Виникнення ідей японоцентризму тісно пов’язане з концпепцією китаєцентризму, піднебесної й небесного мандату яким володіли китайські імператори. Держава Ямато, тобто перша повноцінна японська держава що сформувалася приблизно у 3-4 століттях нашої ери, певний час знаходилась у формальному васалітеті від Китаю, так само як і практично всі інші держави східної азії, Китай втім ніколи не був надто стабільною державою, династії змінювались регулярно, а селянські війни й різноманітні екологічні катастрофи постійно послаблювали його владу. Одна з таких криз і стала підставою для повного розриву стосунків “сюзерен-васал” між Китаєм й Японією. Японія втім теж не була багатою й стабільною країною, постійні війни з айнами, корінним народом японських островів, жахлива родючість землі й інші фактори призвели до того що це була мало заселена, бідна, і феодально роздроблена держава.
Феномен самураїв зародився приблизно у 7-8 століттях, вони виникли як військо імператора для завоювання півночі(переважно Хоккайдо) що й досі належала айнам, в обмін на участь у війні самураям обіцяли завойовані ними землі, дуже швидко втім самураї стали практично незалежним й навіть провідним класом японського середньовічного суспільства. Врешті це призвело до встановлення самурайського уряду що керував країною замість імператора, таких урядів всього за історію Японії було 3, перший, сьогунат Камакура був встановлений у 1192 році. Самураї фактично захопили владу в Японії, а населення тим часом залишалось гнітюче бідним, єдиною доступною їжею був рис, який навіть став грошовою одиницею, й морепродукти. Так на японському архіпелазі минали цілі століття, Японія стояла на місці, але час не чекав і плинув все далі й далі. Останньою краплею що нарешті призвела до помітних змін в Японії стало прибуття військової ескадри США в затоку Едо(сучасне Токіо) на чолі з комодором Метью Перрі 8 липня 1853. Це поклало кінець японській самоізоляції, за 15 років після цього, в 1868, молодий імператор Мейдзі зібравши своїх прихильників оголосив війну сьогунату Токугава, почалася практично півтора річна громадянська війна між самурайським урядом й імператором, консервативні самураї програли війну сучасному війську імператора й врешті імператорська влада була відновлена. Вже ця подія в свою чергу поклала початок широкому комплексу військово-політичних й соціально-економічних реформ під проводом імператора що увійдуть в історію під назвою реставрація Мейдзі.
Японія, нажахана прикладом Китаю, який європейські імперії шматували ніби зграя вовків що напала на оленя, почала ламати себе через коліно лишень би вижити, і це вдалося. Парадоксальним чином Японія на відміну від інших держав Азії вижила й навіть почала стрімко наздоганяти європейські держави за всіма показниками, вже в 1894-1895 Японія, так само як Європа кілька десятиліть тому назад, тріумфально перемогла Китай а в1904-1905 роках взагалі розгромила колоса на глиняних ногах у вигляді Російської Імперії, в 1914-1918 Японія брала участь у Великій війні на боці Антанти й суттєво виграла на цьому. Загалом в 1920-ті Японія входила вже аж ніяк не сировинним придатком як Китай, а сучасною потужною державою що йшла діалог з Європою та США на рівних. Можна подумати що все це було результатом тих самих реформ Мейдзі й подальшої стрімкої мілітаризації та індустріалізації країни, частково це справді так, але не менш важливу роль у цьому питанні зіграв японоцентризм згадуваний на початку роботи. Вже у другій половині XIX-початку XX-го століття цей конструкт ліг в основу японського світогляду, населення сліпо віддане імператору що являв собою синтоїстське божество було готове пролити за нього всю кров до останньої краплі, радикальний націоналізм, мілітаризм, традиціоналізм, ксенофобія й відчуття власної винятковості заклали у підвалини Японської Імперії бомбу сповільненої дії, питання “чи вибухне вона?” вже не стояло, тепер багатьох цікавило коли це станеться. Японія повинна була або стати наддержавою, або загинути захлинаючись власною кров’ю.
Надзвичайно важливим втім було(і навіть зараз залишається) питання влади імператора згаданої вище. В другій половині ХIX-першій половині XX століття влада імператора була доволі широкою, ця ідея що мала назву кокутай існувала в головах японських інтелектуалів ще за часів Сьогунату Токугава. Вона лише посилилась у першій половині XIX століття й фігурувала як бажання повернути імператору абсолютну владу, але, як не дивно, цієї абсолютної влади імператор у Японії майже не мав, ще за часів держави Ямато Імператор хоч і був повноправним лідером країни, в питаннях політики сильно залежав від війська та наближених до нього осіб, повну владу він мав лише у релігійному питанні. З усього вище описаного випливає що абсолютна влада імператора в Японії була більше елементом національного міфу, ніж повернення до історичних витоків держави сходу сонця. Цей самий національний міф також включав спробу переорієнтації з синкретизму індійського буддизму та власне японського синтоїзму(не дивлячись навіть на глибокий зв’язок цих двох релігійно-філософських шкіл що мали багато століть спільної історії) до виключно японського синтоїзму як елементу національної японської культури. Крім того у японській культурній думці часто фігурувало поняття японського духу, високого й етичного на противагу низькому й варварському західному світогляду. Не дивлячись на розпуск самураїв як стану після реставрації Мейдзі самурайські ідеї нікуди не зникли, навпаки, оскільки справжні класичні самураї зникли, почалася їхня активна романтизація під яку зокрема підпали культ вірності та відданості державі і славетний кодекс Бусідо загалом, що на протязі століть формувався як збірник морально-етичних норм та настанов самураїв, і здебільшого припав вже на ранній новий час.
