Чи залишився Бог у храмах?
Уявіть собі: ви стоїте на пагорбі, навколо вас — безкрайні поля, наповнені шепотом вітру, а над головою — небо, що сяє золотом вечірнього сонця. Ви чуєте слова, які звучать, наче музика, проникаючи в саму душу: "Люби ближнього свого, як самого себе". Це слова Ісуса Христа, які протягом двох тисячоліть надихали мільйони людей на добро, милосердя і прощення. Але чи чуємо ми ці слова сьогодні? Чи чують їх ті, хто називає себе послідовниками Христа, хто стоїть за церковними кафедрами, тримаючи в руках хрест, і благословляє людей на війну, на вбивство, на ненависть?
Сьогодні, коли світ палає у вогні конфліктів, коли люди гинуть від рук інших людей, а священики благословляють зброю і виправдовують смерть, ми змушені запитати: чи залишився Бог у храмах? Чи залишився дух Ісуса в серцях тих, хто мав би нести Його слово? Ми маємо замислитись, як далеко ми відійшли від справжнього вчення Христа, і про те, чи можемо ми повернутися до любові, яку Він проповідував.
Що казав Ісус?
Ісус Христос прийшов у світ, щоб показати нам шлях до Бога через любов і милосердя. Його слова, записані в Євангелії, прості, але глибокі: "Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, а ближнього твого — як самого себе" (Луки 10:27). Це не просто красива фраза — це основа християнської віри, її серцевина. Ісус закликав нас бачити в кожній людині брата чи сестру, незалежно від їхньої віри, національності чи поглядів. Він учив прощати, навіть коли нас ображають, і любити, навіть коли нас ненавидять.
Пам’ятаєте історію про доброго самарянина? Чоловік, якого пограбували і залишили помирати на дорозі, був врятований не священиком і не левітом, а самарянином — людиною, яку юдеї вважали чужинцем, "неправильним". Ісус показав, що справжня любов не знає меж, вона не ділить людей на "своїх" і "чужих". Він казав: "Як Я вас полюбив, так і ви любіть один одного" (Івана 13:34). Ісус не благословляв війни, не закликав до помсти, не виправдовував насильство. Навіть коли Його били і вели на хрест, Він молився за своїх мучителів: "Отче, прости їм, бо не знають, що чинять" (Луки 23:34).
Чому ж тоді сьогодні ми бачимо, як священики, які називають себе послідовниками Христа, благословляють людей на вбивство? Чому вони, тримаючи в руках Біблію, виправдовують ненависть і смерть? Чи не є це зрадою самого Бога, якому вони обіцяли служити?
Чому вони навішують на нас, українців, ярлики сектантів, а нашу матінку Україну – називають сектою, яку треба знищити. То хіба є в їхніх серцях Бог? Кому вони насправді служать? Хіба Бог такого нас учив?
Священики, які благословляють війну
Війни, конфлікти, тероризм — усе це стало частиною нашого життя. Україна, яка вже одинадцятий рік бореться за свою свободу, знає це краще за інших. Але чи правильно, коли священики, які мають бути втіленням миру і любові, благословляють зброю, якою вбивають інших людей?
Уявіть собі таку картину: церква, наповнена запахом ладану, ікони сяють у світлі свічок, люди стоять на колінах, молячись за мир. Але священик виходить на амвон і замість слів про любов і прощення починає говорити про "священну війну", про те, що ворог — це "ворог Бога", і що вбивство — це "воля Божа". Він благословляє солдатів, які йдуть на фронт, і каже, що їхні дії угодні Господу. Чи це те, чому вчив Ісус? Чи це те, що Бог хоче від нас?
Такі випадки не вигадка. У багатьох країнах, зокрема в Росії, ми бачимо, як деякі священики підтримують війну, виправдовують насильство і навіть закликають до нього. Наприклад, під час війни на Донбасі деякі представники церкви відкрито підтримували одну зі сторін конфлікту, благословляючи зброю і називаючи ворога "слугами диявола". У Росії, яка розв’язала війну проти України, патріарх Кирил неодноразово заявляв, що війна — це "захист православ’я", і благословляв солдатів на бій. Чи не є це прямим порушенням заповідей Христа?
