2023 рік, я заводжу друкований блог…
Мені було 13 коли я завела свій перший блог. Це ще ті часи коли не було інстаграма, тєлєграма і тіктока. Інфлуенсерів також не було, були лиш образи, які люди намагались вибудувати та підтримувати за допомогою текстів, російськомовних текстів.
Вибір соцмереж був невеликий, бігмірнет, айюа, вконтактє та жж. Певний час бігмір був в моєму особистому топі, там були нові знайомства, класні люди і теми, які тоді цікавили підлітку.
Ну а потім, здається, все найцікавіше стало відбуватись в тій російській соцмережі, цим певно вона і привабила більшість української молоді.
Згадую, що писалось тоді якось легко, чи через те, що здавалось, що людей в інтернеті було менше, чи то через молодий вік, тупість та наївність.
Той блог виконував функцію щоденника, де я виписувала особисті переживання, але бляха, в якій то було манері написано…
Зрозуміло, що в 13 ти переживаєш просто неймовірну купу емоцій, але зазвичай ось ці страждання хотілось підкріпити якимось рядком з російськомовної страдальчєской пісні або з російської літератури. Коли ж з'явилась можливість до постів прикріплювати треки, здавалось, що це взагалі космос, і ось, нарешті, всі зрозуміють мій стан, емоції і мої думки.
Це тепер зрозуміло, що це кринж найвищого рівня, а тоді наче нічого, “всі ж так пишуть”.
Пояснення причин цього загального зросійщення можна легко нагуглити зараз і зробити висновки, тоді ж самоідентифікації себе та усвідомлення того що щось не так, не відбулось. Нажаль.
А закинула я це все діло в році 2014, тут і блокування російських сайтів повпливало і певне бажання усамітнитись.
Так от, сподіваюсь, що ця спроба буде більш вдалою. Не виключаю, що можливо це ностальгія, можливо спосіб завести знайомства або можливо бажання залишити певний цифровий слід по собі.
Отже, 2023 рік, я заводжу друкований блог…
