Передмова від перекладача
Ця стаття є перекладом статті з ресурсу Thymos Magazin, німецькомовного журналу діячів руху Нових Правих. Ця стаття описує в першу чергу німецький контекст, який може бути незрозумілим людям, не знайомим близько з німецькою політикою, але загальна суть статті актуальна всюди, в тому числі і в Україні. Певні тези цієї статті вже реалізовані у нас, деякі ні, але іноземний досвід в будь-якому разі корисно вивчати. Тож, як то кажуть, Enjoy.
Посилання на оригінал: https://thymosmagazin.de/2026/01/02/kann-die-afd-kulturpolitik-bericht-zu-von-weimer-bis-weimar/
Початок
Доки AfD гарно представляє себе з ліберальними економічними питаннями в публічному просторі, для них традиційно тяжким залишається розпізнавання лівої культурної боротьби і протистояння цьому з очевидно власною правою ідентичністю та культурною політикою. Чи задоволені люди партією хвилювань у виборчих опитуваннях і "реалполітичних" коректур, чи вони дійсно мають амбіції (в основному в правому таборі також) взяти перший крок в правих змінах культури та суспільства?
Вечір в Берліні
Депутат Бундестагу та голова баварського відділення AfD Тобіас Тайх перед Різдвом провів в просторі Бундестагу захід під назвою "Від Ваймера до Ваймара" з цікавим відкритим вечором дискусій та доповідей. Нашою думкою стосовно цього проникливого зібрання ми поділимося з вами тут. Темою був актуальний стан та майбутні виклики правої культурної політики. Тайх запросив з цього приводу трьох компетентних, висококласних гостей:
Бенедікт Кайзер ставить політику в центр і роками пише аналізи правих політичних апробацій, про (мета)політичні стратегії та упущення AfD в цій сфері, і нещодавно опублікував книгу на цю тему під назвою "На шляху до гегемонії", про перехід від волатильної зміни настроїв до суспільного впливу.
Автор Фолькер Цірке як правий романіст приніс перспективу для митців і творців культури.
І відомий своїми стабільно провокативними парламентськими промовами Матіас Хельферіх, що представляє AfD в парламентському комітеті з питань культури цього скликання Бундестагу, надає погляд на актуальні справи сьогоднішньої культурної політики. В 2025 році йому довелось боротись з Вольфрамом Ваймером, новим державним міністром культурної політики, що прикривав ліву культурну політику фіговим листком "консерватизму", а також з ймовірним скандалом, пов'язаним з плагіатом та продажністю з боку відповідного комісара з питань культури — питаннями, які Гельферіх, як речник з питань культурної політики, критично виніс на порядок денний у кількох потужних промовах у Бундестазі.
Вольфрам Ваймер як консервативна фальшивка
В плані культурної політики гіршим за скандал навколо медіагрупи Ваймера і продаж закулісних перемовин з провідними політиками є роль Ваймера як консервативної фальшивки. Він увійшов щонайменше на словах як консервативний культурний боєць, який хотів відновити цінність в суспільстві громадянських ідеалів і припинити ліве безумство в культурі. (Його) консервативний маніфест плекав такі надії, і це був щонайменше тривожний сценарій, якого очікували ліві медіа, і який Фрідріх Мерц використав у своїй передвиборчій кампанії, щоб розколоти правих виборців.
Однак, чого і варто було очікувати, це все стало потьомкінським селом, як і все в політиці федерального канцлера. Замість правого повороту спочатку з'явились нові концепції і фінансування для німецьких меморіалів, жодного припинення культу провини, замість чого — моральні кайдани в політичних інтересах Ізраїлю. Ультраліві видавництва були нагороджені преміями і грошовими призами. Ніхто і не очікував, що Ваймер раптово почне співпрацювати з виробниками контркультури, типу Hydra Comics, KVLTGAMES чи Jungeuropa, але від нього немає найменших ознак змін курсу в бік консерватизму у політиці культури та досліджень, чутно лише кліше та фрази, за якими далі провадиться ліва політика. Зрештою, він не готовий до справжнього конфлікту з культурним істеблішментом, де домінують ліві.
Ефектні гасла в маніфесті не є синонімом послідовної політичної практики, і точно не означають бажання щось змінювати в нинішньому статусі-кво. Чи не може він? Він не хоче! З огляду на цю оцінку, дискусія дійшла до висновку, що збереження Клаудії Рот на посаді міністра культури можливо не краще, але принаймні було б чесніше. Тривожить те, що певні кола в AfD знову бажали бути введеними в ілюзію, що (християнсько-демократичному) Союзу просто треба знову стати нормальним, щоб з ними можна було проводити культурну політику проти лівих, тільки щоб знову розчаруватись. До цього можна було б здогадатись, що Ваймер це частина стратегії, якої дотримувались роками: сигналізувати перед виборами праворуч, але врешті повертати ліворуч.