Більше того, такі дії не лише суперечать словам Ісуса, але й руйнують саму суть церкви. Церква має бути місцем, де люди знаходять розраду, мир і любов, а не ненависть і заклики до війни. Коли священик благословляє вбивство, він не лише зраджує Бога, але й зраджує тих, хто прийшов до нього в пошуках надії.
Скажу більше попи РАЦИРС випустили довідник і теражують його на своїх сайтах, в ньому вони вчать людей, як знищувати українців. Це вже справжнє божевілля, чи не так?
https://www.ansobor.ru/library.php?book=85
Пройдіть за посиланням і самі перевірте цю інформацію.
Чому так сталося?
Чому ж сучасні священики відійшли від вчення Ісуса? Чому вони забули про любов до ближнього і почали виправдовувати насильство? Чому вони стали кровожерливими а не богоподібними?
У багатьох країнах церква має неймовірну владу та вплив. Наприклад, у Росії церква стала частиною пропаганди, яка виправдовує війну проти України. Патріарх Кирил, який мав би закликати до миру, підтримує агресивну політику Кремля, називаючи війну "священною справою". Це не випадковість — це результат тісного зв’язку між церквою і владою, де релігія стає інструментом впливу.
Багато сучасних священиків більше дбають про ритуали, традиції і зовнішній вигляд, ніж про суть християнства. Вони забувають, що церква — це не будівля, а спільнота людей, які живуть за заповітами Христа. Коли віра стає формальністю, коли любов замінюється догмами, церква втрачає свій сенс. Ісус казав: "Не кожен, хто каже Мені: Господи, Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного" (Матвія 7:21). Чи виконують волю Бога ті, хто благословляє вбивство?
Що каже Біблія про війну і насильство?
Щоб зрозуміти, наскільки дії сучасних священиків суперечать вченню Ісуса, звернімося до Біблії. Що говорить Святе Письмо про війну, насильство і любов до ворогів?
Ісус не закликав до війни, а навпаки — учив миру. У Нагірній проповіді Він сказав: "Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться" (Матвія 5:9). Він також учив: "Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро чиніть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить вас" (Матвія 5:44). Це радикально новий підхід, який перекреслює ідею "священної війни".
Апостол Павло у своєму посланні до римлян пише: "Не воздавайте злом за зло нікому, але дбайте про добре перед усіма людьми. Якщо можливо з вашого боку, будьте в мирі з усіма людьми" (Римлян 12:17-18). Ці слова чітко показують, що християни покликані бути миротворцями, а не воїнами.
Звичайно, ми живемо в реальному світі, де іноді доводиться захищатися. Україна, наприклад, змушена воювати, щоб захистити свою землю від агресора. Але це не означає, що церква має благословляти насильство. Церква має бути голосом миру, голосом любові, голосом Бога.
Чи почуємо ми голос Бога?
Сьогодні, коли світ стоїть на межі, коли ненависть і насильство здаються сильнішими за любов, ми маємо згадати слова Ісуса: "Люби ближнього свого, як самого себе". Ці слова — не просто заклик, це дороговказ, який може врятувати нас від прірви. Але чи почуємо ми їх? Чи почують їх священики, які благословляють війну? Чи почуємо ми, коли обираємо ненависть замість любові?
Церква має бути маяком у темряві, а не частиною цієї темряви. Вона має нести світло Христа, а не тінь війни. І ми, як християни, маємо зробити все, щоб повернути церкву до її справжнього покликання — до любові, до милосердя, до Бога.
Тож давайте запитаємо себе: чи готові ми любити ближнього свого, як самих себе? Чи готові ми слухати Ісуса, а не тих, хто перекручує Його слова?
