Прочитавши “Чоловік на імʼя Уве” Фредрік Бакман — я була в захваті. Подивившись фільм — я відчула розчарування.
Сюжет книги вражає, викликає різні емоції — сміх, сльози, співпереживання, захоплення. Читається на одному диханні, наче спостерігаєш за усім, що відбувається, зі сторони.
Що стосується фільму, незрозуміло, нащо змінювати надважливі моменти, такі як зустріч Уве та Соні, те ким він працював та як допомагав іншим. Упущено дуже багато таких важливих деталей, завдяки яким складається враження про персонажа. При цьому додано багацього зайвих моментів, про які автор і не згадував у книзі.
Шкода, що режисер не показав основного й трохи заплутав сюжет. Фільм вийшов дуже драматичним і постійно викликав бажання розплакатись від радощів або від суму, або навіть просто так. Ось такий він) Але комедії, того гумору, що є у книзі, взагалі немає у фільмі. І цього дуже не вистачило, тої легкості буття.
Якби спочатку я подивилась фільм, то точно не схотіла б читати книгу. Тому, спочатку погортати сторінку кілька днів і вже потім виділити 2 години на перегляд.