Чи дійсно праві зрозуміли культурну політику?
Праві мають активно заходити до культурно-суспільних кіл. Але однієї боротьби з лівими недостатньо. Культура правих має бути контрпропозицією. Тайх і Хельферіх це чудово усвідомлюють — звідси їх участь у культурній політиці і цей захід. Однак, за їх оцінкою, це твердження поширюється також і всередині партії, оскільки, скоріш за все, багато чого все ще попереду.
І все ж, чи дійсно праві зрозуміли культурну боротьбу? Все більш чітко стає ясно, що ліва дегенерація сьогодні більше не є дійсно провокативною. Гарне сьогодні — це свіже і провокативне. Це була б хороша можливість закріпитись для правих, але політичний центр і його буржуазні прихильники мають проблему із розумінням культурної боротьби. Люди нервують через політику і втручання культури в політику, вони хочуть аполітичну і вільну від ідеологій "Німеччину, але нормальну", мріють про 90ті як ліберальну, вільну від політики епоху. (Нікого не нагадує? — прим.пер) Звідси походить небажання пов'язувати себе з культурною політикою. Це робить її мінним полем для тих правих, хто хоче заявити свої претензії на культурну гегемонію, не діючи при цьому на нерви людям.
Мистецтво має бути незалежним!?
Цірке гарно підсумував: "Ви не зможете змусити людей прийняти ваш спосіб мислення. Це буде крінжово!" (Орфографія цитати збережена — прим.пер) Цим відкрилась друга частина дискусії, присвячена тому, як створити дійсно правий культурний зсув, яку роль тут має відігравати культурна політика, і наскільки далеко можуть зайти культурно-політичне змішування і пов'язані з ним речі.
Стосовно вирішального питання, чи полягала мета у зміні знизу лівої мейнстрімної культури на праву, то воно було невірним. Незважаючи на різні думки стосовно того, наскільки сильно політика має втручатись у культуру, учасники були єдині в тому, що культура загалом має бути унікальною та незалежною. Це стабільна позиція. Мистецтво не є аполітичним, але політика не має бути ядром мистецьких робіт.
Мистецтво завжди є політичним, оскільки воно відображає реальність, а також підсвідомо ідеали і перспективу своїх творців. Тут не іде мова про політичні наміри чи цілі: Цірке наголошує, що процес написання чогось полягає не у розвитку політичної користі, а радше у описанні чогось. Якщо хтось розмірковує над цим, то він створює пропаганду і принижує власний витвір мистецтва.
Ліве мистецтво втратило зв'язок із суспільством
Можна назвати правими деякі речі, які внутрішньо не є правими, лише тому, що наша щоденна реальність стала вкрай інтенсивною. Наприклад, молоді мігранти, що чинять насильство, не є простою правою фікцією, але частиною нашого повсякденного життя, і в майбутньому це знаходитиме все більше відображення у культурі.
Це також проблема сучасного лівого мистецтва, яке більше не показує актуальні реалії життя, і яке естетично та тематично не відгукується великій частині народу. Воно тримається лише у лівій бульбашці самозадоволення і у пов'язаних з ними еліт. За словами Цірке, це велика відмінність від минулих часів, коли митці були залежні від меценатів, проте їх мистецтво завжди зберігало певну свободу та зв'язок із визначеними суспільними групами та загальноприйнятими естетичними принципами.
Дати вільний простір для доброго, гарного, красивого
Тому фінансування мистецтва не можна просто припинити, особливо враховуючи, що ринок мистецтва давно не функціонує за меритократичними принципами, але фінансування мистецтв має стати знов нейтральним, щоб мистецтво і культура знову змогли бути вільними і відносно незалежними. Праві просто не можуть робити те що і ліві, але навпаки, бо контроль спотворює мистецтво.
Центральним завданням правої культурної політики має бути створення простору, у якому можна буде зруйнувати культурне домінування лівих і знищити обмеження свободи слова та самовираження, які на даний момент ускладнюють доступ правих митців і видавців до ресурсів, можливостей самопокращення і просторів для презентацій, які ліві сприймають як належне, але потім змушують (своїх противників) піддаватись всім можливим засобам цензури і культури скасування.
