end of the world is approaching
The iron age has come
The tree shall fall down

Якби у пісень, як і в міст, могли бути побратими, то у Ж​а​л​е​з​н​ы ве​к це була би Valhalla гурту Bathory.

Не буду зраджувати власним традиціям і висловлю своє нестримне захоплення почутими барабанними партіями. Впродовж всього альбому час від часу зустрічаються нетипові рішення як для блекметалу конкретно, так і для метал-музики загалом. В цій же пісні захований цілий клондайк таких артефактів: синкоповані ритми на будь-який смак та долю, брейки по тарілках замість томів, дезметальні груви та навіть перкусія. Загалом, це й не дивно, позаяк, партії писав не барабанщик, а вокаліст-басист-кібордист Berg.

Особливо тішить той факт, що всі ці експерименти з партіями дуже вдалі й прекрасно звучать, створюючи нову оригінальну пульсацію українського блеку. Втім, ця пісня не звучить як барабанне соло – усі розписані мною фішки знаходяться в бездоганній гармонії з іншими інструментами, цитуючи самих Цемра, наче язичник з природою (спойлери).

Ще одне цікаве спостереження – гітарні соло (по-перше, вони є, і це вже вау) впродовж альбому виконуються наприкінці творів, даруючи їм мелодичний післясмак. Теж певна особливість, враховуючи, що зазвичай соло звучать десь на 2/3 треку.

Мёд Атрутны

Наступна пісня Мёд Атрутны починається з соковитого соло, майстерно виконаного гітаристом Alva. Загалом трек нагадує творчість Dissection, розбавляючи жанрову блекову палітру дезовими відтінками. Особливо це відчутно після прискорення барабанного ритму посеред пісні – дуже вдалий хід, що піднімає її динаміку на новий рівень.

Текст розповідає про самотнього язичницького шамана, який запланував міжвимірну подорож у світ духів, але перебрав із медовухою, спіймав бед тріп в реальності та заблукав у лісі.

В закинутій хаті посеред вічного лісу

Єдина інструментальна композиція на релізі виконує роль своєрідного антракту. Тут немає металевих рифів чи гітарного перевантаження — лише акустичний твір, де головну роль відіграють tribal-ударні, перкусія та варган. Вони створюють ідеальне тло для ніжного переспіву гітарних струн. Це звучання нагадує ліричні програші недавно відкритого й уподобаного мною українського гурту, близького до Цемра за музичним напрямком — Høstvind.

Уявіть собі шамана-язичника, який, заблукавши в лісі, натикається на занедбану хижу, з якої серед ночі лунає містична музика. Навпомацки він доходить до дверей, зазирає всередину — а там хлопці-потерчата відстукують ритм на барабанах, малі духи гупають у перкусію, а в центрі хатини, сидячи спиною до спини, меланхолійно перебирають струни нявки, розмальовані в стилі corpse paint. Шаман не розуміє, чи це реальність, чи витівки нічної богині Мари, але тихо сідає в куточку, дістає свій варган і приєднується до містичного джему.

Аж раптом у розпал дійства двері з гуркотом розчиняються — до хати вривається чугайстер. Потойбічна зграя завмирає, боязко стежачи за його волохатими пальцями, що видобувають казкові мелодії зі старої трембіти. Після програшу всі знову беруться за інструменти — тепер уже не для хаотичного джему, а щоб загнати волохатого гостя в шалений танок і втекти під його прикриттям. Але цього разу звучить не розхлябана імпровізація юних духів, а справжня лісова симфонія: усе грає злагоджено й чітко, слідуючи за гітарою чугайстера, визнаючи його беззаперечним диригентом.

Життя серед богів

Здається, це перший по-справжньому трушний блекушний трек на альбомі — нескінченні тремоло, бластбіти, скрім. Ну, майже, бо в другій половині з’являється і соло, і мелодійний риф, тобто речі, які не зовсім притаманні жанру. Особливо сподобалося, як у коді повторюється мотив вступу — начебто так і має бути, але все одно щоразу дивує.

