Синдром «вцілілого на війні»: розуміння та підтримка
Війна залишає незгладимий слід на життях тих, хто пережив її жахи. Серед численних психологічних проблем, з якими стикаються ветерани та мирні жителі, що вижили після бойових дій, особливе місце займає синдром «вцілілого на війні». Цей стан включає комплекс емоцій і переживань, що виникають у людей, які залишилися живими, тоді як їхні товариші, друзі чи родичі загинули. У своїй статті хочу розповісти про природу цього синдрому, його симптоми та способи допомоги тим, хто з ним зіткнувся. Оскільки багато є випадків ,що людина не може самостійно впоратися із втратою. Внаслідок чого може виникати синдром ,,вцілілого”.
Природа синдрому «вцілілого на війні»
Синдром «вцілілого», за медичним діагнозом DSM-5 (survivor guilt) ,є різновидом посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Він проявляється у формі глибокого почуття провини за те, що людина залишилася живою, коли інші загинули. Цей синдром може розвиватися як у військових, які повернулися з фронту, так і у цивільних осіб, що вижили після бомбардувань, обстрілів чи інших бойових дій.
Цей випадок стався у середині березня 2022 року на самому початку повномасштабної війни.
Я ніколи не забуду того, що відбувалося із моїми новими знайомими після вибухів гармат, та канонадою обстрілів над нашими головами. Ті емоції ,які пережили, коли намагалися виїхати із міста Вугледару і попали під обстріл ворога:
Спершу був страх. Пронизливий, паралізуючий страх, який проникав до самих кісток. Кожен вибух здавався останнім, кожна секунда тягнулася нескінченністю. Ми ховалися в укритті, відчуваючи, як земля тремтить під ногами, і молилися, щоб наступний вибух не влучив у нас.
Потім прийшло відчуття безвиході. Важкість усвідомлення, що ми опинилися у пастці, від якої нікуди не втекти. Ми всі дивилися один на одного, шукаючи підтримки і розради в очах товаришів по нещастю. І в цей момент я зрозуміла, наскільки важливою є людська підтримка, наскільки важливо відчувати, що ти не сам. Що поруч є хтось ,хто візьме тебе за руку і скаже:
-Це скоро закінчиться і все буде добре. Нас врятують і ми обов’язково опинимося у безпеці!
Згодом, коли артилерійська канонада стихла, ми почали виходити з укриття. Сонце вже хилилося до заходу, і його проміння пробивалося крізь дим і пил, надаючи всьому золотавого відтінку. Ми бачили руїни навколо нас, спустошені будівлі, зруйновані дороги, але водночас ми відчували, що ми живі, і це найголовніше. Але коли ми побачили на власні очі тіла загиблих воїнів ,котрі прикривали мирних жителів. Це стало жахливим для багатьох. Навкруги кров та понівечені тіла. Адже обстріл вівся із двох боків -зі сторони Олександрівки і зі сторони Волновахи. Трішки оговтавшись від побаченого, я зрозуміла одне- не всі бачили мертві тіла так близько біля себе. І потрібно не сидіти і плакати, сльозами нам не допоможеш . Потрібно виходити у більш безпечне місце, бо поряд із нами були -діти. І вже було зрозуміло, що це не закінчиться скоро .Як було раніше, коли постріляли та заспокоїлися. Це справжня війна і тут перед нами є два варіанти-або залишитися і будь що буде, або виїхати. Ні машин ,ні автобусів, котрі їхали б не було взагалі. Але на наше щастя поруч були наші військові . Котрі вивозили своїх поранених товаришів у сторону міста Курахове. Нас було 9 дорослих та та 13 дітей, віком від 1,6 року і до 13 років. Малечу .хлопці посадили у кузов машини ,поміж своїми товаришами. А нам дорослим довелося їхати на БТРах.
Ось таким чином в березні 2022 року прості люди спасалися і виїздили у більш безпечні місця.
Можливо туму я і допомагаю нашим військовим та їх родинам, що хочу віддячити за спасіння.
С тих подій минуло біліше двох років, хоча нас і розкидала війна по різних областях Західної України, та за кордон. Але ми не втрачаємо зв’язків між собою.
І от не так давно звернулася до мене жіночка ,котра була тоді разом із нами за допомогою. Виявилося ,що у неї уже протягом 2 років є певні проблеми із психічним здоров’ям . Їй до цих пір сниться тіла вбити хлопців. І вона перестала спокійно спати. Це і спонукало мене написати цю статтю і пояснити , як справитися із синдромом ,,вцілілого”.
Симптоми синдрому «вцілілого»
Почуття провини: Постійні думки про те, чому саме вони вижили, коли інші загинули. Це може супроводжуватися питаннями «Чому я?», «Чому не я?» або «Що я зробив, щоб вижити?».
Депресія: Глибоке відчуття смутку і безнадії, яке може призвести до втрати інтересу до життя, діяльності та звичних справ.
Тривога та страх: Підвищена тривожність, страх перед майбутнім і можливістю повторення травматичних подій.
Нічні кошмари: Сни, в яких повторюються сцени бойових дій або моменти втрат, можуть переслідувати вцілілого.
Соціальна ізоляція: Відчуття відчуженості від інших, уникання спілкування і соціальних контактів.
Соматичні симптоми: Фізичні прояви стресу, такі як головний біль, біль у м'язах, порушення сну.
Причини розвитку синдрому
Синдром «вцілілого на війні» розвивається внаслідок сильного емоційного стресу та травматичних подій, свідком або учасником яких була людина. Основними причинами можуть бути:
Емоційна травма: Глибоке емоційне потрясіння від втрати близьких, товаришів по службі або знайомих.
Моральні конфлікти: Відчуття моральної відповідальності за життя інших або за їхню загибель.
Соціальні фактори: Тиск з боку суспільства або оточення, яке очікує від вцілілого певної поведінки або реакцій.
Допомога та підтримка
Подолання синдрому «вцілілого на війні» потребує комплексного підходу, що включає емоційну, психологічну та соціальну підтримку. Ось декілька стратегій, які можуть допомогти:
Психотерапія: Індивідуальна або групова терапія з кваліфікованим психотерапевтом може допомогти людині впоратися з почуттям провини, тривогою та іншими симптомами. Терапевтичні методи, такі як когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) або десенсибілізація і переробка рухами очей (EMDR), можуть бути особливо ефективними.
Підтримка з боку родини та друзів: Соціальна підтримка є надзвичайно важливою. Вислуховування, емпатія та розуміння з боку близьких можуть значно полегшити емоційний стан вцілілого.
Волонтерство та допомога іншим: Залучення до волонтерської діяльності або допомога іншим людям, які пережили схожі травматичні події, може надати відчуття сенсу і зменшити почуття провини.
Підтримка здорового способу життя: Регулярна фізична активність, здорове харчування, достатній сон та техніки релаксації (йога, медитація) можуть сприяти загальному покращенню самопочуття.
Синдром «вцілілого на війні» — це складний психологічний стан, який потребує уваги та підтримки. Розуміння природи цього синдрому, вчасне звернення за допомогою та підтримка з боку оточення можуть значно полегшити страждання вцілілих і допомогти їм повернутися до нормального життя. Важливо пам'ятати, що кожен має право на життя і відновлення, навіть після найважчих випробувань.