Хельферіх також зазначив, що свобода мистецтва не означає, що все однаково гідне підтримки, і правим потрібно набратись сміливості і вирішити, що красиве, а що огидне, в протилежність егалітарній думці, що все є мистецтвом і краса в очах того, хто бачить.
Історія успіху групи Weimar
Кайзер оптимістично дивиться у майбутнє і посилається на загальну зміну атмосфери. Він похвально згадав німецьку групу Weimar, яка робить гарну музику, і яка з моменту заснування у 2021 році зазнала стрімкого зростання і є неймовірно популярною. (По стилю група чимось нагадує Brutto чи Порнофильмы — прим.пер) Незважаючи на спроби лівих "скасувати" гурт через участь одного з учасників гурту у альтернативній правій сцені 20 років тому, вони все одно збирають аншлаги на своїх виступах. Кайзер констатує повний провал культури скасування. Він констатує також відсутність загального улюбленого лідера думок серед правих, оскільки музика є дуже важливою для людей, щоб розвивати і висловлювати власну ідентичність.
Цірке також згадує, що в часи його молодості таку роль грав гурт Böhse Onkelz (Oi-гурт, популярний серед німецьких скінхедів у 80х — прим.пер), але він не вважав себе політичним, і не можна було очікувати від (їхньої) музики, що вона матиме політичний зміст і підійматиме складні політичні питання. Більше того, покладання лише на "вайб" та атмосферу сприяє тривіалізації політичного руху і зосередженню на добрій атмосфері замість реального успіху і створення відчутних результатів.
Традиційний фестиваль Atreju
Завершення ознаменувалось активним обговоренням про зв'язок з партією і структурами навколо неї, як приклад чого було наведено правий італійський культурний фестиваль Atreju. Він відбувається більше 20 років, Джорджа Мелоні була його співзасновницею в часи її участі в партійних молодіжках, і цей фестиваль об'єднує італійську праву молодь з різних партій і суспільство. За власними словами, Мелоні цінує фестиваль більше, ніж свою роботу в партійних комітетах. Atreju це приклад успішної, заснованої з нуля традиції, що стала ознакою сталості серед політичної метушні.
В залі одразу постало питання, чи має німецький правий рух це адаптувати, на що Хельферіх відповів, що подібні ініціативи повинні надходити з оточення партії. AfD має покращити рамкові умови для подібних ініціатив і вміти відпускати, до прикладу, постійний контроль усіх зустрічей членів партії поза партійним контекстом.
Як ви справляєтесь з попереднім етапом?
Тут втрутився Цірке, відмітивши, що з огляду на традиційну фрагментацію партійного ландшафту Італії, Atreju демонструє, що партія — це не самоціль, а скоріше засіб для досягнення мети, як і треба розглядати AfD. Наступ на культуру має іти ззовні з (офіційного) правого табору. Партія ж не повинна перебирати таку подію, інакше це зведе її нанівець.
Тайх підтвердив це ще раз. Одним лише парламентським патріотам не вдасться це виправити. Прямо зараз креативні і культурі імпульси мають надходити з оточення партії, але партія і оточення мають розділяти свої ролі. Доволі нерозумно дисциплінувати політика, що перескакує між двома різними сферами. Ймовірно, це не настільки тонке свідчення того, що надмірне регулювання рішень щодо несумісності шкодить плодотвірній і креативній кооперації.
Висновок
В кінці учасники дійшли до оптимістичного погляду на ситуацію. Зміна поглядів в суспільстві загалом і політичні здобутки AfD, з їх зростаючим потенціалом провадити культурну політику, підтримувати проекти і сильніше пов'язувати себе з оточенням, буде все сильніше виводити культурну конфронтацію з лівими у порядок денний. Ліві ж хочуть вести культурну політику все запекліше.
Але чим сильніше та запекліше підіймається оборона проти культурної гегемонії лівих, тим сильніше і скаженіше буде просуватись ліва повістка. Ліві вже давно втратили свою впевнену позицію. Хоча консервативна культурна критика завжди існувала, її дедалі більша присутність в медійних та культурних областях та все сильніша спіраль саморадикалізацїі зайшли настільки далеко, що тепер праві митці і діячі культури можуть діяти. Тепер потрібні стабільні, базовані діячі з партії та її оточення.
Тобіас Тайх з цим цікавим заходом, яких, сподіваємося, в майбутньому буде більше, показав, що він може об'єднати партію і її сферу впливу, і що з ним, Маттіасом Хельферіхом і іншими (такими, як ентузіаст Нібелунгів і Толкіна Йоахім Пауль) культурна боротьба правих перебуває в гарних руках компетентних людей.
Перекладач: Дмитро Білейко