А текст тут у кращих традиціях жанру:

Бив ворогів во ім’я богів,
Але поразки зазнав мій рід.
…
Відчуваючи нестерпний біль,
Світу безодні чорної гниль.
Прозріння величне осяг мимохідь —
В Нави підзем’я час наступив мені плить.

Сини предвічної темряви

Одна з найулюбленіших пісень цього альбому! І все через божественно потужний риф на 02:11 — це не просто гітарний прохід, а марш повсталих душ загиблих героїв, які йдуть мститися, тягнучи за ноги остаточну смерть своїх ворогів. Таке захоплення я востаннє відчував, слухаючи Night Visions Fade від U Kronakh, яких уже згадував раніше. Було б цікаво почути колабу Цемри з ними, адже обидва гурти мають своє унікальне бачення блек-металу. Гадаю, могло б вийти щось справді цікаве і цінне в контексті розвитку жанру. А ви як думаєте?

Окрім без перебільшення магічної музики, ця композиція зачаровує ще й глибокою поетичною лірикою. Тут усе про ту саму помсту душ загиблих героїв, але як же красиво написано:

Діти нетлінних могил,
Курганів вічнії душі,
Степами холодними марять
Загиблії спогади плоті сакральної.

Слово несказанне

Ця пісня вражає своєю свіжістю та моторошною відповідністю сучасним подіям. Боротьба, яка, здавалося б, залишилася в минулому тисячоліття тому, триває й досі. Окрім очевидного відображення політичної картини світу 2025 року, у тексті можна знайти філософські роздуми: ганебні та мерзенні вчинки прикриваються чеснотами, правду зневажають, а справжню щирість спотворюють, виставляючи її слабкістю чи навіть злом. Думки якого вусатого німецького екзистенціаліста вам це нагадує?

Гнилими язиками
Примарних рівностей
Спаплюжена правда
Розбита і стерта

І вся ця безпросвітна дизмораль мчить шаленим темпом під акомпанемент класичного чорного металу, аж поки, традиційно для цього альбому, після першої половини не вривається розривний сольний риф.

Я навмисне написав якусь дичину, щоб ви крінжанули і пішли слухати, що ж я, матері його ковінька, мав на увазі. А ті, хто не зміг (чи не захотів) крінжанути, згадайте початок "Mother North" від Satyricon — тільки цього разу мелодійніше та качовіше.

Особливої потужності додає виконання останніх рядків пісні (але не Слова о полку Ігоревім). Досі не можу зрозуміти, чому це звучить так сильно: чи це якийсь підвид гроулу, чи просто не скрім? Поясніть у коментарях, будь ласка.

Б​и​ц​ь яз​ы​ч​н​і​к​а​м

Завершальна пісня альбому — одночасно й найдовша, що підносить мистецькі навички автора музики Mlot на новий рівень. Складна структура композиції, вдало продумані переходи та модуляції, ретельно відпрацьоване аранжування — все це виводить трек на абсолютно інший рівень. Це вже майже прог-метал із чорним звучанням — тут навіть є своя маленька увертюра!

Лірично ця пісня стає квінтесенцією всього релізу. На відміну від більшості треків, де йдеться про боротьбу з християнами, ворожими племенами чи похміллям (моє непочуття гумору, мабуть, закарбує мене на камені раніше, ніж того заслужено), у Б​и​ц​ь яз​ы​ч​н​і​к​а​м ліричний герой, здається, досягає внутрішньої гармонії і знаходить спокій, як духовний, так і фізичний.

Being a pagan
Going down under the oak's roots eternally
Being free
Feeding with the gods' nectar for ages
The pagan's path is uneasy
Being a pagan is to live in harmony with nature
Being a pagan

З часом виникає думка, що саме ця назва була б більш характерною для альбому, адже кожен його трек певним чином описує життя та побут язичника. Хоча Життє серед богів звучить грандіозніше та красивіше — тут без варіантів.

Підсумки

Плюси

• «Фішки» — майже кожна пісня має свою особливість, і це дуже круто, коли є якийсь ідентифікатор, що пов'язує назву треку з його змістом.

• Релевантність лірики — у багатьох текстах йдеться про боротьбу або складні часи для всього світу без зайвої конкретизації, що дозволяє легко асоціювати події з описаних у альбомі з тими, що мають місце в нашому реальному сьогоденні.

