Більше матеріалів у телеграмі — NGO Media Bober
Авторка тексту: Поліна Коломійцева
Редагували: Максим Сиромолот, Софія Стефанишин, Федір Федосов, Анастасія Носальська, Владислав Остроухов
Дизайн обкладинки: Владислав Остроухов
Майже 46 років тому, у 1979 році, в Ірані відбулася Ісламська революція.
Багато хто з вас, мабуть, бачив світлини з Ірану 60-70-их років: там — стильні іранські моделі у Voguе, сучасні машини в Тегерані. Цілком світське життя. Багатьом із нас, зважаючи принаймні суто на це, може бути не зрозуміло, чому ж цю країну так сильно понесло “не туди”.
Іранська влада 70-их прагнула рухати культуру країни “на захід”, водночас руйнуючи традиції та відчуття іранцями суверенности своїх родин, громад і, зрештою, держави. Саме дореволюційний режим, “ліберальний”, однак байдужий до людей як особистостей, призвів до загарбання влади в Ірані ще більш байдужими до людей ісламістськими популістами.
Що було раніше?
Гадаю, варто дійти, так би мовити, до витоків зла, аби зрозуміти його ліпше. А почнемо ми з Конституційної революції 1911 року, яка, власне, полягала в боротьбі за створення першої в історії Ірану конституції.
Ця революція, як і Ісламська, відбулася в умовах соціальної несправедливости, політичного репресивного режиму та економічних труднощів: Конституційна революція була реакцією на деспотичний режим Каджарської династії, а Ісламська мала на меті позбутися про-західної політики та утисків режиму останнього шаха Ірану, Мохаммада Рези Пехлеві.
У обох революціях важливу роль відіграло духовенство. Що в 1905-1911 роках, що в 1979, ісламські лідери підтримували конституційні та суспільні зміни як спосіб протистояти західному впливу.
Мохаммад Реза проводив політику модернізації, що включала економічні реформи, індустріалізацію та західні культурні впливи. Це призвело до зростання середнього класу й зміни соціальних норм. Закономірно, що багато традиційних цінностей були піддані критиці. Значну консервативну частину суспільства це не влаштовувало, і влада досить швидко почала на це реагувати. Із 1957 року Служба інформації та безпеки країни (САВАК) створювала атмосферу страху та активно переслідувала дисидентів. Об’єктами уваги спецслужби були як люди, що чинили опір змінам у суспільних інституціях (як-от в освіті), так і численні марксистські об’єднання. В обох групах були як старші консервативні люди, так і досить світська молодь, яку обурювала меншовартість перед “культурним, розвиненим і освіченим” західним світом. Вона проявлялася в усьому: із приходом Рези до влади нафтовидобувна промисловість країни знову опинилася в приватній власності британців, Іран всіляко підтримував Ізраїль та будь-які інтервенції США в країни Африки.
За один рік революція домоглася повної зміни політичного курсу Ірану. Її лідер, аятола Хомейні (між іншим, “Людина року-1979”), був імамом (пастором в ісламі) та протягом 15 років перебував у засланні. Його життєпис, а також натхненні та суворі промови викликали велику довіру з боку революціонерів. Хомейні підживлював віру людей у прийдешні кардинальні зміни в усьому устрої суспільства, у повернення до Божого плану.
Утім, прийдешні зміни були недостатньо кардинальними, аби позбутися одного з найбільших “гріхів” режиму Рези — політичних репресій. Нова влада з подвійною силою застосовувала їх до будь-якої опозиції, і насамперед – релігійної.
Іран має тяглу й укорінену в суспільну уяву традицію шиїтського ісламу. У часи середньовіччя мусульманський світ у мистецькому та науковому сенсах істотно перевершував Європу, яка під наглядом католицької церкви була досить обмежена в темах для творчости. Мусульманські осередки освіти та культури були серйозно пошкоджені монгольською навалою в ХІІІ ст., після чого провідну роль у житті мусульманських громад зайняли духовні лідери з більш рестриктивним підходом до віри та суспільного устрою. За декілька століть це поглибило прірву між традиційно ісламським та традиційно християнським світом: тоді як протестантська Америка та Північна Європа ставали осередками розвитку науки та технологій, мусульманські країни лишалися поза сучасним інтелектуальним дискурсом та досить критично сприймали ті елементи “західного вільнодумства”, що проникали в їхнє життя внаслідок колонізації.