В сучасній західній історіографії що просякла дегенеративним ліво-лібералізмом й соціал-демократією часто прийнято зображувати Японію того часу як тоталітарну диктатуру на рівні з жахливим Райхом часів НСРПН та Італією під владою фашистів, але це не так, Конституція Великої Японської Імперії розроблена на основі прусської моделі й прийнята у 1890 році за імператора Мейдзі діяла до 1947 року й її скасування за результатами другої світової. Багатопартійна система в Імперії діяла до 1940 коли на заміну багатопартійності прийшла Асоціація допомоги трону що мала на меті тотальну мобілізацію населення а також об’єднання японців навколо тогочасного імператора Сьови.
Отже до 1940 року Японія вже була надзвичайно сильною, готовою до війни на винищення, централізованою державою, на цей момент Імперія окрім власне японського архіпелагу та кількох не значних островів у Тихому океані контролювала також Корею що з 1910 року була японською провінцією, Тайвань що також входив безпосередньо до складу Японії а також маріонеткову державу Маньчжурська Імперія що спочатку контролювалася останнім представником династії Цін на китайському троні, імператором Пу Ї, а потім японськими губернаторами. Окрім всіх вище зазначених територіальних надбань в 1937 Японія почала другу японо-китайську війну що першопочатково задумувалась як “маленька переможна війна” але врешті переросла у криваву бійню де хоч і технологічно відстала, але чисельно в рази більша об’єднана китайська армія часто змушувала японців місяцями стояти на місці, ще більше шкодила тотальна партизанщина китайської армії що переривала лінії комунікації і постачання та постійно тримала японців у напрузі й змушувала тримати більшість своєї армії саме у Китаї до самого завершення війни восени 1945 року. Основною ідеєю яку японська пропаганда як виносила на загал, так і експлуатувала серед свого населення, були ідеї деколонізації Азії, вигнання європейських імперій й об’єднання всіх народів й держав Азії задля спільного розвитку й процвітання у вигляді Великої Східноазійської сфери співпроцвітання, очевидно відчувається зв’язок з подіями другої половини XIX-го століття коли Японія ледве сама не стала колонією Європи, тепер японці які змогли вистояти під тиском білих тепер були готові звільнити своїх братів й сестер. Звісно у цьому союзі провідна роль відводилася Японії як найсильнішій державі Азії а також такій що є особливою(пам’ятаємо про японоцентризм), це а також японська ксенофобія не тільки, і навіть не стільки до білих скільки до деяких інших народів Азії, наприклад китайців й корейців які і самі мали багату історію, призвело до того що ідеї Великої Східноазійської сфери співпроцвітання підтримували далеко не всі азіати, хоч їх число все ще було доволі великим. Так Таїланд долучився до союзу з Японією наприкінці 1941 року й став єдиною незалежною країною Сфери окрім самої Японії.
Врешті апетити Японської Імперії, її географічна віддаленість від сил Осі в Європі, а також банальна неспівставність ресурсів в порівнянні з США й Китаєм(які були основними противниками Японії, хоча звісно участь Британії й французького уряду де Голля відкидати не можна) похоронили Японську Імперію. Капітуляція Японської Імперії була підписана 2 вересня 1945 року, таким чином друга світова що тривала 6 років і 1 день нарешті завершилась. Але це не зумовило припинення опору японської імператорської армії, окремі підрозділи або військові продовжували супротив на островах тихого океану й у південно-східній Азії до 1970-х років не визнаючи декларацію капітуляції. В ході війни на індо-тихоокеанському театрі бойових дій у 1937-1945 роках за різними оцінками загинуло близько 25-35 мільйонів осіб, 75-80% з них були цивільним населенням. Саме під час війни під егідою Японії було сформовано більшість місцевих урядів південно-східної Азії які пізніше очолили вже незалежні держави. З них найпомітнішими стали:майбутній президент Індонезії Сукарно, майбутній міністр оборони Індонезії Мохаммад Хата, майбутній сенатор Філіппін Хосе Лаурель, прем’єр-міністр Таїланду Плек Пібунсонграм, Аун Сан в 1944 перейшов на бік союзників, до отримання Бірмою незалежності втім не дожив. Більшість згаданих вище політичних діячів отримали свій перший досвід саме у першій половині 1940-х років під японським протекторатом. За результатами війни в Японію прийшла американська військова окупація якою керував генерал Дуглас Макартур, Тайвань та Маньчжурію було передано Китайській Республіці(остання втім як і весь інший континентальний Китай, за кілька років перейде під владу комуністів), Корею розподілили між США й СРСР, таким чином Японія втратила всі територіальні надбання кінця XIX-початку XX-го століття, конституція Мейдзі була скасована, їй на заміну пришла нова конституція яка забороняла створення власної армії, імператор Сьова відмовився від свого божественного походження й проправив Японією до своєї смерті в 1989 році, він не потрапив під дію Токійського процесу лише тому що по-перше більшість влади на той момент вже була зосереджена в руках військових, по-друге у США побоювались що у разі страти Імператора японці поновлять супротив й будуть вести його до кінця. Союзна окупація була припинена вже в 1952 році, після чого сталося економічне диво що знову повернуло Японію в список найрозвинутіших країн світу. Такі були результати другої світової для Японії.
Автор: Йозеф Адлер