• Мови виконання пісень (українська та білоруська) — завжди респектую гуртам, які співають солов’їною, оскільки це додає унікальності музиці, підкреслює національну самоідентичність і демонструє повагу до українського слухача. Білоруську теж було цікаво почути, хоча, не знаючи її, я читав тексти англійською.

• Звучання (моє улюблене) — в Житті серед богів воно просто шикарне. Я вже згадував, що спостерігаю формування нової хвилі вітчизняного блек-металу, де гурти не дотримуються традицій жанру, а навпаки працюють зі звуком, намагаючись зробити свою музику доступною для всіх слухачів, не створюючи порогів входження, як це заведено у тру блекарів (як мені відомо).

• Окремо варто відзначити використання симфонічного аранжування, варгану, гітарних соло та мелодичних рифів.

Мінуси

• Шаблонність структури композицій — є спостереження, що в більшості пісень характерні особливості зустрічаються майже чітко посередині треків: чи то гарний риф, чи перехід, чи зміна ритму. Але при цьому майже немає яскравих куплетів або приспівів, що знецінює першу половину більшості треків. Це робить альбом передбачуваним і зменшує бажання слухати його далі.

• Однак наявність пісні Б​ы​ц​ь яз​ы​ч​н​і​к​а​м впевнено доводить, що Цемра має всі можливості уникнути цього недоліку в майбутніх роботах. Це також вказує на те, що авторам краще даються мелодійні партії, ніж важкі рифи, що для блек-металу є дивним, хоча й цікавим.

• Програмовані ударні — гірке розчарування альбому. Я з величезним задоволенням слухав і розхвалював ці нестандартні барабанні партії, поки не дізнався, що їх виконавець — Superior. Розумію, що в 21 столітті електронні ударні стали звичним явищем, але я певним чином залишаюсь старовіром і бажаю чути справжні акустичні ударні, нехай вони й не так вигадливі чи швидкі.

• Об’єктивно, відсутність барабанщика — це значний мінус для живих виступів, адже це робить гурт вразливим, коли відвідувачі концертів мають вибір.

• Не треба мріяти про великі фестивалі типу Wacken чи Hellfest — навіть у київському Volume Club уже встановлена практика проведення кількаденних концертів з двома сценами, тож не важко уявити, кому нададуть перевагу: виконавцю з живими барабанами чи без. І, як на мене, враження від виступів сильно впливають на сприйняття студійного матеріалу: нічого так не пригнічує меломанське лібідо, як безсилля музикантів завести натовп зі сцени.

• Багатогранність композицій — ця монета має й зворотний бік. Хоч я й відзначав приємне враження від різноманіття підходів до написання пісень, при повторному прослуховуванні альбому з'являється відчуття невизначеності музикантів — в якому напрямку вони рухаються.

• Якщо це блекметал, то має бути більше тремоло, бластбітів, агресії, депресії і менше оркестрових елементів.

• Якщо це симфонічний метал, то аранжування могли б бути більш розгорнутими та продуманими, а не обмеженими акцентами та заповненням порожніх місць; якщо це мелодійний дез чи блек-метал, то хотілося б більше мелодійних партій, їх розвитку і логічного занепаду, а також менше зла в музиці.

• У результаті цей ефект руйнує монолітність релізу, і він більше схожий на набір окремих пісень, ніж на цілісний альбом.

Висновок

Узагальнюючи всі викладені в огляді думки, хочу сказати, що дебютний альбом Цемра — Життя серед богів — мені сподобався. Окрім усіх перелічених як позитивних, так і не дуже моментів, варто відзначити якісне професійне зведення, адже цей альбом банально приємно слухати. Він звучить як робота досвідчених музикантів, і часом важко повірити, що це дебют. Хоча, звісно, є моменти, які можна було б покращити.

Знаючи, що учасники Цемра вважають головною особливістю не тільки альбому, але й самого гурту — виконання пісень українською та білоруською, я свідомо не робив на цьому акцент, намагаючись розкрити цінність саме музичної складової.

Дякую музикантам за їхню працю та бажаю нових творчих відкриттів!