Так, Хаїк Ховсепян Мехр, баптистський пастор та активіст за права християн у післяреволюційному Ірані, у своїй діяльності багато критикував антиінтелектуальні тенденції всередині ісламістських державних інституцій. Пастор був убитий у 1994 році, у чому влада звинуватила ісламістів-марксистів.
Що буде далі?
Звісно, немає абсолютно точного рецепта зі звільнення Ірану: це комплексне поєднання політично-економічних віх і таке інше. З огляду на релігійний, а отже й соціальний аспект історії життя в Ірані протягом останніх 100 років очевидна велика роль віри.
У модерному світобаченні, яке прагнув просувати режим Рези, свобода — це звільнення від традицій і усталених суспільством цінностей, якщо ті заважають інтересам окремої особи. У класичному ж уявленні, що властиве багатьом релігійним традиціям, свобода — це можливість чинити добро та жити вільно від гріха, від об’єктивного зла. Значна частка іранців, які брали участь в Ісламській революції, щиро йшла захищати свою ідентичність від спроб її переінакшення на “західний, гріховний” лад. Утім, для проводу революції це прагнення було лише темою для популізму та приводом до подальших репресій.
Іран має 0 із 4 балів за шкалою релігійної свободи від Freedom House, і перебуває серед вісімки найнебезпечніших країн для християн, згідно з Open Doors.
Цікаво, що за тією ж шкалою від Freedom House Україна має 3 бали: усе через, буцімто, релігійні утиски у вигляді заборони упц мп.
В Ірані є значна кількість представників традиційно християнських народів (наприклад, вірменів), до яких влада ставиться досить нейтрально. У найбільшій небезпеці перебувають саме ті іранці, що переходять із ісламу до християнства, себто із власної волі зраджують Аллаха.
Та попри це протягом останніх 10 років помітна стійка тенденція до поширення християнства й серед них. Так, за свідченнями Мохаммада Абольгассема Дулабі, президентського представника в духовних справах Ірану, 50 000 із 75 000 мечетей у країні закрилися через брак відвідувачів. Точну кількість новонавернених іранських християн досить складно порахувати, утім, підпільні пастори в багатьох документальних проєктах про іранську церкву розповідають про дедалі більшу кількість своєї пастви й організацію нею домашніх недільних шкіл. Також християнські радіопрограми повідомляють про суттєвий приріст у своїх охопленнях.
Християнізація відбувається як під впливом міграції членів іранських родин до європейських країн, так і завдяки опозиційності християнських ідей любови та прощення до жорстоких законів Ісламської держави. Переважна більшість нових християн — це міське населення, половина з них зосереджена в столиці, Тегерані.
(Усі матеріали та дані, що згадані в тексті, є нижче)
Значна частина західних ліберальних рухів дещо роздвоюється, борючись за права жінок, гомосексуальних людей та релігійних меншин в Ірані, і разом із тим активно захищаючи іслам від критики. І, хоч людські права обмежує не сам іслам, а тоталітарна ісламістська влада, ця релігія (як і будь-яка інша) неминуче вкорінює певний спосіб мислення у своїх послідовників. Саме тому важливо не ігнорувати кореляцію між ісламом та політичними режимами в країнах, де він превалює.
Сучасна історія Ірану — про постколоніальність, про пошук балансу між релігійними традиціями й світськістю, і найголовніше — про потребу в політично-економічній системі, яка не перебуватиме в конфлікті з цінностями тамтешнього розмаїтого суспільства.
Цікаві джерела
Статті й сайти:
The reshaping of Iran’s Axis of Resistance (на тлі падіння режиму Асада в Сирії)
Christianity in Iran (стаття католицького журналу)
Resilient servants: how persecution led to radical growth of the Iranian church
Why Christianity is booming in Iran (тут перша з трьох серій документального фільму про підпільні «домашні церкви»)
A Jesus Revolution in Iran? (CBN News)
Assessment for Christians in Iran (University of Maryland)
Freedom in the world-2022: Iran (Freedom House)
Матеріали про переслідування християн та релігійні динаміки в Ірані (Open Doors)
Книги:
«Центр світу: глобальна історія Перської затоки від кам’яного віку до сьогодення», Аллен Джеймс Фромгерц (є англійською)
«Персеполіс», Марджан Сатрапі
«Читання Лоліти у Тегерані», Азар Нафісі
